Постанова № 31412252, 16.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 квітня 2013 року Справа № 810/1381/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Луценко К.Ю., за участю:

представника позивача - Лазоренка А.В,

представника відповідача - Харченка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Кагарлицький цукровий завод»до про Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Кагарлицький цукровий завод» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 13.03.2013 № 0000072201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким Публічному акціонерному товариству «Кагарлицький цукровий завод» донараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 2140000 грн. 68 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1070000 грн. 34 коп., на думку позивача, прийнято відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказане податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 16 квітня 2013 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Кагарлицький цукровий завод» (ідентифікаційний код 19409200, місцезнаходження: 09200, Київська область, Кагарлицький район, м. Кагарлик, вул. Воровського, буд. 16) зареєстроване як юридична особа 30.08.1996, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 1 338 120 0000 000013 (копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АА № 706981 (а.с. 26).

Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку в Миронівській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність, пов'язану, зокрема, з виробництвом та оптовою торгівлею цукром.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці відповідача від 22.06.2012 № 290 (а.с. 28) та довідці відділу статистики у Кагарлицькому районі Головного управління статистики у Київській області серії АБ № 471316 ( а.с. 27).

Судом встановлено, що у лютому 2012 року посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на підставі пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 та пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Кагарлицький цукровий завод» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, а саме: Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана», за період з 01.10.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 25.02.2013 № 103/22-011/19409200 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано, що Публічним акціонерним товариством «Кагарлицький цукровий завод» не дотримано вимог частини першої статті 203, частини першої статті 207, статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, що виявилось у вчиненні правочинів з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алтана», які не були спрямовані на реальне настання наслідків, ними обумовлених.

На думку податкового органу вказані вище порушення призвели до безпідставного формування позивачем податкового кредиту за листопад 2012 року на суму 2140000 грн. 68 коп., оскільки правочини з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана» товару фактично не відбулись та не створили жодних юридичних наслідків, а відтак включення позивачем вказаних операцій до об`єкту оподаткування податком на додану вартість суперечить приписам статей 185, 186, 187, 188, 200 та пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за листопад 2012 року на суму 2140000 грн. 68 коп.

Відносно обставин, встановлених під час проведення перевірки, позивачем були подані до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби заперечення, в яких зазначено, що висновки податкового органу стосовно вчинення Публічним акціонерним товариством «Кагарлицький цукровий завод» податкового правопорушення є помилковими, оскільки нарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість та визначення ним сум податкового кредиту здійснено суб`єктом господарювання у відповідності до вимог чинного законодавства про оподаткування.

Вказані заперечення не були прийняті податковим органом до уваги.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 13.03.2013 № 0000072201, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3210001 грн. 02 коп., з яких: 2140000 грн. 68 коп. - за основним платежем; 1070000 грн. 34 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податковим кредитом в силу приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість за листопад 2012 року на суму 2140000 грн. 68 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товарів (послуг).

Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, під час перевірки податковим органом виявлено, що у листопаді 2012 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алтана» договори купівлі-продажу від 01.11.2012 № 14, 01.11.2012 № 15, 01.11.2012 № 16, 01.11.2012 № 17, відповідно до умов яких контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити товар - вапнякове каміння, вугілля АКО, дизельне пальне та мішки поліпропіленові, а позивач зобов`язався прийняти вказані товарно-матеріальні цінності та оплатити їх вартість.

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання актів приймання - передачі № 1130/25 від 30.11.2012, № 1130/26 від 30.11.2012, № 1130/27 від 30.11.2012, № 1130/28 від 30.11.2012, № 1130/29 від 30.11.2012, № 1130/31 від 30.11.2012, № 1130/32 від 30.11.2012, № 1130/30 від 30.11.2012, № 1130/33 від 30.11.2012, № 1130/34 від 30.11.2012, № 1130/35 від 30.11.2012, № 1130/36 від 30.11.2012, № 1130/37 від 30.11.2012, № 1130/38 від 30.11.2012, № 1130/39 від 30.11.2012, № 1130/40 від 30.11.2012 та № 1130/41 від 30.11.2012 ( а.с. 87 - 91, 95 - 97, 101-105, 109-112).

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, наведеним вище контрагентом виписано наступні податкові накладні: № 249 від 30.11.2012 на суму 430838 грн. 50 коп., у тому числі ПДВ на суму 71806 грн. 42 коп., № 250 від 30.11.2012 на суму 443858 грн. 75 коп., у тому числі ПДВ на суму 73976 грн. 46 коп., № 251 від 30.11.2012 на суму 425973 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 70995 грн. 50 коп., № 252 від 30.11.2012 на суму 424642 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 70773 грн. 67 коп., № 253 від 30.11.2012 на суму 274687 грн. 75 коп., у тому числі ПДВ на суму 45781 грн. 29 коп., № 254 від 30.11.2012 на суму 428933 грн. 42 коп., у тому числі ПДВ на суму 71488 грн. 90 коп., № 255 від 30.11.2012 на суму 420593 грн. 58 коп., у тому числі ПДВ на суму 70098 грн. 93 коп., № 256 від 30.11.2012 на суму 406473 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 67745 грн. 50 коп., № 257 від 30.11.2012 на суму 563079 грн. 53 коп., у тому числі ПДВ на суму 93846 грн. 59 коп., № 258 від 30.11.2012 на суму 561880 грн. 55 коп., у тому числі ПДВ на суму 93646 грн. 76 коп., № 259 від 30.11.2012 на суму 567961 грн. 67 коп., у тому числі ПДВ на суму 94660 грн. 28 коп., № 260 від 30.11.2012 на суму 568790 грн. 21 коп., у тому числі ПДВ на суму 94798 грн. 37 коп., № 261 від 30.11.2012 на суму 588288 грн. 04 коп., у тому числі ПДВ на суму 98048 грн. 01 коп., № 262 від 30.11.2012 на суму 1650000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 275000 грн. 00 коп., № 263 від 30.11.2012 на суму 1662000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 277000 грн. 00 коп., № 264 від 30.11.2012 на суму 1656000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 276000 грн. 00 коп. та № 265 від 30.11.2012 на суму 1766004 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 294334 грн. 00 коп.

Оплата за отримані товарно-матеріальні цінності згідно з умовами договорів від 01.11.2012 № 14, 01.11.2012 № 15, 01.11.2012 № 16, 01.11.2012 № 17 повинна бути здійснена позивачем у строк до 1 листопада 2013 року.

Податок на додану вартість у загальному розмірі 2140000 грн. 68 коп. включено позивачем до податкового кредиту підприємства за листопад 2012 року на підставі отриманих податкових накладних у відповідності до приписів абзацу 3 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.

Під час судового розгляду справи представником відповідача не заперечувалось, що складені позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алтана» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податкові накладні, акти приймання-передачі тощо відповідали вимогам законодавства.

Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочинів позивача з його контрагентом ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово-господарської діяльності постачальника товарів.

Так, Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби встановлено, що за інформацією, викладеною в акті від 25.01.2013 № 32/22-1/33060590 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2012 по 31.12.2012, складеного Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва, зазначений суб`єкт господарювання не має необхідних умов для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

За поясненнями громадянина ОСОБА_3, який у період, що підлягав перевірці, був директором та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана», він не брав участі у реєстрації (перереєстрації) підприємства та не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана».

Крім того, під час перевірки посадовими особами відповідача також здійснено аналіз податкової інформації, пов`язаної з проведенням вказаних вище господарських операцій та встановлено, що за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України наявна невідповідність (відхилення) між сумою задекларованого податкового кредиту позивача, що сформований за рахунок правочинів з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана» товарів, та сумами податкових зобов`язань зазначеної юридичної особи.

Вказане відхилення у сумах податкового кредиту позивача та податкового зобов`язання його контрагента відбулось внаслідок того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Алтана» не задекларовано та не сплачено до бюджету податок на додану вартість за операціями з продажу позивачу продукції у листопаді 2012 року.

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтана» діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з продажем товарно - матеріальних цінностей, у зв`язку з чим правочини, укладені з позивачем, були спрямовані виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.

За таких обставин, відповідач вважає, що податковий кредит у сумі 2140000 грн. 68 коп. сформовано позивачем за правочинами, що фактично не здійснювались, а відтак позивач не мав на меті використовувати придбані товарно-матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, податкові зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Кагарлицький цукровий завод» з податку на додану вартість за вказаний звітний період, на думку податкового органу, підлягають коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення об`єкту оподаткування з податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарської операції з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: актами приймання - передачі, оборотними відомостями по аналітичних рахунках до рахунків № 203 "Паливо", № 204 «Тара і тарні матеріали» та № 209 «Інші матеріали», реєстрами бухгалтерських операцій по рахункам бухгалтерського обліку № 203 "Паливо", № 204 «Тара і тарні матеріали» та № 209 «Інші матеріали» тощо, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

У свою чергу, пунктом 1 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Враховуючи, що у період виконання господарських зобов`язань за договорами купівлі-продажу від 01.11.2012 № 14, 01.11.2012 № 15, 01.11.2012 № 16, 01.11.2012 № 17, Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтана» було зареєстроване як платник податку на додану вартість, контрагент позивача у листопаді 2012 року не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.

Суд звертає увагу на те, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, податкових накладних, актів приймання - передачі, оборотних відомостей по аналітичних рахунках до рахунків № 203 "Паливо", № 204 «Тара і тарні матеріали» та № 209 «Інші матеріали», реєстрів бухгалтерських операцій по рахункам бухгалтерського обліку № 203 "Паливо", № 204 «Тара і тарні матеріали» та № 209 «Інші матеріали» тощо є підставою для відображення показників податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника товарів.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту постачання товарів за господарськими операціями, вчиненими позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алтана», за результатами здійснення яких Публічним акціонерним товариством «Кагарлицький цукровий завод» сформовано податковий кредит.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Алтана» на користь позивача товарно - матеріальних цінностей підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

Про отримання позивачем товару свідчать також докази його прийняття, обліку та зберігання, а саме: складені сторонами правочину акти приймання - передачі, які містять повну інформацію про товари, їх кількісне та вартісне вираження, оборотні відомості по аналітичних рахунках до рахунків № 203 "Паливо", № 204 «Тара і тарні матеріали» та № 209 «Інші матеріали», реєстри бухгалтерських операцій по рахункам бухгалтерського обліку № 203 "Паливо", № 204 «Тара і тарні матеріали» та № 209 «Інші матеріали» тощо.

У свою чергу, у матеріалах справи наявні договори складського зберігання від 01.11.2012 № 14/1, 01.11.2012 № 15/1, 01.11.2012 № 16/1 та 01.11.2012 № 17/1, укладені позивачем одночасно з вказаними вище договорами купівлі-продажу з метою забезпечення зберігання придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана» товару, відповідно до умов яких позивач передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтана» приймає на відповідальне зберігання придбані Публічним акціонерним товариством «Кагарлицький цукровий завод» товарно - матеріальні цінності, а також складені на їх виконання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що свідчать про передачу позивачем вапнякового каміння, вугілля АКО, дизельного пального та мішків поліпропіленових на відповідальне зберігання вказаному контрагенту.

Вказані вище первинні документи у сукупності свідчать про облік позивачем отриманих матеріальних активів з метою їх використання в процесі виробництва та/або постачання, що у свою чергу підтверджує товарність наведених вище операцій.

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, виробництво та оптова торгівля цукром.

Зазначені обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана» товарів, з урахуванням видів їх економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана» достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядні договори, договори оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Суд звертає увагу на те, що податкове законодавство України ґрунтується на принципах невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Так, недекларування платником податків власних податкових зобов`язань перед бюджетом тягне за собою проведення податковим органом відповідних контролюючих заходів, нарахування податкових зобов`язань та накладення на нього штрафних (фінансових) санкцій.

Разом з тим, визначені Конституцією України та податковим законодавством обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Так, позивач в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відтак, нарахування позивачем податкового зобов`язання та визначення ним сум податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової процедури його контрагентом.

За таких обставин, твердження відповідача про те, що невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Алтана» податкового обов`язку стосовно декларування та сплати до бюджету податку на додану вартість за листопад 2012 року позбавляє позивача права на включення до податкового кредиту за вказані звітні періоди сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни отриманих від нього товарів, суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства.

В силу приписів статті 62 Конституції України вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що лише вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, та лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На час прийняття рішення у даній справі відомостей щодо наявності вироку суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, стосовно вчинення злочинів під час створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана» та провадження ним фіктивного підприємництва, представником відповідача суду не надано.

Посилання відповідача на пояснення громадянина ОСОБА_3 як на доказ відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтана» господарських взаємовідносин з позивачем судом до уваги не приймається, оскільки вказаний документ в силу приписів кримінально-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, проте до моменту винесення судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту постачання на користь позивача товарів у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму податкового кредиту, заявлену позивачем, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог статей 185, 186, 187, 188, 200 та пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.

За таких обставин, податкове повідомлення - рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби 13.03.2013 № 0000072201, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 2140000 грн. 68 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1070000 грн. 34 коп., є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи з межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками сторін, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивачем вимоги про відшкодування понесених ним судових витрат не заявлялись, а відповідачем не надано суду доказів понесення ним витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення - рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби 13.03.2013 № 0000072201, - визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Постанову складено у повному обсязі 22 квітня 2013 року.