Постанова № 31426926, 21.05.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2013 р. Справа№ 910/4896/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

за участю представників:

від позивача: Юхименко С. Ю. - представник за довіреністю № 3037 від 15.10.2012

від відповідача: Крашеннікова М. І. - представник за довіреністю від 10.01.2013,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»

на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013

у справі № 910/4896/13 (суддя Головіна К. І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»

про стягнення 47 913,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 47 913,83 грн., яку позивачем як страховою організацією за умовами договору серії № АЗ-026/000/11 0000130 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) від 20.10.2011 виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля «Мерседес Бенц», державний номерний знак ВЕ 4000 АН, який належить Гороян Крістіні Леванівні, внаслідок ДПТ, що сталася з вини Юрченка Ігоря Миколайовича - власника автомобіля ВАЗ 2107, державний номерний знак 560-78 ТІ, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2013, повний текст якого підписаний 09.04.2013, у справі № 910/4896/13 позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем в частині виплати збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, відповідач зазначив про те, що позивачем не підтверджено витрати у розмірі 8 432 грн., які були спрямовані на зарахування недоплаченої частини страхової премії, оскільки матеріали справи не містять ані заяви страхувальника на проведення такого зарахування ані страхового акту, на підставі яких відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснюється така виплата, та про те, що, відповідно до листа вигодонабувача, страхове відшкодування мало бути спрямовано на погашення заборгованості за кредитним договором, а отже, вигодонабувач не надавав дозволу на спрямування частини страхового відшкодування для покриття неоплаченої частини страхової премії.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

20.10.2011 позивач як Страховик, та Гороян Крістіна Леванівна як Страхувальник уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) серії АЗ-026/000/11 0000130 (далі Договір 1) (а.с. 14-15), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать закону, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Мерседес Бенц», реєстраційний номер ВЕ4000АН (далі Автомобіль).

Строк дії Договору 1 сторонами погоджений в п. 20 Договору 1 та становить з 00 год. 00 хв. 02.11.2011 до 24 год. 00 хв. 01.11.2012.

Згідно з п. 9.1 Договору 1 експлуатантом, тобто особою, на яку поширюється дія Договору 1 та яка має право експлуатації Автомобіля на законних підставах, є Гороян Рафаел Ваагні.

23.11.2011 о 12 год. 30 хв. на вулиці Чигирина в м. Миколаєві сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів) за участю Автомобіля під керуванням Гороян Рафаела Ваагні та автомобіля ВАЗ 2107, державний номерний знак 560-78ТІ, (далі Автомобіль 1) під керуванням Юрченка Ігоря Миколайовича.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

За замовленням позивача, Фізичною особою-підприємцем Болдарєвим С. Н. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 9179/09 від 18.12.2009) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок вказаного ДТП, та 21.12.2011 складено відповідний Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого пошкодженням колісного транспортного засобу № 112/11/11 (далі Звіт) (а.с. 17-36), згідно з яким вартість відновлювального ремонту Автомобіля з урахуванням зносу складає 71 087,92 грн.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом № КАСКО/026/000/12/0010 від 31.07.2012 (а.с. 8), до виплати в якості страхового відшкодування призначено 32 059,83 грн.

Зазначена сума вирахувана позивачем наступним чином: вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу деталей (0,1428) та за мінусом ПДВ, а саме 51 623,83 грн., позивач зменшив на суму франшизи, яка згідно з Договором 1 становить 0,5% від страхової суми (640 000 грн.), тобто 3 200 грн., та на суму несплачених Страхувальником страхових платежів - 16 854 грн., та додав до зазначеної суми вартість проведеної експертизи в сумі 500 грн. (51 623,83-3 200-16854+500=32 059,83.)

Як слідує з умов Договору 1 (п.п. 13.1, 13.2), суму загального страхового платежу, який сторони визначили в розмірі 33 728 грн., Страхувальник мав сплатити чотирма частинами по 8 432,00 грн. кожна: 1 частина в сумі 8 432 грн. - в строк до 02.11.2011, 2 частина в сумі 8 432 грн. - в строк до 02.02.2012, 3 частина в сумі 8 432 грн. - в строк до 02.05.2012, 4 частина в сумі 8 432 грн. - в строк до 02.08.2012.

На дату складання позивачем Страхового акту № КАСКО/026/000/12/0010 від 31.07.2012 Страхувальником було внесено три з чотирьох обумовлених Договором 1 платежів по 8 432,00 грн. - 01.11.2011, 03.02.2012 та 28.04.2012.

Враховуючи, що при складанні Страхового акту № КАСКО/026/000/12/0010 від 31.07.2012 позивачем не було враховано один з внесених страхових платежів в сумі 8 432,00 грн., 09.08.2013 позивачем складено Страховий акт № КАСКО/02/000/12/0030 (а.с. 9), в якому до виплати в якості страхового відшкодування позивачем додатково призначено 8 432 грн.

Загальна сума страхового відшкодування, що її призначено позивачем Страхувальнику, дорівнює 40 491,83 грн. (32 059,83 + 8 432,00).

Згідно з абз. 4 ст. 3 Закону України «Про страхування» (в редакції на дату укладення Договору 1) страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Зі змісті Договору 1 слідує, що Гороян К. Л. призначила в якості вигодонабувача за Договором 1 ПАТ «Родовідбанк».

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа-відповіді № 138-11-б.б/752 від 07.02.2012 ПАТ «Родовідбанк» на адресу позивача (а.с.13), останній платіжними дорученнями № 391 від 01.08.2012 на суму 32 059,83 грн. та № 21 від 22.08.2012 на суму 8 432 грн. перерахував ПАТ «Родовідбанк» як вигодонабувачу за Договором 1 страхове відшкодування в сумі 40 491,83 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, частину страхового відшкодування в сумі 8 432,00 грн. позивач, на підставі заяви Страхувальника Гороян К.Л. про виплату страхового відшкодування від 02.07.2012 (копію долучено позивачем до відзиву на апеляційну скаргу), зарахував як четвертий страховий платіж за Договором 1.

Право на звернення Страхувальника з такою заявою до Страховика та право на здійснення останнім відповідних дій обумовлено пунктом 12.5 «Правил добровільного страхування засобів наземного транспорту (крім залізничного транспорту)», затверджених рішенням Правління позивача 31.03.2009 та зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 07.05.2009, на умовах яких укладено Договір 1, згідно з яким розмір страхового відшкодування при настанні збитку за ризиками ДПТ (крім випадку повної конструктивної загибелі транспортного засобу та/чи додаткового обладнання) визначається виходячи з розрахованого обсягу шкоди з урахуванням, серед іншого, несплаченої частини страхового платежу.

Підпунктом 21.1.1 Договору 1 сторони домовились, що факт підписання Договору 1 свідчить про те, що Страхувальник ознайомлений із вказаними Правилами страхування та згоден із викладеними в них умовами страхування.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що позивачем не підтверджено витрати у розмірі 8 432 грн., які були спрямовані на зарахування недоплаченої частини страхової премії, на що відповідач посилається в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються як недоведені.

Враховуючи, що ані Договір 1 ані вищезгадані Правила добровільного страхування засобів наземного транспорту позивача не містять вимоги про наявність згоди вигодонабувача на зарахування Страховиком за заявою Страхувальника частини страхового відшкодування в рахунок страхового платежу за Договором 1, посилання відповідача на відсутність дозволу ПАТ «Родовідбанк» як вигодонабувача на спрямування частини страхового відшкодування для покриття неоплаченої частини страхової премії, на що відповідач також посилається в апеляційній скарзі, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не мають значення для справи.

При цьому, колегія суддів враховує, що виплата страхового відшкодування вигодонабувачу не звільняє Страхувальника від виконання зобов'язань, які він має перед вигодонабувачем за Кредитним договором, в строки, передбачені вказаним Кредитним договором (п.27.4) Договору 1.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає доведеним, що позивач за наслідками спірної ДТП мав витрати, пов'язані з відшкодуванням завданої Страхувальнику шкоди, в розмірі 48 923,83 грн., з яких 40 491,83 грн. перераховані на рахунок вигодонабувача за Договором 1, ПАТ «Родовідбанк», 8 432,00 грн. зараховано позивачем Страхувальнику в рахунок частини несплаченого за Договором 1 страхового платежу.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнаний Юрченко І. М., що підтверджується постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.01.2012 у справі № 3-5366/11 (а.с. 40) та довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 8916472 від 11.05.2012 (а.с. 39).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Станом на 23.11.2011 (дата ДТП) цивільно-правова відповідальність Юрченка І. М. як власника Автомобіля 1 була застрахована відповідачем відповідно до полісу № АА 2499688, що сторонами не заперечується і підтверджується доданими до матеріалів справи витягом з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 54) та копією полісу № АА 2499688.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з полісом № АА 2499688, ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, дорівнює 50 000 грн., франшиза - 510грн.

Таким чином, відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності власника Автомобіля 1 - Юрченко І. М. є особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки відповідно до положень Закону у межах, передбачених полісом № АА 2499688.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання спірного страхового відшкодування, позивач направив відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування № 408 від 30.01.2013 (а.с.6), в якій просив перерахувати в добровільному порядку протягом 30 днів з моменту отримання цього листа 40 491,83 грн.

Листом № 04-985 від 25.02.2013 (а.с.7) відповідач, з посиланням на ст. 37 Закону, відмовив позивачу у виплаті спірного страхового відшкодування з тих підстав, що з дати ДТП до дати звернення позивача до відповідача із заявою про страхове відшкодування пройшло більше одного року.

З посиланням на вказані обставини відповідач як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі просить відмовити позивачу у позові.

Проте, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Після виплати страхового відшкодування позивач отримав право вимоги потерпілої особи, але не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище правових норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 28.08.2012 у справі № 23/279.

Як вбачається з матеріалів справи, строк для звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущений.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

При зверненні до суду з цим позовом позивач заявив до стягнення 47 913,83 грн., які складаються з виплаченого страхового відшкодування (48 923,83 грн.), яке позивач зменшив на 500 грн., що їх було сплачено за проведення експертизи, та 510 грн. франшизи згідно з полісом № АА 2499688, укладеним відповідачем з Юрченком І. М.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

З огляду на досліджені судом обставини справи, колегія суддів вважає, що майнові вимоги позивача до відповідача в сумі 47 913,83 грн. є законними, позивачем належним чином доведені і відповідачем не спростовані.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив в повному обсязі позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 47 913,83 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 у справі № 910/4896/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 у справі № 910/4896/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 у справі № 910/4896/13 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4896/13.

Повний текст постанови складено: 27.05.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.