Ухвала суду № 3146755, 05.02.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа  № 22-а-2395|08 р.                  Головуючий у першій інстанції: Євсіков О.О.,

                                                                                                       Доповідач: Мамчур Я.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

05 лютого 2009 року                                                                                м. Київ

             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:    

             головуючого судді:                                                     Мамчура Я.С.,

             суддів:                                                                          Бєлової Л.В., Горбань Т.І.,

             при секретарі:                                                              Медовниці Ю.О., 

             розглянувши апеляційну скаргу відповідача – Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва та апеляційну скаргу третьої особи – Державної податкової адміністрації у м. Києві на постанову Господарського суду м. Києва від 07 червня 2007 року у справі за позовом ТОВ «БудКапіталсервіс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва, третя особа – Державна податкова адміністрація у м. Києві, про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду м. Києва звернувся позивач з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва, мотивуючи позовні вимоги тим, що в період укладення між позивачем (покупець) та ТОВ „Будснабресурс-К" (продавець) договорів купівлі-продажу та їх виконання позивач мав всі підстави для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ „Будснабресурс-К" у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг), оскільки ТОВ „Будснабресурс-К" було належним чином зареєстрованим підприємством, наділеним цивільною правосуб'єктністю, зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним були виписані на надані позивачеві податкові накладні, а позивачем були сплачені кошти за оприбутковані товари (роботи, послуги), в т.ч. податок на додану вартість.

Постановою Господарського суду м. Києва від 07.06.2007р. – позов задоволено.

На вказану постанову відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просили її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва на підставі акта перевірки від 11.08.2006 № 2/23-813/32594020, складеного ДПА у м. Києві, було прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0010252302/0 від 05.09.2006, яким позивачу згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 55.236,51 грн., в т.ч. 36.824,33 грн. - основний платіж та 18.412,18 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№ 0010242302/0 від 05.09.2006, яким позивачу згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року на 259,00 грн., визначено до сплати суму податкового зобов'язання з цього податку у розмірі на 259,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 129,50 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі на 259,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у відповідні звітні періоди позивач вів облік операцій з придбання у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та реєстрах отриманих податкових накладних, форма і порядок заповнення яких встановлено Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 (із змінами та доповненнями).

Копії всіх перелічених документів наявні в матеріалах справи.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами визнаються.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано у п. 2 цього Порядку. Пункт 2 вказаного Порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З урахуванням наведених положень законодавства перевіряючими встановлено, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ „Будснабресурс-К" у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг), з огляду на те, що ТОВ „Будснабресурс-К" на момент укладення та виконання вищевказаних договірних зобов'язань не було платником податку на додану вартість та не мало права складати податкові накладні.

Враховуючи те, що право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку та у відповідності з заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25.10.2005 у справі № 2-4060 про визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Будснабресурс-К" з моменту внесення до реєстру платників на додану вартість, відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), , яким встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними, в наступних періодах: лютий 2005 р. - суму 10.833,33 грн.; березень 2005 р. - суму 12.166,67 грн.; квітень 2005 р. - суму 14.083,33 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, що заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.10.2005р., що визначене в акті перевірки як підстава для визначення позивачу податкових зобов’язань було скасовано.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідачем також не заперечується, що в акті перевірки, податкові накладні, виписані на адресу позивача відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту. Цей факт також відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі на адресу позивача податкових накладних ТОВ „Будснабресурс-К" було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво (копія в справі), а отже, мало право складати податкові накладні.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 (далі -Положення № 79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Згідно пп. 25.2 Положення № 79 датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва, яке відбуваються у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Як зазначалось вище, заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25.10.2005 у справі № 2-4060 було скасовано, а рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23.11.2006 у справі за позовом ДПА у м. Києві до ТОВ "Будснабресурс-К" про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва ПДВ, яке є чинним станом на день розгляду спору, було відмовлено повністю.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідно до зазначених вимог законодавства свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Будснабресурс-К" не вважається анульованим та виключеним з Реєстру.

За таких обставин висновки відповідача про те, що позивач не мав права на податковий кредит на підставі виданих ТОВ „Будснабресурс-К" податкових накладних, суд вважає помилковим.

Крім того, відповідно до пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу). Витрати по сплаті податку на додану вартість, включені до складу податкового кредиту, повинні підтверджуватися податковими накладними чи митними деклараціями.

Вказані вимоги повністю дотримані позивачем.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази як визнання недійсними податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ „Будснабресурс-К", на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсними угод, укладених між позивачем та ТОВ „Будснабресурс-К".

При цьому суд відзначає, що сам факт скасування державної реєстрації ТОВ „Будснабресурс-К" не тягнув би за собою недійсність всіх укладених ним угод та виписаних податкових накладних з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Разом з тим рішення районного суду не звільняє позивача від доведення (надання доказів) визнання недійсними в установленому законом порядку податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ „Будснабресурс-К", на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсними угод, укладених між позивачем та ТОВ „Будснабресурс-К".

Враховуючи викладене, а також те, що в період укладення між позивачем та ТОВ „Будснабресурс-К" (продавець) договорів купівлі-продажу та їх виконання позивач мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки ТОВ „Будснабресурс-К" було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним були виписані на надані позивачеві податкові накладні, а позивачем суми податку на додану вартість були сплачені у складі вартості товарів (робіт, послуг), вказані податкові накладні та угоди не визнанні у встановленому законом порядку недійсними, суд вважає правомірним включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а прийняття спірних рішень про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ, нарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій - безпідставним.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Жодних доказів того, що сума ПДВ в розмірі 259,00 грн. (як зазначено в спірному податковому-повідомленні рішенні) на момент перевірки була відшкодована позивачу саме за господарськими операціями з придбання послуг у ТОВ „Будснабресурс-К" відповідачем не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не було донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розумінні пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Не приймається судом також можливість застосування відповідних податкових санкцій на підставі абз. 2 п. 8 та 6.1.3 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 6.1.3 цієї Інструкції у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 8 вказаної Інструкції у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

На час затвердження цієї Інструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України №857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні", який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.

Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Разом з тим цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 №505-іУ «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 31.03.2005).

Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про систему оподаткування" відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент прийняття відповідачем спірних рішень були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні" та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України №110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не містять вказаної правової кваліфікації.

Таким чином, факт порушення позивачем податкового законодавства, а також заниження суми податкового зобов”язання з податку на додану вартість у розмірі 36824,33 грн. та застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 18412,18 грн. – є необґрунтованим та відсутній.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що беручи до уваги положення пп. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", згідно з яким у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків, суд визнає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

            Апеляційну скаргу відповідача – Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва та апеляційну скаргу третьої особи – Державної податкової адміністрації у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 07 червня 2007 року - залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

            Головуючий суддя

            Судді: