Рішення № 3140813, 22.12.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/443

22.12.08

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Рось-1»

До

Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія»

Про

стягнення 370068,36 грн.

Суддя Кондратова І.Д.

В судових засіданнях брали участь представники сторін :

Від позивача : Красножон Ю.С.- представник за довіреністю № б/н від 21.03.2008р.

Від відповідача Меньшикова Е.Л. –представник за довіреністю № 801/890 від 02.12.2008 року;

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рось-1»до Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» про стягнення 370068,36 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2008 р. порушено провадження у справі № 37/443, розгляд справи було призначено на 18.11.2008 року о 12-30.

Представник відповідача 18.11.2008 р. в судове засідання не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/443 від 03.11.2008 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2008 р. розгляд справи було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача 02.12.2008 р. в судове засідання не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/443 від 03.11.2008 р. не виконав, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з хворобою представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2008 року розгляд справи було відкладено до 15.12.2008 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача 15.12.2008 року в судовому засіданні подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 332739,99 грн. боргу, пеню –8489,93 грн. та 3 % річних в сумі 1061,24 грн. Судом встановлено, що подана заява про зменшення позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається до розгляду.

В судовому засіданні 15.12.2008 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.12.2008 року оголошувалась перерва до 22.12.2008 року, про що представники сторін були повідомлені належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 22.12.2008 року підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та просив суд прийняти рішення, яким задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 332739,99 грн., пеню –8489,93 грн. та 3 % річних в сумі 1061,24 грн.

Представник відповідача в судове засідання 22.12.2008 року не з’явився, проте через канцелярію подав клопотання про відкладення, в зв’язку з хворобою представника Меньшикової Е.Л. Судом зазначене клопотання розглянуто та відхилено з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Неможливість представника відповідача прийняти участь в засідання суду не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку відповідач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та направити в судове засідання будь-яких інших представників. Крім того, судом враховано, що відповідачем ненадані належні докази, які б підтверджували неможливість направити в судове засідання уповноважених представників, в свою чергу розгляд справи вже неодноразово відкладався, в зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, в тому числі з його хворобою. У відповідності до ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України сторони мали достатньо часу та рівні права щодо подання всіх необхідних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень. За таких обставин, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає, що спір може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.12.2008 року за згодою представника позивача було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рось-1»(продавець) та Київською міською наркологічною клінічно лікарнею «Соціотерапія»(покупець) був укладений договір поставки № 10/06тен.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 3.4 договору сторони погодили, що постачальник зобов’язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити продукти (нафтоперероблення рідкі, бензин марки А -92, А-95) згідно з специфікацією до даного договору, відповідно до умов цього договору. Нафтопродукти постачаються постачальником шляхом заправки автомобілів покупця на АЗС постачальника після пред’явлення відпускної облікової картки. Остаточна кількість продукції, що поставляється відповідно до даного договору визначається на підставі накладних прийому-передачі продукції, дані яких служать підставою для проведення остаточних взаєморозрахунків.

На виконання вимог договору постачальник поставив та передав покупцю нафтопродукти на загальну суму 371400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2-019880 від 18.08.2008 року, а також довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 856176 від 18.08.2008 року, виданих відповідачем Кузь Лідії Миколаївні. В судовому засіданні оглянуті оригінали вищевказаних документів, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Згідно п. 2.1 договору покупець оплачує продукцію, що поставляється у відповідності до даного договору шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок згідно видаткових накладних на підставі п. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України на умовах відстрочки платежу до 30 календарних днів.

За твердженням позивача, відповідач покладені на нього зобов’язання щодо оплати поставлених нафтопродуктів по договору виконав частково, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 332739,99 грн., що підтверджується розрахунками, наданими позивачем.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Рось-1»доказів вбачається, що позивач виконав свої зобов’язання, покладені на нього договором, в повному обсязі.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості отриманих нафтопродуктів, проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору за отримані нафтопродукти не розрахувався, в зв’язку з чим станом на день прийняття рішення по даній справі у нього відповідача існує заборгованість, яка за правильним та обґрунтованим розрахунком позивача становить 332739,99 грн.

В свою чергу, суд відзначає, що безпідставними є посилання відповідача на те, що у нього відсутній обов’язок оплачувати заборгованість за договором, оскільки згідно видаткової накладної отримав лише талони на бензин, тобто фактично станом на 01.11.2008 року отримав нафтопродукти лише на суму 173604,80 грн.

Проаналізувавши умови договору, суд відзначає, що його предметом є поставка нафтопродуктів, за які відповідач повинен здійснити оплату. Саме оплата поставлених нафтопродуктів формує зміст прав і обов’язків відповідача. Документами, які підтверджують поставку позивачем нафтопродуктів, тобто виконання ним своїх обов’язків є відповідна накладна.

При цьому у відповідності до п. 3.4 остаточна кількість продукції, що поставляється відповідно до даного договору визначається на підставі накладних прийому-передачі продукції, дані яких служать підставою для проведення остаточних взаєморозрахунків.

Судом встановлено, що строк виконання зобов’язання щодо оплати нафтопродуктів встановлений п. 2.1 договору, яким передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється згідно видаткових накладних на умовах відстрочки платежу до 30 календарних днів.

Видаткова накладна № 2-019880 була підписана сторонами 18.08.2008 року, а отже в розумінні частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України відповідач в строк до 16.09.2008 року повинен був розрахуватись за нафтопродукти згідно даної накладної.

Крім того, суд відзначає, що відповідно до ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання, розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 36 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Згідно з приписами частин п'ятої та шостої статті 51 Бюджетного кодексу України: розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами; будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями; витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Отже враховуючи те, що відносини, що виникли між сторонами, є майновими відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, тобто цивільними відносинами, суд відзначає, що після підписання відповідачем договору та отримання нафтопродуктів згідно накладної у нього виникли безумовні зобов’язання виконання умов договору та оплати нафтопродуктів, при цьому чинним законодавством не передбачено звільнення відповідача, яка є бюджетною установою, від виконання своїх зобов’язань в зв’язку з відсутністю фінансування.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 332739,99 грн. визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 8489,93 грн., яка нарахована позивачем відповідачу за прострочення виконання грошового зобов’язання за період прострочення з 16.09.2008 року по 28.10.2008 року.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 5.5 договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати на строк більший, ніж вказаний в п. 2.1 договору покупець сплачує постачальнику в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Враховуючи те, що дії відповідача є порушенням вимог договору, що є підставою для застосування відповідальності за умовами договору (п. 5.5 ) та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі, а саме у сумі 8489,93 грн.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні витрати в розмірі 10222,87 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 1267,59 грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, враховуючи те, що спір між стронами виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати покладаються на відповідача.

Крім того суд зазначає, що відповідно до інформаціного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час вирішення спору по даній справі зменшив суму позову та просив стягнути з відповідача 342291,16 грн. Дана заява була прийнята судом до розгляду, а отже в даному випдадку має місце нова ціна позову –3422291,16 грн. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів»із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється мито у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У відповідності до ціни позову по даній справі, розмір державного мита, який підлягає стягненню з відповідача на користь становить 3422,91 грн., а зайво сплачене державне мито в розмірі 277,77 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 192, 193, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 546, 549, 551, 611, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія»(03039, м. Київ, Голосіївський район, провулок Деміївський, 5 А, код 05496862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рось-1»(04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 126/2, код ЄДРПОУ 25636839) 332739,99 грн. - основного боргу, 8489,93 грн. пені, 1061,24 грн. –3 % річних від простроченої суми, 3422,91 грн. витрат по сплаті держмита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. На підставі даного рішення повернути Товариства з обмеженою відповідальністю «Рось-1»(04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 126/2, код ЄДРПОУ 25636839) з Державного бюджету України державне мито в сумі 277,77 грн., що перераховане платіжним дорученням № 2-0021190 від 29.10.2008 року (оригінал якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачене.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя

І.Д. Кондратова

Дата підписання

рішення 30.01.2009 року