Рішення № 31452161, 23.05.2013, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 210/1621/13-ц

Провадження №2/210/1026/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" травня 2013 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Чайкіної О.В.,

при секретарі - Ромашевському В.Є.

за участі представників сторін:

позивача: ОСОБА_1

відповідачів:

ПАТ Криворізький залізорудний комбінат ОСОБА_2

ВВД ФСС НВ не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства „Криворізький залізорудний комбінат, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої в звязку з ушкодженням здоровя, -

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду з позов про відшкодування моральної шкоди, спричиненої в звязку з ушкодженням здоров'я. В обґрунтування позовних вимог, Позивач посилається на те, що пропрацював з 18.12.1991 року по 09.06.2009 рік на підприємстві - відповідача ш. Родіна - по професії підземним прохідником, підземним черговим слюсарем, звільнений в зв'язку з виходом на пенсію. 04.07.2006 року протокол № 1378 Рішенням лікувальної - експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини йому встановлено професійне захворювання за діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень першої - другої стадії (Пиловий бронхіт першої - другої стадії, емфізема легень першої - другої стадії). За висновком МСЕК 06.07.2006 року йому встановлено на безстроково -55% професійної втрати працездатності, 30% первинно по ХОЗЛ та 25% повторно по вібраційній хворобі (1998 року). Із - за порушення фізіологічних параметрів стану здоров'я, встановлено інвалідність 3 групи. Згідно з Актом розслідування профзахворювання причиною отримання професійного захворювання є робота в умовах пилу, показники запиленості на робочому місці перевищували гранично - допустимий рівень. Вказує, що винними в отримані професійного захворювання є посадові особи підприємства Відповідача. Також зазначав, що саме з вини підприємства відповідача, він втратив здоровя, працездатність, змушений переносить хронічні фізичні болі, а звідси і моральні переживання, все це призвело до вимушених змін і порушень в його життєвих, особистих, побутових і виробничих відносинах. У звязку з цим, він звернувся до суду з відповідним позовом та просить у відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат 229 000,00грн., а також стягнути з відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на його користь 229 000,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від 26.02.2013р., підтримала заявлені позовні вимоги в частині, що стосується стягнення з Відповідача ПАТ Криворізький залізорудний комбінат, при цьому посилалася на обставини, вказані в позовній заяві, та просила їх задовольнити. Зазначала, що у звязку з професійним захворюванням її довіритель зазнає фізичного болю та моральних страждань. Представник позивача зазначила, що вперше професійне захворювання було встановлено позивачу в 1998 році в розмірі 25 відсотків, щодо другого захворювання, яке було встановлено висновком МСЕК первинно в 2006 році з визначенням 30% втрати професійної працездатності, позивач має право з вимогами про відшкодування шкоди звернутися саме до підприємства - відповідача. Просить стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 229 000грн. Позовні вимоги до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області просила залишити без розгляду.

Представник відповідача - ОСОБА_4 акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат ОСОБА_2 позов не визнала. Зазначала, що позивачем отримано професійне захворювання у 1997році, а у 2006році його підтверджено, тому позивач, з урахуванням положень цивільного законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, пропустив строк для звернення до суду з позовом. Крім того, щодо захворювання по ХОЗЛ, яке встановлено у 2006році, зазначила, що ПАТ Криворізький залізорудний комбінат не є належним Відповідачем, оскільки комбінат забезпечував Позивача належними заходами захисту, надавав путівки протягом його роботи до санаторіїв. Тому відповідальність має нести Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, що передбачено законодавством у сфері страхування від нещасних випадків на виробництві.

Крім того, до суду, через канцелярію, представником відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат, надано заперечення проти позову, в яких представник вважає позов незаконним та необґрунтованим, просить у задоволенні позову відмовити. Вважає, що на час встановлення втрати професійної працездатності первинно ОСОБА_3 у 1998 році питання відшкодування моральної шкоди було врегульовано нормами Постанови КМУ від 23.06.1993р. № 472 Про затвердження Правил відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженими ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням ним трудових обовязків. На момент складання висновку МСЕК позивачу вже було відомо про порушення його прав, але звернувся він до суду лише у 2013році, тобто з пропуском строку для звернення до суду за захистом своїх прав. Вважає, що отримане професійне захворювання та моральні страждання відбулися з вини Позивача. Позивач мав право розірвати трудовий договір.

Також представник Відповідача зазначав, що у 2006році, коли було встановлено 30% втрати професійної працездатності по ХОЗЛ, спірні правовідносини по відшкодуванню моральної шкоди повинні регулюватися нормами Закону України Про загальнообовязкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, а саме ст.. 28 та 34. У даній справі страховий випадок стався у 2006році, тому відповідальність має нести орган страхування.

Представник відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області у судове засідання не зявився, про день та час розгляду справи сповіщений належним чином. Причини неявки до суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Вислухавши представників сторін, вивчивши письмові матеріали справи, оцінивши у сукупності докази, надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню, за таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до записів, які містяться в трудовій книжці, Позивач пропрацював з 1972 по 1974 р.р. в Новокриворізькому гірничо збагачувальному комбінаті, з 1974 по 1979 р.р. в Дніпровському спеціалізованому управлінні Гідроспецстрой, з 1979 по 1991 р.р в Якутському геологоуправлінні. В період з 18.12.1991р. по 06.11.1997р. працював на підприємстві - відповідача на шахті Родіна у Відкритому акціонерному товаристві Криворізький залізорудний комбінат (правонаступником являється Публічне акціонерне товариство Криворізький залізорудний комбінат) по професії - підземним прохідником, з 06.11.1997р. по 09.06.2009 р. підземним черговим слюсарем з ремонту устаткування 3 розряду, 09.06.2009р. - звільнений з підприємства в зв'язку з виходом на пенсію /а.с. 6-8 /.

Згідно з Актом розслідування профзахворювання № 16 від 30 травня 2006 року (Акт форми П-4) причиною отримання Позивачем професійного захворювання по ХОЗЛ є робота в умовах пилу, показники запиленості на робочому місці перевищували гранично - допустимий рівень /а.с. 9,10/.

Відповідно до п. 17 Акту № 16 розслідування професійного захворювання від 30.05.2006 року встановлено причину отримання професійного захворювання, а саме перевищення на робочому місці гранично допустимих показників, в декілька разів пилу: пил з вмістом вільного кремнію діоксиду кристалічного від 10 до 70% - до 17.6 мг/мЗ при гранично - допустимій нормі 2,0 мг/м. В пункті 19 зазначено винних, а саме посадових осіб керівництво шахти Родіна підприємства відповідача, вимог ст. 153 Кодексу Законів про Працю Украйни та ст. 13 Закону України Про охорону праці /а.с.10/.

Судом встановлено, і що вбачається із довідки МСЕК від 06.07.2006р. Позивачу встановлено 55 % втрати професійної працездатності: - 30% первинно по хронічному обструктивному захворюванню легень, 25% повторно по вібраційній хворобі (встановлено в 1998 році) на безстроковий термін, визнано інвалідом 3 групи /а.с. 11,12 /.

Тобто, Позивачу було встановлено:

- 25 % втрати працездатності по вібраційній хворобі повторно у 1998 році;

- 30% втрати професійної працездатності первинно по хронічному обструктивному захворюванню легень у 2006 році, про що свідчить Довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії ДНА-02 № 012787, та Довідка МСЕК серії МСЕ-ДНА-01 № 517867 від 06.07.2006року /а.с. 9,10/.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Щодо 25 % втрати працездатності по вібраційній хворобі, встановленої у 1998 році на підставі Акту (форми П-4) № 97013 від 22.10.1997р. /а.с. 52/, суд зазначає, що у данному випадку порядок та умови відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок небезпечних або шкідливі умови праці, були визначені нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: ЦК Української РСР 1963 року, ст. 12 Закону України Про охорону праці та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (надалі - Правила).

Статтею 12 Закону України Про охорону праці в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, на власника підприємства, установи і організації або уповноважений ним орган передбачалося й Правилами.

З досліджених матеріалів справи і пояснень сторін вбачається, що професійне захворювання по вібраційні хворобі отримано позивачем внаслідок тривалої його роботи в шкідливих умовах праці, і Позивачу (що не оспорено сторонами у справі) у 1998році первинно встановлення втрата професійної працездатності в розмірі 25% саме за вібраційною хворобою /а.с. 52/.

Визначаючи характер спірних правовідносин, суд вважає, що відшкодування моральної шкоди за отримання професійного захворюванню по вібраційній хворобі та втрати працездатності на 25 % за вібраційної хворобою (первинно у 1998році) не може бути врегулювана у відповідності до положень ч.2 ст. 237-1 КЗпП України в редакції, діючий на момент розгляду справи судом, так як вона набрала чинності тільки після виникнення спірних правовідносин.

Порядок відшкодування моральної шкоди передбачено п. 11 Правил, в якому зазначено, що моральна шкода відшкодовується власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом за умови звернення потерпілого з заявою про відшкодування такої шкоди.

Доказів у підтвердження факту звернення ОСОБА_3 з заявою про відшкодування моральної шкоди до Відповідача, Позивачем суду не надано.

Згідно зі ст. 76 ЦК Української РСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Як убачається з матеріалів справи, право на відшкодування моральної шкоди за 25% втрати професійної працездатності за вібраційною хворобою у ОСОБА_3 виникло з моменту первинного встановлення йому ступеня стійкої втрати професійної працездатності, а саме у 1998році, і саме з цього моменту він мав право звернутися з вимогою про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється три роки. Згідно зі ст. 80 ЦК Української РСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2004 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2004 року. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2004 року, положення цього Кодексу застосовуються тільки до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки право на звернення до суду з позовом у ОСОБА_3 щодо відшкодування моральної шкоди за втрату 25% професійної працездатності виникло з моменту встановлення такої втрати працездатності, тобто ще у 1998році, і до введення в дію ЦК України 2004 року, то встановлений ст. 71 ЦК Української РСР 1963 року, строк позовної давності сплив.

З позовом про відшкодування моральної шкоди в цій частині позивач до суду звернувся 06.03.2013 року /а.с. 1/, тобто з порушенням строку, передбаченого законом, заяву про його поновлення до суду не надавав.

З урахування викладено, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Щодо 30 % втрати працездатності по ХОЗЛ, первинно встановленої з 26.06.2006року (а.с. 11,12), суд вважає, що самим фактом втрати Позивачем професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, яке виникло через вплив шкідливих факторів під час роботи протягом тривалого часу на підприємстві ПАТ Криворізький залізорудний комбінат, йому спричинена моральна шкода, яка згідно ст. 237-1 КЗпП України може бути відшкодована одноразово за рахунок відповідача.

За таких обставин, в частині відшкодування моральної шкоди за втрату 30% професійної працездатності по ХОЗЛ, вимоги Позивача до ПАТ Криворізький залізорудний комбінат є обґрунтованими і не суперечать чинному законодавству.

Наявність професійного захворювання у Позивача також підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема наданими виписними епікризами та виписками з медичних карток стаціонарного хворого, з яких убачається, що Позивач з приводу отриманих професійних захворювань проходив неодноразово стаціонарно та амбулаторно лікування в Українському науково - дослідному інституті промислової медицини, в 2 - й міській лікарні міста ОСОБА_5. Відповідно медичних документів позивачеві рекомендовано: спостереження лікарів (невролог, терапевт), щорічні курси реабілітації, медикаментозне лікування, не переохолоджуватись, оздоровлення в санаторії - профілакторії (ОСОБА_6, Приморськ, Бердянськ, Хмільник). /а.с. 13-18/.

Суд не може погодитися із запереченнями представника Відповідача, що Позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці, погодився з ними, через що відсутня вина підприємства у заподіянні шкоди, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємства від законодавчо встановленого обовязку забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку показники пилу, як одного із шкідливих факторів, що став причиною отримання професійного захворювання Позивачем, перевищували гранично - допустимі концентрації, пил з вмістом вільного кремнію діоксиду кристалічного від 10 до 70% - до 17.6 мг/мЗ при гранично - допустимій нормі 2,0 мг/м, а причиною цього було саме недосконалість робочих місць, як визначено висновками комісії при розслідуванні профзахворювання.

Крім того, Акт № 16 розслідування хронічного професійного захворювання не оскаржено підприємством-відповідача у встановленому законодавством порядку.

На підставі досліджених доказів, суд вважає, що належним Відповідачем по справі є ПАТ Криворізький залізорудний комбінат, оскільки правовідносини сторін щодо відшкодування моральної шкоди виникли в липні 2006 року при визначенні МСЕК Позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, тобто в період, коли було зупинено дію положень ст. 28 та 34 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності, відповідно яких обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладено було на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Суд зазначає, що зупинення, а в подальшому й припинення дії Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності у частині відшкодування відділенням Фонду моральної шкоди застрахованим не звільняє роботодавця від відшкодування зазначеної моральної шкоди працівнику відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України.

При цьому, відшкодування Фондом соціального страхування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей має місце тоді, коли право на її відшкодування виникло до 01 січня 2006року, про що зазначається ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ в аналізі судової практики у даній категорії справ.

Суд вважає, що в даному випадку саме відповідач - ПАТ Криворізький залізорудний комбінат - повинен виплатити Позивачеві моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Статею 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають він нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 77 Закону України Про Державний бюджет України на 2006 рік, № 3235-IV, від 20 грудня 2005 р. зупинено дію положень Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності в частині відшкодування шкоди, завданої застрахованим особам Фондом, на 2006рік, згідно з Законом України від 19.12.2006 р. № 489-V їх дію зупинено на 2007рік, а Законом України від 23.02.2007 р. за № 717-V - виключено.

За таких обставин, відповідальність за шкоду, завдану Позивачу, покладено саме на роботодавців.

Суд вважає, що уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності в результаті трудової діяльності на підприємстві відповідача йому спричинена моральна шкода. При цьому, суд враховує, що відповідно до вимог ч.1 ст.6, ст.13 Закону України Про охорону праці обов'язок створити безпечні умови праці покладено на роботодавця. Не може бути підставою для відмови у задоволенні позову відсутність висновку МСЕК про встановлення факту спричинення моральної шкоди позивачу, оскільки відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України суд може самостійно визначати наявність чи відсутність факту спричинення моральної шкоди, а також визначати розмір відшкодування.

Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди роз'яснено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (у тому числі й виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Частина 1 статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої професійним захворюванням, а саме в частині втрати 30% професійної працездатності по ХОЗЛ, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах (ст.153 КЗпП України) та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.

З врахуванням викладених обставин справи, суд вбачає наявність спричинення Позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати Позивачу Відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що підтверджується актом форми П-4 від 30 травня 2006 року, що призвело до ушкодження його здоров'я на виробництві, та моральних страждань потерпілого.

У судовому засіданні встановлено, що при виконанні трудових обов'язків здоров'ю Позивача була заподіяна шкода, він отримав професійне захворювання. Суд, при визначені Позивачу суми компенсації за спричинену моральну шкоду, враховує тільки 30% втрати працездатності по хронічному обструктивному захворюванню легень, які були первинно встановлені в 2006 році на безстроковий термін. Позивач переносить щоденно фізичний біль та моральні переживання, змушений приймати ліки та постійно звертатися і перебувати під наглядом лікарів. При вказаних обставинах суд вважає, що наслідками отриманого професійного захворювання, позивачеві порушено його звичайний життєвий ритм, нормальні життєві зв'язки. На теперішній час Позивач зазнає фізичного болю, не має змоги виконувати звичайну для нього роботу, в результаті прикладає значні додаткові зусилля для організації свого життя. Позивач в зв'язку зі станом свого здоров'я переносить моральні страждання та переживання.

Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає часткової компенсації.

Оцінивши в сукупності всі докази у справі, суд вважає доведеним спричинення Відповідачем ПАТ Криворізький залізорудний комбінат Позивачеві шкоди здоровю, провину відповідача в її спричиненні та причинно - наслідковий звязок між винними діями підприємства - відповідача (а саме: порушенням адміністрацією ПАТ Криворізький залізорудний комбінат вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України Про охорону праці, яке встановлено актом розслідування хронічного професійного захворювання) та настанням у Позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності 30 відсотків та 3 групу інвалідності, а звідси і моральні переживання.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних Позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, втрату професійної працездатності безстроково, вину підприємства в заподіянні шкоди, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.

Обговорюючи розмір відшкодування Позивачу моральної шкоди, в рамках заявлених позовних вимог, з врахуванням вказаних Позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди Позивачу, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на його користь 15000,00 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які він щоденно зазнає, а в задоволенні іншої частини позову позивачеві слід відмовити.

Згідно ст. 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору. Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008р., ст.ст. 10, 11, 27, 60,88, 213- 215 ЦПК України, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 23. 1167 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства „Криворізький залізорудний комбінат, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої в звязку з ушкодженням здоровя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 акціонерного товариства „Криворізький залізорудний комбінат (код ЄДРПОУ 00191307) на користь ОСОБА_3 28.05.1952р.н., моральну шкоду, завдану в звязку з ушкодженням здоровя, у розмірі 15000,00грн.

Стягнути з ОСОБА_4 акціонерного товариства „Криворізький залізорудний комбінат (код ЄДРПОУ 00191307) на користь держави судові витрати у розмірі, у розмірі 114,70 грн.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з часу його проголошення через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

ОСОБА_7