Рішення № 31463892, 24.05.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-23-25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2013 р. Справа № 18/213-10/7-12/17

За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Новицького Василя Івановича

до Відкритого акціонерного товариства „Броварський шиноремонтний завод"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Базир Наталії Михайлівни

про визнання договору дійсним та визнання права власності

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача не з'явилися;

від відповідача Олешко А.М. (дов. б/н від 03.01.2013р.);

від третьої особи не з'явилися.

Обставини справи:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Новицький Василь Іванович (далі - позивач) звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Броварський шиноремонтний завод" (далі - відповідач) про визнання дійсним договору від 15.05.2003 року купівлі-продажу приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 кв.м, що знаходиться за адресою: 07400, Україна, Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, № 24, який укладений між ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" (код ЄДРПОУ 03112640) та Фізичною особою -підприємцем Новицьким Василем Івановичем (ідентифікаційний номер 2278022715) та визнання за Приватним підприємцем Новицьким Василем Івановичем права власності на склад для легкових автопокришок загальною площею 1146 кв.м., що становить 47/1000 частин комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, 24, інвентарний № 1568, придбаний ФОП Новицьким В.І. 23.05.2003 року у ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" згідно укладеного між ними договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року.

В обґрунтування позовних вимог Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Новицький Василь Іванович посилається на наступне:

- спірний договір було укладено за попередньою домовленістю сторін. Зокрема, позивач, виявивши намір придбати у відповідача склад для легкових автопокришок, інв. № 1568 загальною площею 1146,6 кв.м., звернувся з відповідною заявою;

- заяву позивача розглянуто на засіданні правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" 25.04.2003 року (протокол № 7) та прийнято рішення продати Приватному підприємцю Новицькому Василю Івановичу вищезазначене приміщення, у зв'язку з чим ухвалено укласти відповідний договір купівлі-продажу, а гол. бухгалтеру Пінчук Л.О. доручено визначити балансову та договірну вартість майна, одержані кошти перевести на р/рахунок заводу;

- за наслідками прийняття вищезазначеного рішення засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" ФОП Новицьким Василем Івановичем придбано у Відкритого акціонерного товариства „Броварський шиноремонтний завод" за договором купівлі-продажу від 15.05.2003 року приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 кв.м., що становить приблизно 47/1000 частин комплексу, що знаходиться за адресою: 07400, Україна, Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, № 24;

- під час укладання договору сторони виявили намір посвідчити його нотаріально, у зв'язку з чим, звернулись до приватного нотаріуса Броварського міського округу Базир Н.М. з усіма необхідними документами для належного оформлення договору, крім витягу з єдиного реєстру нерухомого майна, оскільки через створення єдиного реєстру прав на нерухоме майно, в день укладення договору Бюро технічної інвентаризації (БТІ) м. Бровари Київської області такі витяги не надавались. У зв'язку з відсутністю витягу з єдиного реєстру нотаріус відмовився посвідчувати договір купівлі-продажу в день його укладення;

- враховуючи, що сторонами було досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору та волевиявлення сторін, зокрема, погоджувального рішення засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод", договір купівлі-продажу було укладено в простій письмовій формі;

- оскільки, договір укладався щодо нежитлового приміщення і сторонами такого договору були суб'єкти підприємницької діяльності, нотаріальне посвідчення законодавством не вимагалось;

- оскільки, у позивача був відсутній правовстановлювальний документ про право власності на майно, останній звернувся до Бюро технічної інвентаризації м. Бровари для оформлення права власності. Однак, в Бюро технічної інвентаризації м. Бровари було відмовлено в реєстрації права власності у зв'язку з тим, що внесення в єдиний реєстр прав власності на нерухоме майно відбувається на підставі нотаріально посвідченого договору або рішення суду.

Відповідач проти позову заперечує та посилається на наступне:

- здійснення оплати Новицьким В.І. за договором купівлі-продажу від 15.05.2003 року не підтверджується матеріалами справи та спростовується, зокрема касовими книгами за 2003рік;

- акт приймання-передачі об'єкту купівлі-продажу від 05.12.2003 року та акт звіряння розрахунків від 05.12.2003 року зі сторони відповідача не укладалися та не могли бути підписаними директором відповідача, оскільки останній помер 29.11.2003 року;

- засідання правління 25.04.2003року фактично не проводилося, протокол №7 не складався, а витяг з нього сфальсифікований позивачем.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.01.2011р. у справі № 18/213-10, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року, позов СПД - ФО Новицького Василя Івановича до Відкритого акціонерного товариства „Броварський шиноремонтний завод" про визнання договору дійсним та визнання права власності, задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2012р. рішення господарського суду Київської області та постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано, справу № 18/213-10 направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.03.2012р. залучено приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Базир Наталію Михайлівну до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням господарського суду від 20.09.2012р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р., у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2013р. вказане рішення та постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

21.03.2013р. господарським судом Київської області одержано матеріали справи № 18/213-10/7/12 разом із супровідним листом Вищого господарського суду України № 04-22/78 від 18.03.2013р.

На підставі автоматизованого розподілу справ господарського суду Київської області справу № 18/213-10/7-12 передано для подальшого розгляду судді Горбасенку П.В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.04.2013р. (суддя Горбасенко П.В.) справу № 18/213-10/7-12 прийнято до провадження, присвоєно їй № 18/213-10/7-12/17, розгляд справи призначено на 19.04.2013р.

19.04.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від позивача надійшло пояснення (вх. № 9719 від 19.04.2013р.), згідно якого останній підтримав позовні вимоги у повному обсязі, яке прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.04.2013р. розгляд справи відкладено на 24.05.2013р.

22.05.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло пояснення по справі № 01/67 від 21.05.2013р. (вх. № 11791 від 22.05.2013р.), згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, яке прийнято судом. Також представником відповідача подано клопотання про застосування строків позовної давності № 01/68 від 21.05.2013р. (вх. № 11791 від 22.05.2013р.), згідно якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, застосувати до вимог позивача строк позовної давності на підставі ст. 257 Цивільного кодексу України та відмовити у задоволенні позову на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, яке прийнято судом.

23.05.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від 23.05.2013р. (вх. № 11923 від 23.05.2013р.), згідно якого останній просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням позивача на лікарняному, яке прийнято судом.

У судовому засіданні 24.05.2013р. представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та заперечив проти відкладення розгляду справи.

Суд, розглянувши вказане клопотання позивача та заслухавши пояснення представника відповідача, вирішив відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта. Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання. Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на те, що явку сторін не було визнано обов'язковою судом, нез'явлення в судове засіданні 24.05.2013р. належним чином повідомленого позивача не перешкоджає вирішенню спору; у разі неможливості участі у засіданні місцевого господарського суду позивача, позивач не був позбавлений можливості уповноважити на це іншу особу, а також приймаючи до уваги, що представник відповідача заперечив проти відкладення розгляду справи та наявність всіх матеріалів у справі, необхідних для вирішення спору по суті, а також встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу двохмісячний строк розгляду справи, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про відкладення розгляду справи є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представник третьої особи в судове засідання 24.05.2013р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що неявка позивача та третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності позивача та третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого 08.10.2003р. Броварським бюро технічної інвентаризації за №1669344, до майнового комплексу ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" по бульвару Незалежності, 24, у м. Бровари Київської області, належала, зокрема, будівля цегляна приміщення складу для легкових автопокришок (літера „Ї"), інвентарний № 1568, загальною площею 1146,6 кв.м. (а.с. 15, т.1).

Підставою набуття права власності ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" на зазначений майновий комплекс був наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 21.02.1995р.

Позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Новицький Василь Іванович на підтвердження позовних вимог надав суду витяг з протоколу №7 засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" від 25.04.2003р., договір купівлі-продажу від 15.05.2003р., акт приймання-передачі об'єкту купівлі-продажу від 05.11.2003р., видаткові накладні на відпуск складу для легкових автопокришок (інв. № 1568) (19.05.2003р. № 19, від 03.06.2003р. № 27, від 06.11.2003р. № 30), квитанції до прибуткових касових ордерів № 103 від 19.05.2003р. (09.05.2003р.), № 186 від 03.06.2003р., № 377 від 05.11.2003р., податкову накладну № 448 від 05.12.2003р., накладну № 31 від 05.12.2003р., акт звіряння розрахунків станом на 05.11.2003р.

Предметом позову є вимоги про визнання дійсним договору від 15.05.2003 року купівлі-продажу приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 кв.м, що знаходиться за адресою: 07400, Україна, Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, № 24, який укладений між ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" (код ЄДРПОУ 03112640) та Фізичною особою - підприємцем Новицьким Василем Івановичем (ідентифікаційний номер 2278022715) та визнання за Приватним підприємцем Новицьким Василем Івановичем права власності на склад для легкових автопокришок загальною площею 1146 кв.м., що становить 47/1000 частин комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, 24, інвентарний № 1568, придбаний ФОП Новицьким В.І. 23.05.2003 року у ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" згідно укладеного між ними договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року.

Відповідно до ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

У постанові Вищого господарського суду України від 12.03.2013р. у справі № 18/213-10/7-12 суд касаційної інстанції вказав на необхідність виконання судом першої інстанції вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 07.02.2012р.

Крім того, суд касаційної інстанції вказав місцевому господарському суду, що перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності поважних причин її пропущення.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України у постанові від 07.02.2012р. зазначив, що в порушенням вимог закону, вирішуючи спір, господарським судом як першої, так і апеляційної інстанції не були перевірені обставини справи, пов'язані з укладанням спірного договору, не досліджено питання стосовно того, чи мав право голова правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" укладати від імені товариства спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна, не з'ясоване питання щодо оплати приміщення за спірним договором, не була дана належна правова оцінка проведеним експертизам по справі. Зокрема, судами нижчих інстанцій не було звернуто уваги на бухгалтерські документи щодо наданим позивачем квитанціям до прибуткових касових ордерах на сплату майна за спірним договором купівлі-продажу від 15.05.2003р., не було з'ясоване питання щодо належності підпису на документах, що стосуються укладення договору купівлі-продажу від імені головою правління відповідача.

Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність перевірки місцевим господарським судом чи не було недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спірного договору купівлі-продажу, пов'язане з ухиленням відповідача від таких дій, а з неможливістю подати нотаріусу необхідні документи, а також дослідження питання стосовно того, чи було погоджено у встановленому порядку, згідно зі статутом відповідача укладання спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна головою правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" з спостережною радою.

Водночас суд касаційної інстанції вказав на потребі у з'ясуванні правового статусу позивача за спірним договором.

Також ВГСУ зазначив про потребу у з'ясуванні господарським судом Київської області в якій редакції: від 1963р., чи від 01.01.2004р. слід застосовувати норми Цивільного кодексу України до спірних правовідносин між відповідачем та позивачем.

Цивільний кодекс України набрав чинності 01.01.2004р. (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, відповідно до п. 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У даній справі такою дією (фактом) є укладення спірного договору між позивачем та відповідачем.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 07.11.2012р. у справі № 6-118цс12.

Враховуючи, що спірні правовідносини, щодо укладення договору від 15.05.2003 року купівлі-продажу приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 кв.м, що знаходиться за адресою: 07400, Україна, Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, № 24 виникли у 2003р., суд дійшов висновку про застосування до них положень Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р.

З повідомлення від 11.04.2012р. № 31/01-16 приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Базир Н.М. вбачається, що 15.05.2003р. або напередодні цієї дати до приватного нотаріуса Базир Н.М. звернулись директор ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" Круглик Є.П. та громадянин Новицький В.І. з питання посвідчення договору купівлі-продажу будівлі приміщення складу для легкових автопокришок, що знаходиться за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 24.

Нотаріусом було підготовлено проект договору купівлі-продажу та надано сторонам для вивчення та узгодження. З яких причин сторони не уклали договір у нотаріальній формі нотаріусу Базир Н.М. не відомо. Нею не вчинялось відмови у здійсненні нотаріальної дії -посвідченні договору купівлі-продажу спірного об'єкту (а.с. 43, т. 4).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства, у тому числі щодо форми, змісту, повноважень осіб, які діяли від імені сторін, оцінюється судом згідно з вимогами законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР (1963 р.), чинного на час укладення договору купівлі-продажу від 15.05.2003р., нотаріальне посвідчення угод було обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми зумовлювало недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Аналогічна норма міститься у ст. 220 ЦК України (2003 р., який набрав чинності з 01.01.2004р.).

При розгляді спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суд зобов'язаний з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину (п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р.).

Враховуючи, що предметом договору купівлі-продажу від 15.05.2003р. є нежитлове приміщення складу легкових автопокришок, норми ЦК УРСР (1963 р.) не передбачали обов'язкового нотаріального посвідчення даного виду договорів.

У зв'язку з цим не підлягає задоволенню позовна вимога суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Новицького В.І. про визнання на підставі ст. 220 ЦК України (2003р.) дійсним договору від 15.05.2003р. купівлі-продажу складу для легкових автопокришок (інв. № 1568), загальною площею 1146,6 кв.м. за адресою: 07400, Україна, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 24, оскільки обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу нежитлового об'єкта нерухомого майна чинним станом на 15.05.2003 р. законодавством не вимагалась.

Також судом відхиляється посилання позивача на те, що при укладенні договору купівлі-продажу від 15.05.2003р. сторони виявили намір посвідчити його нотаріально, але у зв'язку з відсутністю витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно через створення у Броварському бюро технічної інвентаризації вказаного електронного реєстру на день посвідчення договору, приватний нотаріус Базир Н.М. відмовилась від посвідчення договору.

Зокрема, як повідомила приватний нотаріус Базир Н.М., нею в порядку ст. 49 Закону України „Про нотаріат" не було здійснено відмови у посвідченні договору купівлі-продажу від 15.05.2003р., постанова про відмову у вчиненні даної нотаріальної дії з мотивів відсутності витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно нотаріусом не виносилась (а.с. 43, т .4).

Згідно з п. 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 р. за №283/8882), чинної станом на 15.05.2003р., договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках державну реєстрацію прав на це майно. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Пунктом 63 даної Інструкції передбачалось, що крім правовстановлювального документа на нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи, передбачені наказом Міністерства юстиції України „Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках" від 20.09.2002 року № 84/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.09.2002р. № 773/7061 (із змінами і доповненнями, унесеними наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2002р. № 92/5), а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.

За змістом пунктів 1, 6 наказу Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5 „Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках", чинного станом на 15.05.2003 р., бюро технічної інвентаризації, які з технологічних або організаційних причин не були підключені до 1 жовтня 2002 року до електронного Реєстру прав власності на нерухоме майно вправі були здійснювати видачу довідок-характеристик, реєстраційних посвідчень та оформлення свідоцтв про право власності, не використовуючи спеціальні бланки. Нотаріуси продовжували приймати при вчиненні нотаріальних дій довідки-характеристики від бюро технічної інвентаризації, які не підключені до електронного Реєстру прав власності на нерухоме майно. У цих самих випадках як правовстановлювальні документи нотаріусам подавалися документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно за умови наявності на них реєстраційного напису або наявності реєстраційного посвідчення, яке вважалось невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Таким чином, у сторін не було перешкод у нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу від 15.05.2003р. не залежно від підключення Броварського бюро технічної інвентаризації до електронного Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 15.05.2003р.

Більш того, пунктом 1.3 договору купівлі-продажу від 15.05.2003р. підтверджується, що у сторін договору та у приватного нотаріуса Базир Н.М. був у наявності виданий Броварським бюро технічної інвентаризації Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.05.2003 р. за №534112 (а.с. 18, т. 1).

Відповідно до п. 5.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. №7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за №157/6445) витяг є дійсним протягом трьох місяців з моменту його видачі.

Тобто Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.05.2003 р. за № 534112 був дійсним та достатнім документом для вчинення нотаріальної дії -посвідчення договору купівлі-продажу від 15.05.2003р.

Крім того, дослідивши наявні матеріали справи, суд встановив, що покупцем у договорі купівлі-продажу від 15.05.2013р. виступав Приватним підприємець Новицький Василь Іванович, а не фізична особа Новицький В.І., оскільки на вказаному договорі (а.с. 18, т. 1) наявна печатка приватного підприємця, а в акті приймання-передачі об'єкту купівлі-продажу від 05.11.2003р. (а.с. 19, т. 1), який є додатком № 1 до договору одержувачем об'єкту є також Приватний підприємець Новицький В.І.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦК УРСР зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Частина друга статті 4 ЦК УРСР зазначала, що цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва, внаслідок заподіяння шкодь іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Таким чином, зобов'язання можуть виникнути лише у тому випадку якщо угода, з якої вони виникають, укладена на підставі закону або йому не суперечить (Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 28.01.2002 р. по справі № 5048-5).

Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Пунктом 8.1 статуту ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" (в редакції, чинній станом на 15.05.2003р.) передбачено, що органами управління товариства є: загальні збори акціонерів; правління товариства; ревізійна комісія; спостережна рада (а.с. 73, т. 4).

Тобто голова правління не віднесений до одноособового самостійного органу управління ВАТ "Броварський шиноремонтний завод", а тому для набуття товариством цивільних прав і обов'язків він повинен був виносити відповідні питання на розгляд засідання правління, спостережної ради чи загальних зборів акціонерів. (Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 21.02.2006 р. по справі №97/9-2005).

Пунктом 8.3 статуту ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" передбачено, що правління товариства є виконавчим органом, який здійснює керівництво його поточною діяльністю. Голова правління правомочний без доручення здійснювати будь-які дії від імені товариства, якщо це не суперечить чинному законодавству та цьому статуту. До компетенції правління відносяться всі питання діяльності товариства, крім тих, які чинним законодавством, цим статутом або рішеннями загальних зборів акціонерів віднесені виключно до компетенції іншого органу товариства. Правління складається з 11 чоловік. Голова правління керує роботою правління. Він уповноважений керувати поточними справами акціонерного товариства, забезпечує виконання рішень вищого органу товариства та правління, представляє товариство у відносинах з третіми сторонами, веде переговори та укладає від імені товариства угоди, організовує ведення протоколів правління.

В обґрунтування повноважень голови правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" Круглика Є.П. на укладення договору купівлі-продажу від 15.05.2003р. позивач надав витяг з протоколу № 7 засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" від 25.04.2003 р. (а.с. 14, т. 1).

З даного протоколу вбачається, що рішення про задоволення заяви приватного підприємця Новицього В.І. про придбання приміщення складу для легкових автопокришок (інвентарний номер 1568) загальною площею 1146,6 кв.м., що розташоване за адресою: м.Бровари, вул. Незалежності, 24, було прийнято правлінням ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" у складі 5 чоловік: Круглика Є.П. (директор заводу), членів правління -Пінчук Л.О. (головний бухгалтер), Дулі В.І. (головний інженер), Ладана К.П. (заступника директора), Шевченко Л.М. (бухгалтера) (а.с. 14, т. 1).

Водночас, згідно з протоколом річних загальних зборів акціонерів ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" від 19.04.2001р. правління даного товариства було сформовано у складі 11 чоловік: Круглика Є.П., Сагомоняна В.А., Горячової В.В., Венгріна Л.Г., Кайдана П.П., Пінчук Л.О., Кононенка О.С., Лисенко Т.П., Петенок В.М., Горбова С.Б., Кузьміної В.Л. (а.с. 54 - 56, т. 1; а.с. 59 - 61, т. 4).

Крім того, питання про реалізацію та передачу в заставу приміщення складу для легкових автопокришок було предметом розгляду загальних зборів акціонерів ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" 29.09.2003р. та 02.12.2003р. (а.с. 108, 126 - 127, т. 4).

Враховуючи, що згідно з витягом з протоколу № 7 засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" від 25.04.2003 р. рішення про відчуження складу для легкових автопокришок було прийнято неправомочним складом осіб, які не були членами правління (Дуля В.І., Ладан К.П., Шевченко Л.М.), за відсутності кворуму на засіданні правління, на витязі з протоколу № 7 засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" від 25.04.2003р. згідно з висновком судової технічної експертизи документів від 20.10.2011р. № 268/357 стоїть підроблений відтиск печатки ВАТ „Броварський шиноремонтний завод", а засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" 25.04.2003 р. фактично не проводилось та протокол не складався, суд на підставі ч. 2 ст. 4 ГПК України не застосовує рішення правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" від 25.04.2003р., оформлене витягом з протоколу № 7 від 25.04.2003р., як таке, що не відповідає законодавству України.

Відповідно до п.п. 5.1., 8.5.3 Статуту ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" статутний фонд товариства становив 48 124,65грн. До компетенції спостережної ради товариства належало затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує 1/3 статутного фонду ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" (а.с. 70, 77, т. 4).

Судом встановлено, що спостережною радою та загальними зборами акціонерів ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" не затверджувався наданий позивачем договір купівлі-продажу від 15.05.2003 р. (а.с. 81 - 132, т. 4).

Відповідно до статті 41 Закону України „Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження.

Однак, сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним, якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень (п. 9.4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999р.).

З пояснень головного бухгалтера ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" Пінчук Л.О. від 28.12.2010р. вбачається, що вона працює на вказаній посаді з 24.04.1974 року. Грошові кошти, що вказані у наданих позивачем квитанціях до прибуткового касового ордеру № 103 від 19.05.2003 р. на суму 325 000грн., № 186 від 03.06.2003р. на суму 94 000грн., № 377 від 05.11.2003р. на суму 80 000грн. ніколи не отримувались ВАТ „Броварський шиноремонтний завод", такі прибуткові касові ордери не реєструвались на підприємстві відповідача, на вказаних квитанціях у графі „головний бухгалтер" стоять не її підписи, а підписи невідомої особи (а.с. 92, т. 1).

Приймання грошових коштів ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" та видача ним прибуткових касових ордерів № 103 від 19.05.2003р. на суму 325 000грн., № 186 від 03.06.2003р. на суму 94 000грн., № 377 від 05.11.2003р. на суму 80 000грн. спростовується також касовими книгами ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" за період з 27.08.2002р. по 10.10.2003р., з 14.10.2003р. по 13.04.2004р. (а.с. 57 - 69, т. 1).

Крім того, листами від № 05/4 12.01.2004р., № 05/15 від 16.01.2004р. ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" повідомило Приватного підприємця Новицького В.І. та Броварське бюро технічної інвентаризації про відмову від проведення господарських операцій з продажу Новицькому В.І. приміщення складу для легкових автопокришок та анулювання податкової накладної № 448 від 05.12.2003р., видаткової накладної № 31 від 05.12.2003 р.

16.01.2004р. зазначений лист ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" № 05/4 від 12.01.2004р. було отримано відповідачем (а.с. 6, т. 2).

Відповідно до п. 7 заключної (резолютивної) частини Висновку судової технічної експертизи документів № 268/357 від 20.10.2011р. відбитки печатки ВАТ „Броварський шиноремонтний завод", які наявні в документах представлених позивачем Новицьким В.І., а саме в договорі купівлі-продажу від 15.05.2003р., в квитанціях до прибуткового касового ордеру № 103 від 19.05.2003р. на суму 325 000грн., № 186 від 03.06.2003р. на суму 94 000грн., № 377 від 05.11.2003р. на суму 80 000грн., у витягу з протоколу № 7 засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" від 25.04.2003р., в акті приймання-передачі об'єкту купівлі-продажу від 05.11.2003р., в акті звіряння розрахунків станом на 05.11.2003р., в договорі простого товариства від 01.07.2007р. були нанесені однією печаткою (кліше) ВАТ „Броварський шиноремонтний завод", а на податковій накладній № 448 від 05.12.2003 р., в накладній № 31 від 05.12.2003р., в договорі на виконання ремонтно-будівельних робіт № Н-7 від 15.05.2003 р. були нанесені іншою печаткою (кліше) ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" (а.с. 122 - 127, т. 3).

З пояснень представника ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" вбачається, що у ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" на час складання вказаних документів була відсутня інша (друга) печатка, у зв'язку з чим відповідач посилався на підробку відтиску печаток на наданих позивачем документах.

Досліджуючи згідно з вимогами ст. 41 ГПК України висновок судової економічної експертизи № 19/15-13 від 20.06.2011р., суд встановив, що загальна сума, зазначена у поданих позивачем видаткових накладних на відпуск складу для легкових автопокришок інв. № 1568 (№ 19 19.05.2003р., №27 від 03.06.2003 р., №30 від 06.11.2003р.) не відповідає сумі, що вказана у податковій накладній №448 від 05.12.2003р.

З урахуванням наданих сторонами доказів судовим експертом зроблено висновок, що за даними бухгалтерського обліку ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" внесення грошових коштів приватним підприємцем Новицьким В.І. відповідно до квитанцій до прибуткових касових ордерів № 103 від 19.05.2003 р. (09.05.2003 р.) на суму 325 000грн., № 186 від 03.06.2003р. на суму 94 000грн., № 377 від 05.11.2003р. на суму 80 000грн. на користь ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" документально не підтверджується (а.с. 130 - 144, т. 2).

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 267 від 11.10.2011р. встановити головою правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" Кругликом Є.П. чи іншою особою виконано підпис від імені Круглика Є.П. в примірнику договору купівлі-продажу від 15.05.2003 р. не виявилось можливим. Встановити головою правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" Кругликом Є.П. чи іншою особою (особами) виконано підписи у квитанціях до прибуткового касового ордеру № 103 від 19.05.2003р. (09.05.2003р.) на суму 325 000грн., № 186 від 03.06.2003р. на суму 94 000грн., № 377 від 05.11.2003р. на суму 80 000грн. не виявилось можливим. Питання стосовно виконання підписів у вказаних квитанціях уповноваженими особами відповідача не вирішувалось експертизою у зв'язку з відсутністю у розпорядженні експерта зразків підписів осіб, уповноважених підписувати дані документи. Встановити Кругликом Є.П. чи іншою особою виконано підпис від імені Круглика Є.П. в примірнику витягу з протоколу №7 засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" від 25.04.2003р. та у примірнику акту приймання-передачі об'єкту купівлі-продажу від 05.11.200 р. не виявилось можливим (а.с. 117 - 121, т. 3).

Судовий експерт-почеркознавець Шпакович Н.Г. мотивував свою неспроможність дати категоричний висновок щодо підпису від імені Круглика Є.П. у акті приймання-передачі від 05.11.2003р., договорі купівлі-продажу від 15.05.2003р., квитанціях до прибуткових касових ордерів, витягу з протоколу засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" № 7 від 25.04.2003р. недостатністю для нього розбіжних та збіжних ознак у досліджуваних підписах та вільних, умовно-вільних підписах Круглика Є.П. у інших документах.

При цьому, судовий експерт Шпакович Н.Г. відмітила, що виявлені ознаки зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнення темпу, натиску, їх характер, ступінь прояву та локалізація при виконанні підпису від імені голови правління ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" Круглика Є.П. у витягу з протоколу засідання правління ВАТ "Броварський шиноремонтний завод" № 7 від 25.04.2003р. свідчить, ймовірніше за все, про наявність збиваючих факторів штучного характеру (виконання підпису за допомогою технічних прийомів, зокрема, шляхом перерисовки напросвіт, ретельного наслідування підпису Круглика Є.П., зміни ознак підписного почерку (автопідробка), установки на охайне нанесення підпису тощо).

Крім того, висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 443 від 18.09.2012р. (а.с. 36-40, т. 6) підтверджує, що підписи на документах, наданих позивачем, виконані не Кругликом Є.П., а іншою особою.

Постановою слідчого СВ Броварського МВ (з обслуговування м. Бровари та Броварського району) ГУ МВС України у Київській області Лукіянова М.Д. від 05.04.2011р. було порушено кримінальну справу за ч. 1 та ч. 3 ст. 358 КК України за фактом підроблення документів -квитанцій до прибуткових касових ордерів № 103 від 19.05.2003р. на суму 325 000грн., № 186 від 03.06.2003р. на суму 94 000грн., № 377 від 05.11.2003р. на суму 80 000грн., акту звірки розрахунків між приватним підприємцем Новицьким В.І. та ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" від 05.12.2003р., акту приймання-передачі складу легкових покришок від 05.12.2003р., витягу з протоколу № 7 від 25.04.2003р. засідання правління ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" (а.с. 63, т. 3).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання дійсним договору від 15.05.2003 року купівлі-продажу приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 кв.м, що знаходиться за адресою: 07400, Україна, Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, № 24, який укладений між ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" (код ЄДРПОУ 03112640) та Фізичною особою - підприємцем Новицьким Василем Івановичем (ідентифікаційний номер 2278022715).

Також позивачем заявлено вимогу про визнання за Приватним підприємцем Новицьким Василем Івановичем права власності на склад для легкових автопокришок загальною площею 1146 кв.м., що становить 47/1000 частин комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, 24, інвентарний № 1568, придбаний ФОП Новицьким В.І. 23.05.2003 року у ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" згідно укладеного між ними договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2006 - 2010рр. ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" передавало спірне приміщення складу для легкових автопокришок в оренду різним господарюючим суб'єктам - ТОВ „Торговий дім „ГазАвто" (договір оренди № О-02/01-06/13 від 01.02.2006р., строк договору -з 01.02.2006р. по 01.11.2006р.), ТОВ „Т.Б.М. -Україна" (договір оренди нерухомого майна № 47 від 01.11.2006р., строк дії договору - з 01.11.2006р. по 30.09.2009р.; договір оренди нерухомого майна № 28/09 від 28.09.2009р., строк дії -з 28.09.2009р. до 30.09.2010р.) (а.с. 9 - 57, т. 2).

Крім того, згідно з довідки ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" №015/34 від 17.03.2011р. приміщення складу легкових покришок (інвентарний номер №1568) протягом 2003 -2004 рр. використовувався відповідачем для власних потреб (а.с. 8, т. 2).

29.12.2005р. ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" передало в заставу ВАТ „Комерційний банк „Хращатик" приміщення складу легкових покришок в літері „Ї" (інв. №1568) за адресою: м. Бровари, б-р Незалежності, 24, загальною площею 1146,60 кв.м. за іпотечним договором № 807/248 від 29.12.2005р. При цьому, право власності ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" на приміщення складу легкових покришок було підтверджене витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно Броварського бюро технічної інвентаризації №9098624 від 29.11.2005р. (пункт 1.3 іпотечного договору № 807/248 від 29.12.2005 р.) (а.с. 65 - 68, т. 2).

Крім того, згідно зведеного акту вартості будівель та споруд від 29.12.2009р. Броварського бюро технічної інвентаризації приміщення складу легкових автопокришок, інвентарний № 1568, зареєстровано за ВАТ „Броварський шиноремонтний завод".

Враховуючи вищевикладене, те, що позовна вимога про визнання за Приватним підприємцем Новицьким Василем Івановичем права власності на склад для легкових автопокришок загальною площею 1146 кв.м., що становить 47/1000 частин комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, 24, інвентарний № 1568, придбаний ФОП Новицьким В.І. 23.05.2003 року у ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" згідно укладеного між ними договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року є похідною від вимоги про визнання дійсним договору від 15.05.2003 року купівлі-продажу приміщення складу для легкових автопокришок інв. № 1568, загальною площею 1146,6 кв.м, що знаходиться за адресою: 07400, Україна, Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, № 24, який укладений між ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" (код ЄДРПОУ 03112640) та Фізичною особою - підприємцем Новицьким Василем Івановичем (ідентифікаційний номер 2278022715) та відмову у задоволенні первісної позовної вимоги, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання за Приватним підприємцем Новицьким Василем Івановичем права власності на склад для легкових автопокришок загальною площею 1146 кв.м., що становить 47/1000 частин комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Бровари, б-р Незалежності, 24, інвентарний № 1568, придбаний ФОП Новицьким В.І. 23.05.2003 року у ВАТ „Броварський шиноремонтний завод" згідно укладеного між ними договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності поважних причин її пропущення.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позовної давності.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено: 28.05.2013р.

Суддя П.В. Горбасенко