Постанова № 31447867, 14.05.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 року Справа № 122261/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Коваля Р.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Тернопільського обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства ,,Обнова Т" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

05 липня 2011 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з адміністративним позовом до приватного підприємства ,,Обнова Т" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 5109,09 грн. та пені в сумі 122,40 грн..

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не врахував вимог норм ст. 19 Закону України ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", які визначають обов'язок роботодавця створити робочі місця і працевлаштувати на них інвалідів, а не тільки подавати до державного центру зайнятості інформацію про наявні вакансії робочих місць.

Також суд не звернув уваги на те, що у 2010 році відповідач інформував центр зайнятості про наявність вакансій для інвалідів лише 05.10.2010 року, що видно зі звітів форми 3-ПН, які подавалися до центру зайнятості.

Таким чином, відповідач не виконав обов'язку зазначеного в ст. 18 Закону, не подавав щомісячно державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

З огляду на викладене, позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до п. 2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ПП ,,Обнова Т" зареєстроване в Тернопільському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, якому звітує про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно поданого ПП ,,Обнова Т" звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників становила 22 особи, середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 0 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2010 році для відповідача становив - 1 особа. Отже, на думку позивача, відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи.

Позивачем у розрахунку ціни позову визначено, що середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача за 2010 рік становила 5109,09 грн., а отже сума адміністративно-господарських санкцій становить 5109,09 грн. Оскільки відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції до 15 квітня 2011 року, позивачем нарахована пеня за порушення термінів сплати за період з 16.04.2011 року по 06.07.2011 року (80 днів) в сумі 122,40 грн. Отже, загальна сума заборгованості становить 5231,49 грн..

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав передбачений чинним законодавством обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів, безпідставно не відмовляв інвалідам в укладенні трудового договору, не звільняв інвалідів з ініціативи адміністрації з мотивів інвалідності, а тому підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць та пені за порушення строків сплати такої санкції не має.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та є помилковими.

Так, за змістом ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XII ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2006 року) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відтак, колегія суддів вважає, що ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів. .

Відповідно до частини 3 статті 181 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У частині 1 статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII ,,Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що відповідач щомісячно протягом 2010 року не надавав зазначеним органам інформацію щодо наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН, а саме: підприємством подано звіт тільки за жовтень 2010 року.

Таким чином, відповідач не виконав обов'язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

За таких обставин апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи позивача щодо застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2010 році, оскільки відповідач не довів, що ним було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд першої інстанції належної правової оцінки наведеним обставинам не дав, а тому дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу п.4 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Оскільки суд першої інстанції при винесенні постанови допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи колегія суддів визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.195, ст. 197, п. 3 ч. 1 ст.198, п.4 ч.1 ст. 202, ст. ст. 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Тернопільського обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року у справі № 2-а/1970/1931/11 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства ,,Обнова Т" (м. Тернопіль вул.Коновальця, 6, код ЄДРПОУ 37138471) в користь Тернопільського обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 5231(п'ять тисяч двісті тридцять одну) грн. 49 коп. на розрахунковий рахунок № 31211230700002, ГУДКУ України в Тернопільській області, 50070000, МФО 838012, код одержувача 23588119.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

Р.Й.Коваль