Ухвала суду № 31436656, 28.05.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: 22ц/790/2386/13 Головуючий І інстанції -

Справа: № 2035/8566/2012 Прошутя І.Д.

Категорія: трудові Доповідач - Костенко Т.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді: Костенко Т.М.,

суддів: Гальянової І.Г., Колтунової А.І.

при секретарі Ленюк Л.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 07 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про зобов»язання нарахувати та сплатити вихідну грошову допомогу,-

встановила:

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служби "ЛІКВО" НАК Нафтогаз України" про зобов'язання нарахувати та сплатити грошову допомогу.

В обгрунтування позовних вимог вказав, що 11.03.2001 року він був прийнятий на роботу до Дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба ЛІКВО» нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на посаду респираторника Курганського загону. 26 червня 2012 року його було звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв*язку із скороченням штату працівників.

При звільненні йому було нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

При цьому, ОСОБА_2 вказав, що Галузевою угодою між Міністерством енергетики вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» і Профспілкою працівників нафтогазової промисловості України на 2012-2014 роки та колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Лікво» на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв»язку із скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів підприємства виплачується допомога, залежно від стажу роботи на підприємстві.

Однак, вказана додаткова допомога позивачу виплачена не була.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь додаткову допомогу, залежну від загального стажу роботи на підприємстві, передбачену при скороченні чисельності чи штату працівників згідно п.2.10 Колективного договору та п. 2.6 галузевої угоди й провести відповідні виплати.

Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 07 лютого 2013 року позов задоволено повністю. Суд зобов*язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 додаткову допомогу, залежну від загального стажу роботи на підприємстві, передбачену при скороченні численності чи штату працівників п.2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Лікво» НАК «Нафтогаз України» на 2012-2014 роки та 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки. Суд стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, в особі свого представника, просить скасувати вказане заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує неповним з»ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи , які суд вважав встановленими, порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає на необґрунтоване посилання суду як на підставу задоволення позовних вимог позивача, на п.2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки та п.2.10 колективного договору, оскільки дію п.2.10 колективного договору було призупинено спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ДП «ЛІКВО». Також, посилається на те, що суд не звернув уваги на вимоги п.4.1. Колективного договору , розміри всіх видів вихідних допомог ( крім передбачених чинним законодавством) встановлюються в договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством, Генеральною та Галузевою угодами та в межах наявних коштів, однак коштів на виплату вказаної допомоги на підприємстві відсутні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

При цьому судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що позивач з 11 березня 2001 року перебував з відповідачем у трудових правовідносинах, працюючи на посаді респираторника Курганського загону та наказом № 72-П від 26.06.2012 року його звільнено з роботи у зв»язку із скорочення штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України.

Пунктом 2.6 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України НАК «Нафтогаз України» і профспілкою працівників нафтової і газової промисловості України на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв»язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства, скороченням численності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів підприємства виплачується допомога, що встановлюється колективним договором, залежно від загального стажу роботи на підприємстві галузі.

Відповідно до пункту 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО» на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв»язку з ліквідацією або реорганізацією ДП «ЛІКВО», скороченням численності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів ДП «ЛІКВО» виплачується допомога, залежно від загального стажу роботи на підприємствах галузі.

Зазначена допомога позивачу не виплачена.

Згідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств, установ, організацій незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки в є обов»язковими для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.

В апеляційній скарзі ДП «ЛІКВО» посилається на те, що вказані положення колективного договору призупинені спільними рішеннями профспілкового комітету та адміністрації ДП «ЛІКВО» від 07.02.1012 року та від 30.05.2012 року, у зв»язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства.

Судова колегія вважає вказані доводи безпідставними, оскільки відповідно до ч.1 , 2 ст. 17 КЗпП України, колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня зазначеному у ньому. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий, або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Аналогічні положення містяться в ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди».

Вказані вище норми матеріального права свідчать про те, що чинним законодавством України в сфері регулювання трудових відносин не передбачено правового механізму призупинення дії колективного договору, а лише передбачено можливість внесення змін та доповнень.

Згідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору. угоди протягом строку їх дії можуть вноситись тільки за взаємною згодою сторін в порядку, зазначеному колективним договором, угодою.

Крім того, відповідно до ст. 16 КЗпП України та п.1.6. Галузевої угоди. Умови колективних договорів , які погіршують порівняно з чинним законодавством в Галузевою угодою становище працівника, є недійсними.

Згідно ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» передбачено, що положення генеральної галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов»язковими для всіх суб»єктів,що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Пунктом 1.4. Галузевої угоди передбачено,що угода гарантує збереження рівня і обсягів соціальних гарантій, пільг, компенсації працівникам галузі, а також право трудових колективів і профспілкових організацій на участь в управлінні виробництвом, встановлених чинним законодавством та Генеральною угодою.

Пунктом 4.3.14 Колективного договору встановлено, що у разі фінансових труднощів в ДП «ЛІКВО» норми колективного договору, що допускають оплату нижче від норм, визначених Галузевою угодою, але не нижче державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватись лише тимчасово, терміном не більше ніж шість місяців за погодженням з профкомом профспілкової організації та подальшим інформуванням трудового колективу.

Законом України «Про оплату праці», а саме ч.2 ст. 14 дійсно передбачено, що норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій по оплаті праці, можуть застосовуватись лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більше як на шість місяців.

Таким чином, зазначені обмеження стосуються лише оплати праці, а вихідна допомога до фонду оплати праці не входить.

Вказані вище обставини справи та вимоги норм матеріального права свідчать про те, що положення п.2.10 Колективного договору діють з моменту його укладання та є обов»язковими для адміністрації щодо виплати позивачу такої вихідної допомоги.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача.

Доводи, викладені представником відповідача в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

З огляду на наведене судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317, 319, 218 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» відхилити.

Рішення Червонозавдського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий, суддя:

Судді: