Ухвала суду № 31422190, 27.05.2013, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 1323/3542/2012

Провадження № 2/456/961/2013

УХВАЛА

іменем України

"27" травня 2013 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області

в складі : головуючого-судді Микитчина І.М.

при секретарі Свержинській І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ :

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 -ОСОБА_3 заявив клопотання в якому просить закрити провадження в справі, мотивуючи тим, що при укладенні кредитного договору № МL-602/08/2007 від 01.03.2007 року відповідач ОСОБА_1, діяв як субєкт підприємницької діяльності, а тому справа підсудна господарському суду Львівської області.

Представник позивача Павко В.С. заперечив заявлене клопотання, мотивуючи тим, що відповідачі отримуючи кредит, діяли як фізичні особи, а тому підсиав для закриття провадження по справі немає.

Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/2011 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», вбачається, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Тому спеціальні норми господарського кодексу, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин субєктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять загальне регулювання.

ОСОБА_1, як на момент укладення кредитного договору № МL-602/08/2007 від 01.03.2007 року так і на даний час є підприємцем, ОСОБА_2 як на момент укладення кредитного договору № МL-602/08/2007 від 01.03.2007 року і договору поруки від 01.03.2007 року так і на даний час є підприємцем.

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 2, 55 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

За змістом ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, є господарсько-виробничими відносинами.

Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 24 ЦК України фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (ст. 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (ст. 30 ЦК України).

Поряд з цим, Цивільний кодекс України (ст. 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 347 Господарського кодексу України, у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту; кредити, які надаються банками, розрізняються за строками користування: короткострокові - до одного року; середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки.

Отже, у правовідносинах кредиту як господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи - громадяни, на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 3 ст. 45 ГК України щодо громадян положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У ч. 1 ст. 12 ГПК України визначено, що спори, які виникають з укладання, розірвання та виконання господарських договорів, підвідомчі господарським судам.

Суд вважає, що оскільки відповідач ОСОБА_1 при укладенні договору кредиту діяв як субєкт підприємницької діяльності, а тому даний спір підсудний господарському суду, а не

місцевому суду, відтак провадження в справі необхідно закрити.

Відповідно до ст. 115 ЦПК України якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України у випадку, коли справа не підсудна цьому суду заява повертається позивачеві.

У зв'язку із тим, що справа даному суду не підсудна, то вона підлягає поверненню позивачеві.

Керуючись ст. 115, ст. 121 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, повернути позивачеві.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Львівської області протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Головуючий-суддя І. М. Микитчин