Ухвала суду № 31445630, 20.05.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/835/13-ц Провадження № 22-ц/795/1020/2013 Головуючий у I інстанції -Карапута Л. В. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Шитченко Н.В., Литвиненко І.В.

при секретарі - Рудик І.І.

за участю: ОСОБА_1, представника ПАТ "Мегабанк" Трофименка Р.О., представника ОСОБА_3-ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.03.2013 року, яким позовні вимоги ПАТ «Мегабанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення боргу задоволено, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості солідарно.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним.

Апелянт вказує, що зміст та текст кредитного договору від 26.12.2006 року, укладеного між ВАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3, не відповідає Конституції та законодавству України, інтересам та волі кредитоотримувача, порушує його права та законні інтереси.

Звертає увагу суду на те, що зобов»язання в кредитному договорі виражене в іноземній валюті, а не в грошовій одиниці країни - гривні, як це передбачено ч. 1 ст. 524 ЦК України, що є порушенням ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Крім того, у 2008 році ВАТ «Мегабанк» в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки за кредитним договором, чим збільшив обсяг відповідальності апелянта, при цьому змінив зобов»язання без згоди ОСОБА_1, що свідчить, на думку скаржника, про настання обставин про припинення поруки.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

По справі встановлено, що 26.12.2006 року між ВАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 158с/2006 про надання останній кредиту на придбання автомобіля ТАТА LРТ борт-тент у розмірі 18200,00 доларів США на строк з 26.12.2006 року до 25.12.2013 року зі сплатою процентів у розмірі 11,50 відсотків річних (а.с. 5-6).

26.12.2006 року в забезпечення виконання кредитного договору № 158с/2006 було укладено два договори поруки: № 174с/2006-п укладений між ВАТ «Мегабанк» та ОСОБА_5 та № 174с/2006-п укладений між ВАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 (а.с. 13-14).

Боржник та поручителі умови договору не виконували внаслідок чого утворилась заборгованість.

Згідно розрахунку заборгованості, який надано банком, станом на 01.02.2013 року загальна сума заборгованості становить 14163,47 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 01.02.2013 року становить 113208,62 грн., і складається з: залишок по кредиту - 6901,41 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 55162,97 грн., залишок нарахованих та несплачених відсотків - 5753,93 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить - 45991,62 грн., штраф - 1029,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить - 8229,39 грн., пеня - 478 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить - 4694,08 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд прийшов до висновку про законність та обгрунтованість цих вимог, погодився з розрахунком, наданим представником позивача, сумою боргу за кредитним договором та нарахованими відсотками за порушення зобов"язань, взятих відповідачем відповідно до умов кредитного договору.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону.

Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлені строки і боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 553 ЦК Ураїни передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до вимог ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1048, 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позичальника достроково вимагати повернення частини суми позики, що залишилася, та сплати процентів.

Посилання апелянта на те, що зобов»язання в кредитному договорі виражене в іноземній валюті, а не в грошовій одиниці країни - гривні, як це передбачено ч. 1 ст. 524 ЦК України, що є порушенням ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу апеляційного суду виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

Крім того, збільшення розміру процентної ставки за кредитним договором, як вказує апелянт, не є обставиною, яка є підставою для припинення поруки.

Судом встановлено, що від 25.09.2008 року до кредитного договору № 158с/2006 від 26.12.2006 року, яка укладена та підписана як банком так і ОСОБА_3 вбачається, що у зв»язку із домовленістю сторін пункт 1.1. Розділу 1 «Предмет договору» викладно в новій редакції, де вказано, що Позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 13 % річних (а.с. 12).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки № 174с/2006-п укладеного між ВАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 визначено обсяг відповідальності поручителя в повному обсязі усіх обов»язків, що виникли з Кредитного договору № 158с/2006 від 26.12.2006 року.

Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов»язання за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Як вбачається, відповідно до п. 3.3.4 Кредитного договору, укладеного між ВАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3, банк має право на зміну процентної ставки за користування кредитом у разі зміни облікової ставки Національного банку України.

За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Отже, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.

Крім того, виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), всі рішення банку в будь-якій формі щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10.01.2009 року, тобто після набрання чинності ЗУ від 12.12.2008 року № 661-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».

З врахуванням вищевикладеного доводи апеляційної скарги, не спростовують правильності висновків суду першої.

Сума боргу сторонами не оспорюється, тому апеляційний суд погоджується з розрахунком наданим банком.

Виходячи з аналізу ст. 554 ЦК України, апелянт є поручителем та солідарним боржником, за таких обставин доводи апеляційної скарги щодо незаконності кредитного договору, який, як посилається апелянт, не відповідає за своїм змістом і текстом Конституції України та законодавству України, інтересам і волі кредитоотримувача, порушує його права та законні інтереси, не заслуговують на увагу суду, оскільки ОСОБА_1 не є стороною кредитного договору, а на підтвердження обставин, на які посилається в апеляційній скарзі, не надано суду належних і допустимих доказів щодо незаконності кредитного договору.

Зазначені доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції за наявності в матеріалах справи рішення Деснянського районного суду від 01.10.2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10.01.2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Мегабанк» про визнання кредитного договору недійсним та зобов»язання вчинити певні дії, яким відмовлено в задоволенні зазначених позовних вимог (а.с. 196-199).

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги повністю спростовуються обставинами даної справи, не свідчать про порушення судом норм матеріального або процесуального закону та не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: