Рішення № 31420047, 20.05.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РIШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2013 Справа № 901/1240/13За позовом Приватного підприємства фірма «Шарм», м. Ялта.

до Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління», м. Ялта.

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігурія», м. Ялта.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Гурзуфська селищна рада, смт. Гурзуф, м. Ялта.

про визнання договору недійсним.

Суддя С.О. Лукачов

Представники:

Від позивача - Чугунов В.М., довіреність № 12/2 від 03.01.2013 р., представник.

Від відповідача - 1 - Лазебник С.В., довіреність № 946 від 20.03.2013 р., юрисконсульт першої категорії юридичного відділу підприємства.

Від відповідача - 2 - не з'явився, повідомлений належним чином.

Від третьої особи - не з'явився, повідомлений належним чином.

Суть спору: Приватне підприємство фірма «Шарм» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігурія» про визнання недійсним договору № 26/13 про експлуатацію берегоукріплюючих, протизсувних і пляжних споруд, укладений 20 березня 2013 року між Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігурія».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № 26/13 від 20.03.2013 р. про експлуатацію берегоукріплюючих, протизсувних та пляжних споруд, укладений між КРП «Протизсувне управління» та ТОВ «Лігурія» порушує права позивача як законного користувача земельної ділянки за тією ж адресою.

Ухвалою від 22.04.2013 р. суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Гурзуфську селищну раду.

Відповідач - Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» проти позову заперечує з тих підстав, що право власності на берегоукріплювальні, протизсувні та пляжні споруди належать Автономній Республіці Крим, а право господарського відання на 228 кв.м. набережної та буни № 7 - № 11 на набережній ім. О.С. Пушкіна в смт. Гурзуф у КРП «Протизсувне управління» виникло на підставі акта органу влади АР Крим та актів прийому в експлуатацію берегоукріплювальних споруд, вважає, що спірний договір відповідає вимогам законодавства щодо експлуатації береглукріплюючих споруд і не суперечить чинному законодавству України, а тому підстав для визнання недійсним договору не має.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лігурія» проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, оскільки вважає, що договір № 26/13 від 20.03.2013 р. укладений між відповідачами відповідає вимогам чинного законодавства.

Третя особа - Гурзуфська селищна рада позовні вимоги ПП Фірми «Шарм» підтримує в повному обсязі та вважає, що передання об'єкту в експлуатацію без погодження із землекористувачем земельної ділянки, на якій він розміщений, суттєво порушує права землекористувача та входить за рамки обсягу цивільної дієздатності першого відповідача, що в свою чергу є порушенням норм частини 2 статті 203 ЦК України.

17.05.2013 р. від ТОВ «Лігурія» до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника у іншому судовому засіданні.

В судовому засіданні оголошувалась перерва та відкладався розгляд справи відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд -

встановив:

Розглянувши клопотання відповідача ТОВ «Лігурія» про відкладення розгляду справи, суд не знайшов підстав для задоволення вказаного клопотання, з огляду на відсутність належних доказів, які підтверджують неможливість використання відповідачем прав передбачених ст. 28 ГПК України, в частині забезпечення участі своїх представників у справі, кількість яких цією нормою не обмежена.

За результатом розгляду справи по суті, суд встановив наступні обставини.

23 лютого 2005 року між Гурзуфською селищною радою (орендодавець) та приватним підприємством Фірма «Шарм» (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки (а. с. 13-18).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку на підставі Закону України «Про оренду землі» та «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельного кодексу України на згідно рішення 42-ої сесії 4 (24) скликання Гурзуфської селищної ради від 29 грудня 2004 року № 34, із земель селищної ради, яка розташована за адресою: смт. Гурзуф, Набережна імені О.С. Пушкіна, кадастрові номера ділянок 0111946800:01:006:0087 та 0111946800:01:006:0078.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1289 га відкритті землі без рослинного покриву, або з незначним покровом у т.ч. «каменисті місця» код по УКЦИЗ - 1.12.9 (іншого суспільного призначення) (пункт 2.1).

Згідно п. 2.6 договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: на земельній ділянці будови та споруди відсутні.

У розділі 5 договору зазначено, що цільове використання землі і її код (згідно з Українським класифікатором цільового використання землі - УКЦВЗ) - «Іншого суспільного призначення», код. 1.12.9. Цільове призначення земельної ділянки для обслуговування пляжу.

Відповідно до п. 3.1 договір укладений строком на 10 років.

Відповідно до пункту 6 постанови Ради міністрів Української РСР від 26.06.1986 року №238 «Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань» берегоукріплювальні споруди, включаючи штучно створені хвилегасящі пляжі, незалежно від відомчої належності, взяті на баланс Кримського протизсувного управління із врахуванням у складі основних фондів з визначенням амортизаційних відрахувань по нормам, встановленим для основних гідротехнічних споруд.

Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 29.06.1992 року № 110-1 «Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно - територіальних одиниць (комунальної)» були затверджені: перелік підприємств, організацій та установ, які відносяться до загальнореспубліканської власності Криму по галузям народного господарства; перелік підприємств, організацій та установ, по власності яких існують розбіжності між місцевими та республіканськими органами управління; перелік підприємств, установ, організацій, розташовані на території м. Джанкоя, які відносяться до комунальної власності Джанкойської районної Ради народних депутатів.

Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15.03.2000 року №982-2/2000 «Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим» із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19.02.2003 року №444-3/03 «Про деякі питання, пов'язані з управлінням майном, яке належить Автономній Республіці Крим» був затверджений перелік берегоукріплювальних та протизсувних споруд, що належать Автономній Республіці Крим та які знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління», що викладений у додатку №3 до постанови.

У пункті 31 вказаного додатку зазначені берегоукріплюючі та протизсувні споруди, що належать Автономній Республіці Крим та знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління», а саме: берегоукріплюючі споруди в смт. Гурзуф (м. Ялта) - всього 1-й комплекс протяжністю 0,312 км., рік здачі в експлуатацію 1977, 2-й комплекс протяжністю 0,288 км., рік здачі в експлуатацію 1978 (а.с. 110).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до КРП «Протизсувне управління» листом № 4 від 18.03.2013 р. (а.с. 89) про укладення договору експлуатації берегоукріплюючих споруд, розташованих в смт. Гурзуф.

Проте, 20 березня 2013 р. між Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» (управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігурія» (користувач) був укладений договір № 26/13 експлуатації берегоукріплюючих, протизсувних та пляжних споруд (а.с. 141-143).

Предметом договору є майно, яке знаходиться на балансі управління: берегоукріплюючі споруди у смт. Гурзуф (м. Ялта) ділянка від буни № 9 (не вкл.) до буни № 10 (вкл.), протяжністю 58 м.

Відповідно до п. 1.2 договору № 26/13, управління надає користувачу в експлуатацію майно, вказане у п. 1.1 даного договору, а користувач передає управлінню кошти (плата за експлуатацію майна) на відновлення та капітальний ремонт берегоукріплюючих, протизсувних та пляжних споруд, розмір яких визначається виходячи із норм амортизаційних відрахувань.

Як вбачається з акту від 15.04.2013 р. прийому-передачі складу майна, яке надається в експлуатацію ТОВ «Лігурія» по договору № 26/13 від 20.03.2013 р., було передано берегоукріплюючі споруди в смт. Гурзуф (Ялта), ділянка від буни № 9 (не вкл.) до буни № 10 (не вкл.), в складі: штучний хвильогасящій пляж; гідротехнічна підпірна стіна 1-го ярусу; набережна (а. с. 144).

Приписи цивільного законодавства передбачають, що під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 13 Цивільного кодексу України вказано, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ст. 186 Цивільного кодексу України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 187 Цивільного кодексу України визначено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Отже земельна ділянка між бунами № 9 та № 10 є головною річчю, а штучний хвильогасящій пляж є її приналежністю та захищає берег від руйнування морем. Тому штучний пляж повинен слідувати за головною річчю - земельною ділянкою та не повинен відокремлюватися.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Враховуючи те, що ПП Фірмі «Шарм» була надана в оренду земельна ділянка для обслуговування пляжу отже останній є землекористувачем земельної ділянки, а тому передання об'єкту, який розміщений на земельній ділянці наданій в оренду, в експлуатацію ТОВ «Лігурія» без погодження із ПП фірми «Шарм» суперечить положенням ст. 95 Земельного кодексу України та ст. 187 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги ПП «Фірми «Шарм» про визнання недійсним договору № 26/13 про експлуатацію берегоукріплюючих, протизсувних і пляжних споруд, укладений 20 березня 2013 року між Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігурія» - підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 147,00 грн., покладаються судом на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір № 26/13 про експлуатацію берегоукріплюючих, протизсувних і пляжних споруд, укладений 20 березня 2013 року між Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» (код ЄДРПО України 03348324) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігурія» (код ЄДРПО України 38511641).

3. Стягнути з Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» (код ЄДРПО України 03348324) на користь Приватного підприємства фірми «Шарм» (код ЄДРПО України 20710519) судовий збір у розмірі 573,50 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігурія» (код ЄДРПО України 38511641) на користь Приватного підприємства фірми «Шарм» (код ЄДРПО України 20710519) судовий збір у розмірі 573,50 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 20.05.2013р.

Повне рішення складено - 27.05.2013р.

Суддя С.О. Лукачов