Рішення № 31466480, 27.05.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 203/6166/2012 Провадження № 22-ц/772/1254/2013Головуючий в суді першої інстанції:Гриценко І.Г.Категорія: 27 Доповідач: Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Шемети Т.М., Сопруна В.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представника позивача Олішевського Д.А.

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК»

на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, -

В с т а н о в и л а :

В листопаді 2012 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до кредитно-заставного договору № VIW3A80000138780 від 01 вересня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 7 163,77 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,92% на рік, з кінцевим терміном повернення 30 серпня 2013 року.

У порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки.

Заборгованість за кредитно-заставним договором станом на 13 липня 2012 року становить 22 793,40 долари США, із яких: 7 010,96 доларів США - заборгованість за кредитом; 3 128,70 доларів США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 1 891,12 долар США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом; 9 647,42 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 31,29 долар США - штраф (фіксована частина) та 1 083,91 долари США - штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитно-заставним договором між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 01 вересня 2008 року було укладено договір застави рухомого майна, згідно з яким відповідач надав в заставу автомобіль ВАЗ-21103, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу.

Договором застави передбачено, що у випадку порушення заставодавцем/позичальником зобов'язань за кредитним договором, або за договором застави, він зобов'язаний передати предмет застави заставодержателю в заклад. Однак відповідач зобов'язання за договором застави не виконав та предмет застави в заклад банку не передав.

Тому, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором в сумі 22 793,40 доларів США, що за курсом НБУ складає 182 119,26 грн., вилучити у відповідача ОСОБА_3 та передати в заклад ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» предмет застави - автомобіль ВАЗ-21103, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля; звернути стягнення на предмет застави - автомобіль.

Рішенням (заочним) Вінницького районного суду Вінницької області від 06 лютого 2013 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в сумі 100 125,92 грн. за кредитно-заставним договором № VIW3A80000138780 від 01 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель: 21103, рік випуску: 2004, тип: легковий седан-В, № кузова/шасі: ХТА211030406600250, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах МРЕВ ДАІ УМВС України, з наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу вказаного автомобіля.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір в розмірі 1 821,19 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у вилученні й передачі в заклад автомобіля, комплекту ключів і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту) автомобіля, а також в частині зменшення неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вилучити у ОСОБА_3 та передати в заклад ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель: 21103, рік випуску: 2004, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля, і задовольнити в повному обсязі позовні вимоги в частині стягнення неустойки; в іншій частині рішення залишити без змін.

Зазначив, що суд належним чином не дослідив докази по справі, які були надані позивачем, зокрема умови договору, невірно витлумачив та застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного рішення та є підставою для його зміни.

Відповідач ОСОБА_3 рішення суду не оскаржив; копію заочного рішення не отримав, оскільки згідно поштового повідомлення за зазначеною адресою не проживає (а. с. 41-42).

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився і не надав письмових заперечень на апеляційну скаргу. Судова повістка, адресована відповідачу, повернулася не врученою, оскільки він не проживає за зазначеною адресою. Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу УДМС України у Вінницькій області від 19.04.2013 року ОСОБА_3 не значиться зареєстрованим у Вінницькій області. Згідно відповіді від 24.04.2013 року № 193 Гавришівської сільської ради Вінницького району, за останнім відомим місцем проживання відповідача - АДРЕСА_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Гавришівської сільської ради не зареєстрований і не проживає. Був зареєстрований з 22 квітня 2003 року по 30 листопада 2004 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України ОСОБА_3 було викликано у судове засідання на 14.00 годину 27 травня 2013 року через оголошення у пресі - в газеті «Вінниччина» № 38 (22780) за 17 травня 2013 року. Такий виклик вважається належним повідомленням про час і місце розгляду справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що 01 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитно-заставний договір № VIW3A80000138780, за умовами якого банк надав відповідачу кредит на придбання автомобіля в сумі 7 163,78 доларів США на строк до 30 серпня 2013 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами - 16,92% річних (а. с. 12-17).

Відповідно до п. 4.4. договору погашення заборгованості здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до статті 16.6. договору, до складу яких входять платежі за винагородою (у випадку її наявності), процентами та кредитом.

Пунктом 16.6. договору передбачено обов'язок позичальника щомісяця в період сплати сплатити щомісячний платіж в розмірі 221,62 долари США для погашення заборгованості за кредитом, винагородою та процентами за користування ним.

Пунктом 5.2. договору визначено обов'язки позичальника, зокрема: сплатити проценти за користування кредитом відповідно до вимог договору, в тому числі здійснити повну сплату процентів за користування кредитом не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту (п. 5.2.2.); сплатити банку винагороди, визначені статтями 15.9., 15.10., 16.1.7. договору, та погасити іншу заборгованість згідно з вимогами договору (п. 5.2.3.); погасити кредит в порядку, в сумах і в строки, що передбачені статтями 11.2.6. та 16.1.5. договору (п. 5.2.4.).

Пунктом 16.1.7. договору передбачено сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 208,44 доларів США, що сплачується в момент видачі кредиту; винагороди за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця в період сплати у розмірі 0,60% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, яка сплачується відповідно до статті 15.9.

Період сплати кредиту згідно з п. 16.1.8. договору з 1 по 5 число кожного місяця.

Пунктом 5.2.8. договору передбачено обов'язок позичальника негайно письмово повідомити банк про подію дефолту у випадку її настання і достроково виконати усі грошові зобов'язання за договором перед банком в повному обсязі у випадку, передбаченому ст. 11.2.6. договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Позичальник згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Починаючи з грудня 2008 року взяті на себе зобов'язання відповідач ОСОБА_3 не виконував, в зв'язку з чим станом на 13 липня 2012 року склалася заборгованість за кредитним договором в сумі 12 030,78 доларів США, що еквівалентно 96 125,92 грн., із яких: заборгованість зі сплати кредиту - 7 010,96 доларів США, що еквівалентно 56 017,57 грн.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 3 128,70 доларів США, що еквівалентно 24 998,31 грн.; заборгованість зі сплати комісії - 1 891,12 доларів США, що еквівалентно 15 110,04 грн. (а. с. 6-7).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.13.2. договору у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених ст. 5.2.2. та 5.2.3. договору щодо сплати винагород та процентів позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 13.3. договору у випадку порушення позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого ст. 5.2.4. договору, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються.

Пунктом 13.9. договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в розмірі 9 647,42 доларів США, що еквівалентно 77 082,88 грн., за період прострочення платежів з 01 січня 2009 року по 13 липня 2012 року (а. с. 6-7). Тобто пеня нарахована позивачем за 3 роки 6 місяців 13 днів.

Пунктом 13.10. договору встановлено, що нарахування неустойки за цим договором здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане відповідною стороною. Сплата неустойки здійснюється в гривнях. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Згідно з п. 13.11. договору сторони погодили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю у п'ять років.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає пеня за період прострочення платежів з 01 січня 2009 року по 01 січня 2012 року (за 3 роки) в сумі 7 046,35 доларів США, що еквівалентно 56 300,34 грн.

Крім того, із розрахунку заборгованості за договором вбачається, що штраф (процентна складова) у розмірі 5% нарахований позивачем не вірно, оскільки нарахований в тому числі й на суму пені (а. с. 6-7).

Зі змісту ст. 549 ЦК України вбачається, що пеня і штраф, як різновиди неустойки, обчислюються у відсотках саме від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Можливість нарахування одного виду неустойки на інший виключається.

Отже, виходячи із розміру заборгованості за кредитним договором в сумі 12 030,78 доларів США, що еквівалентно 96 125,92 грн., із яких: заборгованість зі сплати кредиту - 7 010,96 доларів США, що еквівалентно 56 017,57 грн.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 3 128,70 доларів США, що еквівалентно 24 998,31 грн.; заборгованість зі сплати комісії - 1 891,12 долар США, що еквівалентно 15 110,04 грн., розмір штрафу (процентна складова) складає 4 806,30 грн. (96 125,92 грн. * 5%).

Зменшуючи розмір пені до 4 000 грн. та відмовляючи у стягненні штрафу, суд першої інстанції керувався ч. 3 ст. 551 ЦПК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також послався на те, що судом враховуються дані про відповідача, обставини виникнення заборгованості, що заборгованість, в тому числі і пеня, нараховані за період з 2008 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 27 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка. Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Таким чином, розмір неустойки може бути зменшений судом за наявності двох обставин: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Сума заборгованості за кредитом, відсотками та комісією становить 96 125,92 грн., пеня, яка підлягає до стягнення за 3 роки (з 01 січня 2009 року по 01 січня 2012 року) становить 56 300,34 грн., штраф (фіксована частина) - 250 грн. та штраф (процентна складова) - 4 806,30 грн.

За змістом ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Уклавши із банком кредитно-заставний договір та підписавши його, відповідач цим самим погодився зі всіма умовами договору, зокрема і з умовами щодо сплати неустойки в разі невиконання ним будь-яких зобов'язань.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру неустойки, нарахованої згідно з умовами договору, зокрема і відсутні дані про відповідача, дані про обставини виникнення заборгованості, на які суд першої інстанції послався в оскаржуваному рішенні як на підставу для зменшення суми неустойки.

Також в матеріалах справи відсутня і заява відповідача, якою б він просив зменшити розмір неустойки.

Разом з цим, слід врахувати і те, що починаючи з грудня 2008 року відповідач взагалі не здійснює погашення кредиту та не вчиняє будь-яких дій щодо погашення заборгованості за договором, в тому числі шляхом передачі предмету застави (автомобіля) банку в рахунок погашення боргу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір пені з 9 647,42 доларів США, що еквівалентно 77 082,88 грн., до 4 000 грн. і безпідставно відмовив у стягненні штрафу.

З урахуванням п. 13.10. договору, відповідно до якого сплата неустойки здійснюється у гривнях, а у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають до часткового задоволення в розмірі 56 300,34 грн. (за період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2012 року), в частині стягнення штрафу (процентної складової) підлягають до часткового задоволення в сумі 4 806,30 грн., а в частині стягнення штрафу (фіксованої частини) в розмірі 250 грн. підлягають до задоволення в повному обсязі.

Таким чином, розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача складає 157 482,56 грн., із яких: заборгованість зі сплати кредиту - 7 010,96 доларів США, що еквівалентно 56 017,57 грн.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 3 128,70 доларів США, що еквівалентно 24 998,31 грн.; заборгованість зі сплати комісії - 1 891,12 доларів США, що еквівалентно 15 110,04 грн., пеня - 56 300,34 грн., штраф (фіксована частина) - 250 грн. та штраф (процентна складова) - 4 806,30 грн.

Відповідно до п. 6.1., 7.1., 16.7. кредитно-заставного договору в забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань за цим договором, в тому числі: повернення основної суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагород, сплати неустойки (штрафів, пені), відшкодування витрат за збитків банку, відповідач ОСОБА_3 передав в заставу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» автомобіль марки ВАЗ 21103, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1.

Стаття 572 ЦК України надає право кредитору у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається в момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення зазначеної заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави (ч. 6).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем (п. 2 ч. 1 ст. 26).

Пунктом 11.2.1. кредитно-заставного договору передбачено, що у разі настанні події дефолту банк надсилає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, Банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов'язань за договором.

Згідно з п. 11.2.2. договору позичальник зобов'язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі, за адресою, що вказана у статті 16.11. договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у державному реєстрі.

02 березня 2011 року позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення № 30.1.0.0/2-49, де зазначив про наявність у нього заборгованості за кредитним договором та надав строк для погашення простроченої заборгованості. Разом з цим повідомлення містить вимогу у разі непогашення простроченої заборгованості в тридцяти денний термін з дати одержання повідомлення достроково повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції, а також містить інформацію про намір позивача звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу або будь-яким іншим чином, передбаченим договором або законом (а. с. 9).

11 червня 2012 року позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зареєстрував у державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави - автотранспорт, про що свідчить Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 11 червня 2012 року (а. с. 20).

Відповідач у встановлений позивачем строк заборгованість за договором кредиту не погасив та не передав у володіння позивачу предмет застави - автомобіль.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет застави (автомобіль) в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитно-заставним договором, шляхом продажу автомобіля позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах МРЕВ ДАІ УМВС України, із наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу вказаного автомобіля.

Однак, звертаючи стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо вилучення у відповідача та передачі в заклад позивачу предмета застави - автомобіля ВАЗ, комплекту ключів до даного автомобіля та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, пославшись на те, що зазначені вимоги підлягають вирішенню в порядку виконання рішення суду.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна.

Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 575 ЦПК України та ч. 1 ст. 44 Закону України «Про заставу» заклад - це застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя, або за його наказом - у володіння третій особі.

Пунктом 11.2.2. договору передбачено обов'язок позичальника у випадку порушення зобов'язань за договором передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у державному реєстрі.

Відомості про звернення стягнення на предмет застави (автомобіль) до Державного реєстру обтяжень рухомого майна позивачем було внесено 11 червня 2012 року.

Однак, відповідач не передав позивачу автомобіль у володіння банку (в заклад).

Суд першої інстанції не врахував, що умова договору про передачу в заклад заставленого нерухомого майна є самостійною умовою, яка не пов'язана з вирішенням питання про звернення стягнення на предмет застави, та зробив помилковий висновок про те, що дані вимоги підлягають вирішенню лише в порядку виконання рішення суду.

Отже, позовні вимоги в частині вилучення у відповідача і передачі в заклад позивачу предмета застави - автомобіля, підлягають до задоволення.

Разом з цим позовні вимоги в частині вилучення у відповідача та передачі в заклад позивачу ключів від автомобіля та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу до задоволення не підлягають, оскільки відповідно до умов кредитно-заставного договору № VIW3A80000138780 від 01 вересня 2008 року предметом застави є лише автомобіль ВАЗ 21103.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 1 821,19 грн. (а. с. 1); за подачу апеляційної скарги в сумі 910,60 гр. і понесені витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача в сумі 180,48 гр.

З урахуванням положення ст. 88 ЦПК України до стягнення на користь позивача із відповідача підлягають понесені витрати за сплату судового збору в сумі 1 574,82 грн. при подачі позовної заяви і в сумі 787,41 гр. при подачі апеляційної скарги, а разом 2 362,23 гр. та витрати понесені позивачем у зв'язку із публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача в сумі 180,48 гр.

На підставі викладеного та керуючись ст. 526, 527, 530, 549, 551, 575, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 88, 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 лютого 2013 року скасувати.

Позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Вилучити у відповідача ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ІПН НОМЕР_3; останнє відоме місце проживання і реєстрації - АДРЕСА_1) та передати в заклад Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ) предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель 21103, рік випуску: 2004, тип: легковий седан-В, № шасі (кузова, рами): НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого 30.08.2008 року, належить ОСОБА_3.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ІПН НОМЕР_3; АДРЕСА_1) перед Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпропетровськ; р/р № 2998829000000, МФО 305299) за кредитно-заставним договором № VIW3A80000138780 від 01 вересня 2008 року в сумі 157 482,56 грн., із яких: заборгованість зі сплати кредиту - 56 017,57 грн.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 3 128,70 доларів США, що еквівалентно 24 998,31 грн.; заборгованість зі сплати комісії - 1 891,12 доларів США, що еквівалентно 15 110,04 грн., пеня - 56 300,34 грн., штраф (фіксована частина) - 250 грн. та штраф (процентна складова) - 4 806,30 грн., звернути стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель 21103, рік випуску: 2004, тип: легковий седан-В, № шасі (кузова, рами): НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого 30.08.2008 року, належного ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3; АДРЕСА_1), шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державтоінспекції України, з наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу вказаного автомобіля.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 2 362,23 гр. і 180,40 гр. витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підписи/ Т.М. Шемета

В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська