Ухвала суду № 31434209, 21.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

21 травня 2013 року м. Київ№ 826/5348/13-аОкружний адміністративний суд м. Києва у складі: Головуючого судді Добрянської Я.І., при секретарі судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому попередньому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нобл Ресорзіс Україна»до відповідача Державної податкової служби Українипроскасування рішення про результати розгляду скарги № 4816/6/10-2115 від 30.03.2013 р.За участю представників сторін:

від позивача: Рибій М.І. (довіреність № 195 від 17.04.2013 р.);

від відповідача: Шевченко М.А. (довіреність № 10-1418/3672 від 08.10.2012 р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Нобл Ресорзіс Україна» звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової служби України про скасування рішення про результати розгляду скарги № 4816/6/10-2115 від 30.03.2013 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2013 р. головуючим суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 826/5348/13-а та призначено справу до попереднього судового розгляду.

В попередньому судовому засіданні 21.05.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд:

- скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 4816/6/10-2115 від 30.03.2013 р.

Відповідачем в попередньому судовому засіданні було подано письмове клопотання про закриття провадження у справі № 826/5348/13-а, в обґрунтування якого представник відповідача зазначив, що вирішення даного спору не відноситься до компетенції адміністративних судів, оскільки згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а оскільки рішення ДПС України про результати розгляду скарги не має обов'язкового характеру та не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого рішення, то, відповідно, правовим методом захисту прав та інтересів позивача в даному випадку є оскарження саме податкового повідомлення-рішення, винесеного за наслідками проведеної перевірки (яке відповідно оскаржується позивачем в іншому судовому провадженні), а провадження у справі щодо оскарження рішення про результати розгляду скарги має бути закрито.

Представник позивача в попередньому судовому засіданні проти задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі № 826/5348/13-а заперечив та просив суд у задоволенні даного клопотання відмовити.

В своїх запереченнях представник позивача послався на те, що право платника податків на оскарження рішень Державної податкової служби України прямо передбачено п. 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України, та також право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень передбачено Конституцією України.

Так, дослідивши в попередньому судовому засіданні наявні матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що оскарження позивачем в даній адміністративній справі рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 4816/6/10-2115 від 30.03.2013 р. (на винесене Окружною державною податковою службою - Центральним офісом обслуговування великих платників податків Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000094050), є наслідком невірного тлумачення позивачем норм Податкового законодавства України (зокрема Податкового кодексу України) та Конституції України, щодо захисту своїх прав та інтересів, порушених, на думку позивача, за наслідками проведеної перевірки позивача контролюючим органом.

Аналізуючи норми податкового законодавства, зокрема п. 56.10 ст. 56 ПКУ, суд прийшов до висновку, що вказаною нормою законодавець захищає права та інтереси суб'єкта господарювання, даючи можливість оскаржити будь-яке рішення податкового органу, яким може бути порушене саме його право чи інтереси. Зазначене кореспондується з вимогами ст. 55 Конституції України.

Однак, на думку суду, право чи інтереси суб'єкта господарювання порушується саме рішенням контролюючого органу, яке несе за собою юридичний наслідок. Таким кінцевим рішенням контролюючого органу при проведенні перевірки у позивача щодо проведення його господарської діяльності відповідно до вимог чинного законодавства, є податкове повідомлення рішення, яке зобов'язує платника податку привести у відповідність свою господарську діяльність, сплативши визначені податковим органом зобов'язання. Таке рішення підлягає оскарженню, якщо суб'єкт господарювання не погоджується з висновком контролюючого органу.

Проте Акт перевірки встановлює лише факти такого порушення вимог чинного законодавства суб'єктом господарювання. Надалі, при непогодженні суб'єкта господарювання з позицією перевіряючого органу, він має право на адміністративне оскарження такого повідомлення рішення або оскарження в судовому порядку. А рішення про результати розгляду скарг суб'єкта господарювання є лише підтвердженням позиції податкового органу, яке не має юридичного наслідку, тобто не зобов'язує вносити зміни у ведення бухгалтерського обліку своєї господарської діяльності. Лише податкове повідомлення рішення зобов'язує до внесення таких змін. А відтак лише податкове повідомлення рішення в даному випадку є рішенням податкового органу, яке може порушувати права та інтереси суб'єкта господарювання. А тому законодавець передбачив спосіб захисту порушеного права суб'єкта господарювання оскарженням податкового повідомлення рішення, яке має юридичний наслідок та зобов'язує до усунення, саме визначених податковим органом, порушень норм податкового законодавства суб'єкта господарювання при здійсненні ним господарської діяльності.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 17 цього Кодексу, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

КАС України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії.

За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт - виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту / актів / щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта / суб'єктів /, якому він адресований.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання їх забезпечується правовими механізмами.

Так, рішення про результати розгляду скарги в даному випадку не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, а лише підтверджує чи заперечує встановлені в Акті перевірки факти та обставини, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії та не може бути оскаржено до адміністративного суду.

В даному випадку контролюючим органом не було порушено порядку розгляду скарги, що і не заперечувалося позивачем.

Позивач оскаржує саме позицію контролюючого органу щодо правомірності ведення позивачем господарської діяльності відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, правову позицію податкового органу з даного приводу суд оцінюватиме при оскарженні платником податків податкового повідомлення-рішення, що як зазначив позивач, оскаржується ним в судовому порядку в іншому провадженні.

Тобто, закриваючи провадження в даній адміністративній справі, суд не позбавляє права суб'єкта господарювання на захист його порушених чи оспорюваних прав, свобод та інтересів в судовому порядку при оскаржені податкового повідомлення-рішення.

А тому, суд вважає, що вимоги ст. 56 Податкового кодексу України (Оскарження рішень контролюючих органів) слід розуміти так, що в судовому порядку може бути оскаржено будь-яке рішення контролюючого органу, яким порушено право суб'єкта господарювання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

А відтак, суд приходить до висновку, що, оскільки, рішення податкового органу, прийняте за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення - не є рішенням, яке містить обов'язковість приписів для платника, а є документом на підставі якого контролюючим органом може бути залишено без змін податкове повідомлення-рішення, скасоване податкове повідомлення-рішення, або прийнято нове податкове повідомлення-рішення, то саме податкове повідомлення-рішення, в разі його прийняття за наслідками проведеної перевірки чи його зміни рішенням податкового органу за результатами розгляду скарги, - може бути оскаржено платником податків і в судовому порядку.

Суд вважає, що рішення податкового органу про результати розгляду скарги не може породжувати для платника податків певні права та обов'язки (а відповідно якимось чином порушувати його права та інтереси), внаслідок прийняття податковим органом відповідного рішення, яке містить обов'язковість приписів для платника податків, що може бути оскаржене до суду (в даному випадку податкового повідомлення-рішення).

Отже, в даному випадку, при винесенні Окружною державною податковою службою - Центральним офісом обслуговування великих платників податків Державної податкової служби податкового повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000094050, що не було змінене оскаржуваним рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 4816/6/10-2115 від 30.03.2013 р., таким рішенням, яке містить обов'язковість приписів для платника податків (правовим актом індивідуальної дії), є саме податкове повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000094050, що і оскаржується позивачем в судовому порядку в іншому провадженні.

Суд також наголошує, що аналогічного висновку дійшов Київський апеляційний адміністративний суд в постанові від 24.03.2011 р. по справі № 2-а-12719/10/2670, якою було скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2010 р. в частині задоволення позовних вимог платника податків щодо скасування рішення Державної податкової адміністрації України про результати розгляду повторної скарги. Зазначена постанова Київського апеляційного адміністративного суду була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.08.2011 р.

Так, в зазначеній постанові від 24.03.2011 р. по справі № 2-а-12719/10/2670 Київський апеляційний адміністративний суд зазначив про безпідставність посилання суду першої інстанції при задоволенні позовної вимоги щодо скасування рішення податкового органу про результати розгляду повторної скарги платника податків, на Закони України «Про державну податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затвердженого

Наказом ДПА України № 29 від 11.12.1996 р. та Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп, відповідно до яких прийняте ДПА України під час застосування платником податків процедури адміністративного оскарження рішення, яким скарга платника податків залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін, може бути предметом судового оскарження.

Однак, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. А відповідно, оскільки рішення ДПА України про результати розгляду повторної скарги не має обов'язкового характеру та не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого рішення, то за таких обставин, в задоволенні позовних вимог про скасування рішення ДПА України має бути відмовлено.

Таким чином суд доходить висновку, що посилання позивача на право платника податків судового оскарження рішень Державної податкової служби України, що визначено п. 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України («Рішення Державної податкової служби України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку») має місце у випадку неприйняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками проведеної перевірки, а виключно вчинення певних дій, що порушують права та інтереси платника податків, які в свою чергу оскаржені в адміністративному порядку по додаткового органу вищого рівня, та відповідно рішення податкового органу про результати розгляду скарги за відсутності як такого податкового повідомлення рішення (а відповідно і неможливості його оскарження в суді), - може бути оскаржене платником податків в судовому порядку.

Аналогічної позиції притримується також Вищий адміністративний суд України.

Так зокрема, в ухвалі від 31.05.2012 р. по справі № 6/480 Вищий адміністративний суд України зазначає про те, що рішення контролюючого органу, прийняте в процедурі апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання, в разі, якщо ним не змінюється податкове повідомлення-рішення, яким визначена сума податкового зобов'язання, не має юридичного значення для платника податків, оскільки не створює для нього юридичного наслідку (не звужує коло прав, не збільшує коло обов'язків). Дотримання контролюючим органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу проведення перевірки, розгляду скарг на податкові повідомлення-рішення входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність такого податкового-повідомлення рішення. У разі встановлення судом факту перевищення контролюючим органом встановлених законом повноважень чи вчинення дій у спосіб, який не передбачений законом, таке може бути самостійною підставою для скасування податкового-повідомлення рішення як протиправного. У зв'язку з цим у суду не було підстав для порушення провадження у справі за позовом про визнання незаконним та скасування рішення ДПА у м. Києві про результати розгляду повторної скарги від 04.12.2007 № 4439/10/25-0114, а порушене провадження підлягало закриттю на підставі пункту 1 частини 1 ст. 157 КАС України.

В даному випадку контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000094050, що може бути оскаржене, та відповідно оскаржується позивачем в судовому порядку, а отже розгляд судом правомірності прийняття відповідачем рішення про результати розгляду скарги, буде дублюватися при встановлені правомірності винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення при його оскарженні в судовому порядку.

Таким чином, як було зазначено вище, оскарженню в адміністративному суді в даному випадку може підлягати саме податкове повідомлення-рішення, оскільки саме воно є рішенням, яке містить обов'язковість приписів для платника податків (правовим актом індивідуальної дії), та відповідно при визнанні його протиправним та скасуванні судом, рішення податкового органу за результатами розгляду скарги на таке податкове повідомлення-рішення автоматично не буде мати юридичної сили та відповідно жодних правових наслідків для позивача.

Отже, в даному випадку, права та інтереси позивача можуть бути захищені шляхом оскарження саме податкового повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 22.02.2013 р. № 0000094050), що саме і оскаржується позивачем в іншому судовому провадженні.

Згідно п. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Також, вимогами КАС України не встановлено обмеження щодо можливості судом при неналежності розгляду спору в порядку адміністративного судочинства приймати ухвалу про закриття провадження у справі в попередньому судовому засіданні без призначення справи до судового розгляду колегією суддів, оскільки зазначене суд має право зробити і у підготовчому провадженні при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі (відмова у відкритті).

Враховуючи викладене вище, та керуючись ч. 2 ст. 2, п. 1 ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Клопотання відповідача Державної податкової служби України про закриття провадження у справі № 826/5348/13-а - задовольнити.

2. Закрити провадження у справі № 826/5348/13-а.

3. Ухвалу направити сторонам по справі..

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Порядок і строки апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції встановлено статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.І. Добрянська