Ухвала суду № 31453273, 16.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" травня 2013 р. м. Київ К/9991/19665/12

К/9991/19665/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої держаної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012

у справі № 12/346А Господарського суду Львівської області

за позовом Закритого акціонерного товариства «Завод комунального транспорту»

до Держаної податкової інспекції у м. Львові

про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 25.11.2010 у задоволенні позову відмовлено з мотивів встановлення у судовому процесі безтоварності операцій з поставки обладнання між ВАТ «Львівський автобусний завод» та ЗАТ «Львівський автомобільний завод», правонаступником якого є позивач. При цьому суд першої інстанції застосував норму частини 1 ст. 72 КАС України та послався на факти, встановлені у постанові Господарського суду Львівської області від 17.09.2008 у справі № 3/90А за позовом ДПІ у м. Львові до ЗАТ «Завод комунального транспорту» та ВАТ «Пасатором» про визнання недійсним господарського зобов'язання за договором від 27.01.2004 № ШТ-2004, застосування юридичних наслідків, встановлених статтею 208 Господарського кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення від 03.03.2006 № 52301/0/3782, від 03.05.2006 № 52301/1/ 7897 та від 25.07.2006 № 52301/2/12418. Висновок апеляційного суду вмотивований тим, що позивач правомірно включив суми ПДВ, сплачені у вартості отриманих від ВАТ «Львівський автобусний завод» товарів, до складу податкового кредиту, який у подальшому приймав участь у визначенні бюджетного відшкодування, з огляду на наявність у позивача належно оформлених первинних документів, зокрема, податкових накладних, а також те, що норми Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) не ставлять у залежність право платника податку на додану вартість на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту від виконання податкового обов`язку його контрагентом (постачальником). При цьому апеляційний суд виходив з того, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2011 у справі № К-30789/09 скасовано постанову Господарського суду Львівської області від 17.09.2008, встановлені якою обставини були покладені в основу висновку суду першої інстанції щодо безтоварності господарських операцій між ВАТ «Львівський автобусний завод» та ЗАТ «Львівський автомобільний завод».

У касаційній скарзі СДПІ у м. Львові просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача суми бюджетного відшкодування. за податковою декларацією за січень 2004 року на 5000000,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2500000,00 грн. згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки акту перевірки від 21.02.2006 № 10/23-4/32483661 про порушення позивачем норм підпунктів 7.2.3 та 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 5000000,00 грн. у січні 2004 року за податковою накладною, виписаною ВАТ «Львівський автобусний завод», з огляду на фіктивність вказаних господарських операцій, внаслідок чого завищено від`ємне значення чистої суми податкових зобов'язань на вказану суму.

У судовому процесі встановлено, що між ЗАТ «Львівський автомобільний завод» (покупець) та ВАТ «Львівський автобусний завод» (постачальник) укладено договір поставки товару (штампів) від 27.01.2004 № ШТ-2004, за наслідками якого постачальник виписав позивачу податкову накладну на загальну суму 30000000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 5000000,00 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за січень 2004 року, а позивач здійснив оплату. Разом з тим, ВАТ «Львівський автобусний завод» є посередником у ланцюзі поставки, документи на отримання ним вказаного товару оформлені з посиланням на договір поставки від 28.01.2004 № ЛИТ-04-29, укладений з ПТВП «Марс», яке у свою чергу надало документи про придбання товару у ПП «Глобус», свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ якого було анульовано 20.12.2001.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення суми ПДВ, нарахованого (сплаченого) у вартості товару (послуги), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, застосовуючи норму частини 1 ст. 72 КАС України, виходив із встановлених постановою Господарського суду Львівської області від 17.09.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2009, у справі № 3/90А (5/3105-19/398А) обставин щодо безтоварності поставки товару між ПТВП «Марс» та ВАТ «Львівський автобусний завод».

Цією постановою був визнаний недійсним з моменту укладення договір від 27.01.2004 № ШТ-2004. При цьому, у межах цього судового процесу, судом було встановлено, що вироком Артемівського суду Донецької області по кримінальній справі № 1-478-2005, яким було визнано винним директора ПТВП «Марс» ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, встановлено, що вказана особа з метою приховання факту відсутності поставки товару на ВАТ «Львівський автобусний завод», придбавала на звалищах різних підприємств пресс-форми, які були у використанні та поставляв їх ВАТ «Львівський автобусний завод», щоб закрити угоду за результатами 2004 року. Ці обставини були встановлені, зокрема, на підставі висновку експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 807/21-808/25 від 22.03.2005, яким на підставі дослідження маркування такого обладнання були підтверджені факти поставки обладнання, яке було у використанні. Крім того, обставини безтоварності господарських операцій між ВАТ «Львівський автобусний завод» та ПТВП «Марс» у вказаному судовому процесі, були також встановлені на підставі постанови Господарського суду Львівської області від 18.05.2006, та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 у справі № А5/74-12/28, якою визнано недійсним договір купівлі-продажу від 28.01.2004 №ЛИТ-04-29, зокрема, з цих підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно частини 4 цієї статті вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Апеляційний суд, роблячи висновок про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковою накладною, виписаною ВАТ «Львівський автобусний завод», та посилаючись на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11.10.2011, не звернув увагу на те, що касаційний суд скасував постанову господарського суду Львівської області від 17.09.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2009 у частині задоволення позовних вимог про визнання господарських зобов`язань недійсними та закрив провадження у цій частині позовних вимог, а в інших частинах вказані судові рішення залишені без змін. Підставою закриття провадження в частині вказаних позовних вимог стало те, що договір від 27.01.2004 № ШТ-2004 є нікчемним у силу норми ст. 228 Цивільного кодексу України, що виключає необхідність визнання його недійсним у судовому порядку. Отже, апеляційний суд, при встановленні факту поставки, помилково не застосував норми частин 1 та 4 ст. 72 КАС України та зробив висновок, який не відповідає обставинам, встановленим постановою Господарського суду Львівської області від 17.09.2008, які мають приюдиційне значення для даного спору.

Таким чином, судом першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, правильно застосовані вищенаведені правові норми та зроблений правильний висновок про безтоварний характер господарських операцій між позивачем та ВАТ «Львівський автобусний завод» з огляду на встановлені в інших судових процесах обставин відсутності товару по всьому ланцюгу поставки.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої держаної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові задовольнити, скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, постанову Господарського суду Львівської області від 25.11.2010 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: М.І. Костенко Н.Є. Маринчак