Рішення № 31410638, 16.05.2013, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 419/5278/12

Провадження № 2/204/222/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

при секретарі Сорокіній А.С.

за участю прокурора Коваль Ю.Ю.

за участю представника Дніпропетровської міської

ради та КП «Бюро» Легенченка М.О.

за участю представника відповідачки ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом Прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, ПАТ «Банк Кіпру» про визнання права комунальної власності та витребування майна, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2012 року Прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_2 витребувати від ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ІНН НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради (вул. Мечникова, 6 м. Дніпропетровськ, 49000, код ЄРДПОУ 03341763) нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_2 В обґрунтуванні позову позивач вказав на те, що нежитлове приміщення АДРЕСА_2 введено в експлуатацію ще у 1957 році, тобто за далеких радянських часів, коли усе майно належало до загальнодержавної власності. У зв'язку з реформаційними подіями на початку 90-х років, пов'язаних з розпадом СРСР та зародженням нової форми власності - комунальної, почався процес розмежування всесоюзного майна на республіканську власність та власність адміністративно-територіальних одиниць. Так, відповідно до ст. 35 Закону України «Про власність» та Постанови Кабінету Міністрів №311 від 05.11.1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» розмежування майна між власністю областей міста Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. У затвердженому Кабінетом переліку серед інших об'єктів, що передавались до комунальної власності, зазначено також житловий та нежитловий фонд рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з експлуатацією цього житлового фонду. Відтак, майно, яке перебуває на балансі ОЖКП «Південне» перейшло з державної власності до обласної комунальної власності, повноваження зі здійснення розпоряджень яким отримала Дніпропетровська обласні рада. 17.01.2003 року Дніпропетровською обласною радою прийнято рішення № 126-7/ХХІV «Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад області», яким вирішено передати у власність територіальної громади м. Дніпропетровська житловий фонд, що знаходиться на обласних житло-комунальних підприємств «Центральний», «Лівобережжя», «Південне», «Аеродром», і належить до спільної власності територіальних громад області. Розпорядженням голови обласної ради «Про передачу зі спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» №171-р від 10.09.2003 року також було вирішено передати до комунальної власності м. Дніпропетровська майно ОЖКП «Південне». 19.11.2003 року прийнято рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста ОЖКП «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», згідно з яким було вирішено прийняти зазначені підприємства з майном, будівлями та спорудами, що перебувають на їх балансі відповідно до актів приймання-передачі. Відповідно до п.1 даного рішення міська рада вирішила прийняти у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебуває на їх балансі. Відтак, було дотримано процедуру, визначену Постановою КМУ № 311 від 05.11.1991 року, оскільки Дніпропетровська обласна рада своїм рішенням передала, а Дніпропетровська міська рада погодила передачу до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська усього майна, що обліковувалось на балансі житлово-комунального підприємства «Південне». Отже, усе нерухоме майно, що обліковувалось на балансі КЖЕП «Південне» (зокрема - і спірне також), належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська. Дніпропетровська міська рада та її виконавчі органи, реалізуючи від імені територіальної громади міста повноваження власника такого комунального майна, в порядку положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передали майно по АДРЕСА_2 в оренду, що підтверджується договором оренди комунального майна №103-УКВ/08 від 01.04.2008 р., укладеного між управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради та ФОП ОСОБА_4 З п. 1.1 даного договору вбачається, що спірне майно перебувало на балансі КЖЕП «Південне» на момент його передачі в оренду. У подальшому, відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради № 42/61 від 06.10.2010 року нежитлове приміщення загальною площею 99,0 кв. м, що розташовано у буд. АДРЕСА_2 та належить до комунальної власності територіальної громади міста, передано балансу КЖЕП «Південне» на баланс Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, про що складено відповідний акт приймання-передачі та авізо (копії додаються). Між тим, у квітні 2010 року до Індустріального району м. Дніпропетровська надійшла заява ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання права власності на дане комунальне майно, а у відповідь був поданий зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та тридцяти двох мешканців будинку по АДРЕСА_2 про визнання саме за нею (ОСОБА_4 ) права власності на це ж саме (комунальне) майно. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 16.07.2010р. по справі № 2-1846/10 було задоволено зустрічні позовні вимоги та незаконно, протиправно, та у порушення норм матеріального і процесуального права приватну особу визнано власником комунального об'єкта нерухомості. На підставі цього рішення (із ухвалою про виправлення описки від 27.08.2010 року) право власності на комунальне майно було зареєстроване за ОСОБА_4, про що свідчить інформаційна довідка КП ДМБТІ № 33499848. З даної інформаційної довідки також вбачається наступне: 07.09.2010 року (тобто через три тижні після винесення судового рішення) право власності ОСОБА_4 на дане комунальне майно вже було зареєстровано у відповідному реєстрі прав БТІ; 28.12.2010 року ОСОБА_4 подарувала дане (комунальне) приміщення ОСОБА_5 за договором дарування ВРД № 274591, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7; 18.01.2011 року за ОСОБА_5 вже відбулась реєстрація переходу права власності у Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно. 27.12.2011р. за договором купівлі-продажу № ВРП 355812, ВРП 355813, ВРП 358514, посвідченого П'ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_5 відчужив спірне майно на користь ОСОБА_3; 06.02.2012 року ОСОБА_3 зареєструвала власність спірного нерухомого майна у реєстрі БТІ. Таким чином, протягом 16 місяців комунальне майно без жодного відома Дніпропетровської міської ради на підставі вищезазначеного рішення суду встигло змінити форму власності на приватну. Про наведені факти стало відомо у травні 2012 року за результатами ознайомлення нового балансоутримувача об'єкта (КП «Бюро») з матеріалами справи № 2-1846/10 в Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська. За зверненням КП «Бюро» прокуратурою Красногвардійського району м. Дніпропетровська подано апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, за наслідком розгляду якої Апеляційним судом Дніпропетровської області скасовано судовий акт як незаконний. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2010 року, яким комунальне майно визнано приватною власністю, у червні 2012 року скасовано апеляційною інстанцією. За цей час, майно було ще двічі відчужено, і на теперішній час у спірному приміщенні по АДРЕСА_2 (яке зареєстровано за ОСОБА_3.) знаходиться нотаріальна контора. Таким чином, комунальне майно опинилось у власності приватних осіб у позаприватизаційний спосіб. З огляду на усе вищенаведене прокуратура Красногвардійського району м. Дніпропетровська звернулася до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради з метою захисту права комунальної власності територіальної громади міста та повернення спірної нерухомості до її дійсного власника. Своє звернення із даним віндикаційним позовом позивач обґрунтовує наступними положеннями чинного законодавства. Підставою позову про визнання власності позивач вважає обставини, що підтверджують наявність у Дніпропетровської міської ради права власності. Крім того, позивач зазначив, що підстави набуття права власності та момент набуття права власності визначаються відповідно до законодавства, чинного на момент, з яким позивач пов'язує виникнення у нього права власності. Момент виникнення права власності пов'язується з державною реєстрацією цього права відповідно до Цивільного Кодексу України, що набув чинності з 2004 року; але діюча у попередній період стаття 128 Цивільного Кодексу Української РСР визначала загальне правило, за яким перехід права власності пов'язувався з моментом передачі речі. При цьому обов'язок власника зареєструвати право власності на нерухоме майно у період до 2004 року не впливав на існування статусу власника нерухомого майна та притаманних такому власнику правомочностей у спірних правовідносинах. Враховуючи, що спірне майно було передано у комунальну власність на початку 90-х років під час розмежування загальнодержавного майна, діюче на той час законодавство не визнавало обов'язковим проведення державної реєстрації права власності на таке майно. Отже, позивач вважає, що спірне майно є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради. Тому, враховуючи наведені обставини справи - а саме вибуття комунального майна у поза приватизований спосіб (шляхом визнання права власності ОСОБА_4 рішенням Індустріального райсуду, яке на сьогодні скасовано) позивач звернувся до суду із віндикаційними вимогами про витребування майна від його кінцевого набувача - ОСОБА_3. За таких обставин, позивач звернувся до суду з вимогами про витребування спірного комунального майна (що вибуло з володіння його законного власника поза його волею) від ОСОБА_3 на користь його належного балансоутримувача - комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.

В судовому засіданні Прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити з підстав наведених у позові.

Представник Дніпропетровської міської ради та третьої особи КП «Бюро» в судовому засіданні позов підтримав позов в повному обсязі. В обґрунтування пояснив, що змістом позовної заяви прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська, є витребування комунального майна по АДРЕСА_2 від його нинішнього власника (ОСОБА_3), шляхом пред'явлення прямого позову до кінцевого набувача, оминаючи тривалу та недоцільну процедуру почергового визнання недійсними кожного з правочинів, що мав місце після незаконного набуття права власності приватною особою на дане комунальне майно. Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Представник зазначив, що згідно п.10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за №9, норма частини першої статті 216 ЦК (щодо визнання правочину недійсним та реституції) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі; не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Представник посилався на те, що Верховний Суд України наголошує, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційиим позовом (Лист- узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008р.). Представник вказав, що наведені норми свідчать про те, що коли комунальне майно вперше вибуло на підставі рішення суду (нині скасованого), а потім двічі відчужувалось, належним способом захисту інтересів територіальної громади є заявлення позову саме про витребування такого майна у кінцевого набувача. Позови про визнання недійсними кожної з угод, за яким таке майно відчужувалось між проміжними власниками, не тільки не будуть належним способом захисту, а й прямо не підлягатимуть задоволенню (про що чітко стверджує Верховний Суд України у п. 10 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009р.). Тому, з наведених вище норм, представник позивача просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідачки у судовому засіданні заперечувала проти позову у повному обсязі. В обґрунтування представник пояснила, що за своєю природою даний позов не може бути розглянутий судом як віндикаційний, так як в матеріалах справи відсутні докази належності спірного майна до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська. Посилання позивача на той факт, що право загальнодержавної власності було "ще за далеких радянських часів", є безпідставним на підставі прикінцевих та перехідних ' положень ЦК України 2004 року. Відповідно до п. 4 цих положень, ЦК який дійсний зараз, застосовується щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності. Положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли до або продовжують існувати після набрання ним чинності. Більш того, той факт, що позивач не є власником підвального приміщення по АДРЕСА_2 встановлений рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2010 року, в якому зазначено "згідно наданих сторонами та встановлених судом доказів вбачається, що Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради не є власником підвального приміщення по АДРЕСА_2. Державна реєстрація права власності не проводилась." Представник зазначила, що одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто, по суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі." Володіння слід чітко відрізняти від права власності. володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Тобто йдеться про фактичну наявність речі у майні володільця, яку він вважає своєю. Але ж, в даному випадку, відповідач отримав майно у власність на законній підставі - на підставі укладеного 27.12.201 Іроку між ОСОБА_5. та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу. Представник наполягав на те, щоб суд звернув увагу на той факт, що договір купівлі- продажу від 27.12.2011 року на сьогоднішній день не визнаний в судовому порядку недійсним. Тому, представнику не зрозуміло, на яких правових підставах, при наявності правомірного договору купівлі-продажу позивач хоче витребувати у відповідача спірне нерухоме майно. Тому, з огляду на викладене, представник просив відмовити у задоволенні даного позову.

Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про дату та місце слухання справи сповіщались належним чином (а.с.199-200), про причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи Прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради.

Згідно зі ст. 121 Конституції України, функція представництва інтересів громадян або держави в суді у випадку, передбаченого законом, покладений на систему органів прокуратури України.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадку, визначених законом. При цьому підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних або інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних та юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ним або з державою.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року за № 3-рп/99 визначено, що прокурори та їх заступники мають право звертатися до суду з позовними заявами в інтересах держави.

Конституція України (ст.ст. 142,143) проголошує, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, і закріплює право територіальних громад села,селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, управляти майном, що є в комунальній власності.

Оскільки згідно Конституції України право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правом власності інших суб'єктів, кожне порушення закону при відчуженні комунального майна є порушення державних інтересів. Незаконне відчуження комунального майна шляхом протиправних судових рішень та наступного перепродажу його на користь так званого добросовісного набувача є прямим порушенням вимог цивільного законодавства та ставить під загрозу непорушність інституту права власності, що є підставою для негайного реагування.

Про правомірність звернення прокурора до суду в інтересах органів місцевого самоврядування йдеться в постанові Верховного Суду України 03.04.2007 року за №05-5-46/8142.

В судовому засіданні встановлено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_2 введено в експлуатацію у 1957 році.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про власність» та Постанови Кабінету Міністрів № 311 від 05.11.1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» розмежування майна між власністю областей міста Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

У затвердженому Кабінетом переліку серед інших об'єктів, що передавались до комунальної власності, зазначено також житловий та нежитловий фонд рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з експлуатацією цього житлового фонду.

Отже, майно, яке перебуває на балансі ОЖКП «Південне» перейшло з державної власності до обласної комунальної власності, повноваження зі здійснення розпоряджень яким отримала Дніпропетровська обласна рада.

17.01.2003 року Дніпропетровською обласною радою прийнято рішення № 126-7/ХХІV «Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад області», яким вирішено передати у власність територіальної громади м. Дніпропетровська житловий фонд, що знаходиться на обласних житло-комунальних підприємств «Центральний», «Лівобережжя», «Південне», «Аеродром», і належить до спільної власності територіальних громад області (а.с.14).

Розпорядженням голови обласної ради «Про передачу зі спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» №171-р від 10.09.2003 року також було вирішено передати до комунальної власності м. Дніпропетровська майно ОЖКП «Південне» (а.с.15).

Дане розпорядження було затверджено рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІV від 23.10.2003 року. «Про виконання рішень обласної ради від 18.07.2003 року №202-9/ХХІV «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальних громад м. Дніпропетровська» (а.с.17-18).

19.11.2003 року прийнято рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста ОЖКП «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», згідно з яким було вирішено прийняти зазначені підприємства з майном, будівлями та спорудами, що перебувають на їх балансі відповідно до актів приймання-передачі. Відповідно до п.1 даного рішення міська рада вирішила прийняти у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебуває на їх балансі (21-22).

Відтак, було дотримано процедуру, визначену Постановою КМУ № 311 від 05.11.1991 року, оскільки Дніпропетровська обласна рада своїм рішенням передала, а Дніпропетровська міська рада погодила передачу до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська усього майна, що обліковувалось на балансі житлово-комунального підприємства «Південне».

Отже, усе нерухоме майно, що обліковувалось на балансі КЖЕП «Південне» (зокрема - і спірне також), належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська.

Дніпропетровська міська рада та її виконавчі органи, реалізуючи від імені територіальної громади міста повноваження власника такого комунального майна, в порядку положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передали майно по АДРЕСА_2 в оренду, що підтверджується договором оренди комунального майна № 103-УКВ/08 від 01.04.2008 року, укладеного між управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради та ФОП ОСОБА_4 (а.с.44-45, 46). З п. 1.1 даного договору вбачається, що спірне майно перебувало на балансі КЖЕП «Південне» на момент його передачі в оренду (а.с.44).

Далі, відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради № 42/61 від 06.10.2010 року (а.с.27-28) нежитлове приміщення загальною площею 99,0 кв. м, що розташовано у буд. АДРЕСА_2 та належить до комунальної власності територіальної громади міста, передано балансу КЖЕП «Південне» на баланс Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, про що складено відповідний акт приймання-передачі та авізо № 144 (а.с. 31, 32-33).

Отже, спірний об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 з 1991 року перебував в своїй обласній власності, а з 2003 року - у власності територіальної громади міста Дніпропетровська, тобто належав усім мешканцям відповідної адміністративно-територіальної одиниці як майнове надбання їхнього регіону.

Між тим, у квітні 2010 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання права власності на дане комунальне майно, а у відповідь був поданий зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та тридцяти двох мешканців будинку по АДРЕСА_2 про визнання саме за нею (ОСОБА_4 ) права власності на це ж саме (комунальне) майно.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 16.07.2010 р. по справі №2-1846/10 було задоволено зустрічні позовні вимоги та визнано приватну особу власником комунального об'єкта нерухомості (а.с.36-38).

На підставі цього рішення (із ухвалою про виправлення описки від 27.08.2010 року, а.с.40-41) право власності на комунальне майно було зареєстроване за ОСОБА_4, про що свідчить інформаційна довідка КП ДМБТІ № 33499848 (а.с.12).

З даної інформаційної довідки також вбачається наступне:

1) 07.09.2010 року право власності ОСОБА_4 на дане комунальне майно вже було зареєстровано у відповідному реєстрі прав БТІ;

2) 28.12.2010 року ОСОБА_4 подарувала дане (комунальне) приміщення ОСОБА_5 за договором дарування ВРД № 274591, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7;

3) 18.01.2011 року за ОСОБА_5 вже відбулась реєстрація переходу права власності у Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно.

4) 27.12.2011р. за договором купівлі-продажу № ВРП 355812, ВРП 355813, ВРП 358514, посвідченого П'ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_5 відчужив спірне майно на користь ОСОБА_3;

5) 06.02.2012 року ОСОБА_3 зареєстрована власницею спірного нерухомого майна у реєстрі БТІ.

Таким чином, протягом 16 місяців комунальне майно без жодного відома Дніпропетровської міської ради на підставі вищезазначеного рішення суду встигло змінити форму власності на приватну.

Про наведені факти новому балансоутримувачу об'єкта (КП «Бюро») стало відомо лише у травні 2012 року.

За зверненням КП «Бюро», прокуратурою Красногвардійського району м. Дніпропетровська подано апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, за наслідком розгляду якої Апеляційним судом Дніпропетровської області вищевказане рішення було скасовано (а.с.42,43).

Отже, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2010 року, яким комунальне майно визнано приватною власністю, у червні 2012 року скасовано апеляційною інстанцією.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, за цей час, майно було ще двічі відчужено, і на теперішній час зареєстровано за ОСОБА_3 Таким чином, комунальне майно опинилось у приватних осіб у поза приватизаційний спосіб.

Отже, підставою позову про визнання власності є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

За змістом приведених норм законодавства щодо розмежування загальнодержавного майна (ст..35 ЗУ «Про власність» Постанови КМУ № 311 від 05.11.1991 року) та прийнятих на їх виконання рішень обласної та міської рад, а також - фактом обліку спірного майна протягом усього часу на балансі комунальних підприємств та передачі такого майна одному з проміжних власників в оренду, позивач підтверджує факт належності нежитлового приміщення АДРЕСА_2 до комунальної власності територіальної громади міста.

Крім того, необхідно зазначити, що підстави набуття права власності та момент набуття права власності визначаються відповідно до законодавства, чинного на момент, з яким позивач пов'язує виникнення у нього права власності.

Момент виникнення права власності починається з державною реєстрацією цього права відповідно до Цивільного Кодексу України, що набув чинності з 2004 року; але діюча у попередній період стаття 128 Цивільного Кодексу Української РСР визначала загальне правило, за яким перехід права власності пов'язувався з моментом передачі речі. При цьому обов'язок власника зареєструвати право власності на нерухоме майно у період до 2004 року не впливав на існування статусу власника нерухомого майна та притаманних такому власнику правомочностей у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що спірне майно було передано у комунальну власність на початку 90-х років під час розмежування загальнодержавного майна, діюче на той час законодавство не визнавало обов'язковим проведення державної реєстрації права власності на таке майно.

Згідно положення ч.1 ст. 35 чинного на той час Закону України «Про власність» об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ним органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Отже, з огляду на викладене, спірне майно є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Наведене є підставою для задоволення вимог щодо визнання спірного майна таким, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, що є передумовою для іншої позовної вимоги - про витребування майна.

Що стосується посилань представника відповідачки на встановлені факти рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2010 року, в якому зазначено «згідно наданих сторонами та встановлених судом доказів вбачається, що Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради не є власником підвального приміщення по АДРЕСА_2. Державна реєстрація права власності не проводилась», то дані посилання суд не бере до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Як вбачається з даного рішення Господарського суду (а.с. 135, 136) Дніпропетровська міська рада не була стороною по справі та не мала можливості надавати докази для встановлення певних обставин.

Так, відповідно до статті 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 387 Цивільного Кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 Цивільного Кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яке не має на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Враховуючи наведені обставини справи - а саме вибуття комунального майна у поза приватизований спосіб (шляхом визнання права власності ОСОБА_4 рішенням Індустріального райсуду, яке на сьогодні скасовано) позивач з вернувся з віндикаційними вимогами про витребування майна від його кінцевого набувача - ОСОБА_3.

Віндикаційний позов базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не втрачається з незаконним вибуттям речі з володіння власника і переходом до інших осіб.

За змістом ч. 1 ст. 338 Цивільного Кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно було загублене власником або особою,якій він передав майно у володіння, або викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, чи вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Таким чином, у разі придбання майна у особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною, в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 Цивільного Кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Адже результатом задоволення такого позову є застосування наслідків недійсності угоди, які стосуються лише сторін угоди і не поширюються на права особи, яка вважає себе власником спірного майна не будучи стороною угоди.

Крім того, як вбачається із п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» 06.11.2009 року № 9 , норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсним наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину.

Виходячи з наведеного, презюмується можливість витребування спірного майна без вимоги визнання недійсним договору, оскільки спірне майно неможливо повернути шляхом застосування реституції.

Крім того, Верховним Судом України у листі-узагальненні «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійними» від 24.11.2008 року звертається увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.

Вища судова інстанція зазначає, що на відміну від норм ч.1 ст. 216 ЦК норми глави ХХVIV ЦК України є спеціальними, адже у них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема - віндикація.

Верховний Суд України наголошує, що ст.. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передано власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваний, то позов про визнання правочину недійним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача.

Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту є визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладання недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку також не має перешкод і для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло у незаконного власника. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення с. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

За таких обставин, позивач звернувся з вимогами про витребування спірного комунального майна (що вибуло з володіння його законного власника поза його волею) від ОСОБА_3 на користь його належного балансоутримувача - комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.

Що стосується посилань представника відповідача на лист Вищого спеціалізованого суду України «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» від 28.01.2013 року, у якому зазначено, що «у разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві його витрат на придбання майна. Такі витрати мають бути стягнуті зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною у недійсності правочину», то суд вважає дані посилання представника безпідставні, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідачкою та її представником не заявлялися вимоги про відшкодування добросовісному набувачеві його витрат на придбання майна.

Тому, суд, дослідивши матеріали справи вважає за необхідне задовольнити даний позов та визнати право комунальної власності Територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 та витребувати від ОСОБА_3 на користь КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_2.

У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути судовий збір за подачу позову за майнові вимоги у розмірі 594 грн. 49 коп. та за немайнові вимоги 229 грн. 40 коп., а всього 823 грн. 89 коп.

На підставі викладеного, керуючись Конституції України, Законом України «Про прокуратуру», ст..16, 319, 321, 327, 330, 329, 386, 387, 388, 390,392 ЦК України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 3, 10, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, ПАТ «Банк Кіпру» про визнання права комунальної власності та витребування майна - задовольнити.

Визнати право комунальної власності Територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_2.

Витребувати від ОСОБА_3 на користь КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подачу позову у розмірі 823 грн. 89 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.О. Дубіжанська