Рішення № 3141624, 26.01.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2009 р.

Справа № 46/208

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “ТІДІСІ Україна”

До

Товариства з обмеженою відповідальністю “ДАВ-транс”

Про

стягнення 2 726,95 грн.

Суддя Шабунін С.В.

Представники:

Від позивача

Карбовська О.М. —представник за довіреністю від 03.11.2008 р.

Від відповідача

не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ТІДІСІ Україна” звернулося до суду з позовом від 14.11.2008 р. № 927 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДАВ-транс” 1 515,29 грн. заборгованості за поставлений в рамках договору № 748/2007К від 08.05.2007 р. товар, 263,62 грн. інфляційних нарахувань, 909,17 грн. штрафу та 38,87 грн. 3 % річних.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/208 від 02.12.2008 р., яку призначено до розгляду на 12.01.2009 р.

У судове засідання, призначене на 12.01.2009 р. представник відповідача не прибув, про причини свого неприбуття суд не повідомив, документів на виконання вимог ухвали від 02.12.2008 р. не надав.

Ухвалою від 12.01.2009 р. розгляд справи було відкладено на 26.01.2009 р.

У судове засідання, що відбулося 26.01.2009 р., відповідач повторно уповноваженого представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, вимоги ухвал суду у справі № 46/208 від 02.11.2008 р. та 12.01.2009 р. не виконав, відзиву на позовну заяву не надав, заявлені вимоги не оспорив. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

В ході розгляду спору по суті представник Товариства з обмеженою відповідальністю “ТІДІСІ Україна” підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача 1 515,29 грн. боргу, що складає вартість поставленого, але не оплаченого товару та 909,17 грн. штрафу відповідно до п. 10.3 договору, 38,87 грн. 3 % річних та 263,62 грн. інфляційних нарахувань.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставлених йому автомобільних шин на умовах договору поставки від 08.05.2007 р. № 748/2007 К.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано копії договору поставки з додатком, видаткову накладну про отримання товару, розрахунок ціни позову.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

08.05.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТІДІСІ Україна” в якості постачальника та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДАВ-транс” в якості покупця укладено договір № 748/2007К, за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність покупця автомобільні товари асортимент, найменування, кількість та ціна яких вказується в специфікаціях та видаткових накладних, які є невід’ємною частиною договору, а покупець зобов’язався прийняти такий товар і оплатити його вартість відповідно до умов договору.

У п. 3.1.1 та п. 3.1.2 договору сторони погодили, що розрахунки за товар проводяться шляхом авансового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в розмірі 14,29 % від вартості, вказаної в додатках до договору, які є його невід’ємною частиною та подальшим внесенням наступної помісячної оплати у відповідності з графіком, визначеним додатками до договору.

Підставою для оплати товару покупцем є видаткова та податкова накладні, що надаються постачальником (п. 3.2).

Згідно з п. 5.3 угоди сторін товар вважається прийнятим і таким, що належить покупцеві з моменту підписання видаткової накладної представниками покупця.

Відповідно до специфікації до договору № 748/2007 К від 08.05.2007 р. сторони дійшли до згоди про поставку шин та дисків для вантажних автомобілів в асортименті.

Додатком до договору, що є його невід’ємною частиною погоджено поставку 2 шин типу 385/65R22.5 R164 з внесення попередньої оплати в сумі 742,86 грн. до 04.07.2007 р. та подальшою сплатою по 742,86 грн. до 03.08.2007 р., 02.09.2007 р., 03.10.2007 р., 02.11.2007 р., 03.12.2007 р., 02.01.2008 р.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз умов договору № 748/2007 К від 08.05.2007 р. дає право стверджувати, що укладений правочин в межах відносин позивача (постачальника) та відповідача (покупця) являє собою договір поставки, оскільки за його умовами відповідач зобов’язався приймати у власність та оплачувати належний позивачеві товар згідно зі своїми заявками у вказаному в них місці.

За твердженнями позивача в рамках договору від 08.05..2007 р. відповідачу 09.07.2007 р. передано у власність визначений у специфікації товар загальною вартістю 5 200,00 грн.

Дані твердження позивача про поставку відповідачеві товарів знаходять підтвердження в матеріалах справи, де містяться копії видаткової № ЕТИ 07090014 від 09.07.2007 р. на суму 5 200,00 грн., оригінали якої були оглянуті у судовому засіданні.

Як вбачається з пояснень представника позивача за поставлений товар відповідач розрахувався частково, перерахувавши лише 3 684,71 грн. Поданими позивачем виписками з банківського рахунку підтверджується перерахування відповідачем 3 013,29 грн.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце слухання справи, без поважних причин не надав суду доказів на підтвердження відсутності заявленої до стягнення суми заборгованості або ж доказів її перерахування на користь позивача.

Отже, судом встановлено, що в рамках договору № 478/2007 К від 08.05.2007 р. відповідач прийняв у власність належний позивачеві товар на суму 5 200,00 грн., але, згідно з даними позивача, не оплатив його вартість в розмірі 1 515,29 грн.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, наведені норми чинного законодавства та умови угоди сторін, позовні вимоги про стягнення основного боргу видаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі, заявленій до стягнення.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача 263,62 грн. інфляційних нарахувань, 909,17 грн. штрафу та 38,87 грн. 3 % річних.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 10.3 договору від 08.05.2007 р. передбачено, що за затримку платежів відповідно до ст. 3 цього договору на термін, що перевищує 30 днів, покупець сплачує постачальникові штраф у розмірі 60 % від загальної вартості невиконаного зобов’язання.

Приймаючи до уваги положення договору від 08.05.2007 р. та норми діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення штрафу є такими, що заявлені правомірно та підлягають задоволенню в межах розрахунку, проведеного позивачем, що перевірений судом та приймається як належний.

Вимоги позивача про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних також ґрунтуються на нормах законодавства, але підлягають залишенню судом без розгляду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не підтверджені належними доказами та обґрунтованим розрахунком. Так, виходячи з розрахунку позивача, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відбувається без врахування графіку, встановленого додатком до договору тобто з порушенням п. 3.1.2. та без достовірного підтвердження всіх проведених відповідачем оплат, у зв’язку з чим у суду відсутні можливості самостійно провести уточнений розрахунок.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Поданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційної складової боргу, що заявлені до стягнення не можна вважати обґрунтованим.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати —перерахуванню відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 75, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги в частині стягнення 263,62 грн. інфляційних нарахувань та 38,87 грн. 3 % річних залишити без розгляду.

2. В іншій частині вимог позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДАВ-транс” (04209, м. Київ, вул. Богатирська, 11, ідентифікаційний код 31903097) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТІДІСІ Україна” (02089, м. Київ, вул. Радистів, 73-А, ідентифікаційний код 33780248) 1 515 (одну тисячу п’ятсот п'ятнадцять) грн. 29 коп. боргу, 909 (дев’ятсот дев’ять) грн. 17 коп. штрафу, 90 (дев’яносто) грн. 68 коп. державного мита та 104 (сто чотири) грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.В. Шабунін

Справа № 46/208

26.01.09