Рішення № 3139988, 31.10.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 12/222

31.10.08

За позовом Державного підприємства Авіаційний науково-технічний комплекс

імені О.К.Антонова

До 1) Редакції газети "Україна молода"

2) Приватного підприємства "Україна молода"

Про спростування недостовірної інформації

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

від позивача Кириченко І.А.- предст. (дов. № 35/3331 від 10.06.2008 р.)

від відповідачів не з'явився

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом до Редакції газети "Україна молода" та Приватного підприємства "Україна молода", в якому просить суд зобов’язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію стосовно діяльності ДП АНТК ім. О.К.Антонова, викладену у статті під назвою «Літаки ваші —гроші наші!», опублікованій у номері за 18 липня 2008 р. у рубриці «СКАНДАЛ», а саме: «Гучний корупційний скандал розгорівся у легендарному українському літакобудівному підприємстві —АНТК ім. О.К. Антонова. Як відомо, «антоновці»не тільки конструюють та виготовляють унікальну авіаційну техніку, але й експлуатують її. Серед замовників, у тому числі зарубіжних, особливим успіхом користуються великотоннажні літаки Ан–124 «Руслан»та Ан–225 «Мрія». Якщо ж твої послуги затребувані ринком, значить, ти можеш диктувати свої умови. Причому не тільки клієнтові. В АНТК, за даними, які редакція «УМ»отримала в Службі безпеки України, вирішили «творчо»розпорядитися прибутком, який отримують від оренди свого льотного парку. Оперативні працівники встановили: генеральний конструктор АНТК ім. О. К. Антонова Дмитро Ківа, генеральний директор Володимир Король та співробітник підприємства, а за сумісництвом президент компанії «Руслан Інтернешнл»пан Кульбака запровадили дієву схему привласнення коштів. Її суть проста —отримати корпоративні права, при цьому займаючи керівні посади в іноземних комерційних структурах, залишати на іноземних рахунках валютну виручку. Так, «своїм»людям належать 49% акцій компанії «Руслан Інтернешнл». Тільки за один рік держава втратила близько ста мільйонів американських доларів. Посадовці при цьому вкрай активно експлуатували льотну техніку на вигідних їм маршрутах, приховуючи дійсну кількість рейсів…»у той же спосіб, в який вона була розповсюджена, а саме –шляхом опублікування в найближчому номері газети «Україна молода»та на її інтернет-сайті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2008р. за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 12/222, розгляд справи призначено на 17.09.2008 р.

Відповідач 2 відзив на позов не надав, натомість 17.09.2008 р. відділом діловодства суду отримано від відповідача 2 заяву вих. № 90 від 16.09.2008 р. про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки даний спір підвідомчий судам загальної юрисдикції.

Відповідач 1 відзив на позовну заяву не надав, представника в судове засідання не направив.

Ухвалою суду від 17.09.2008 р. розгляд справи відкладено на 31.10.2008 р.

28.10.2008 р. відділом діловодства суду знову отримано від відповідача 2 заяву про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки даний спір підвідомчий судам загальної юрисдикції.

30.10.2008 р. відділом діловодства суду одержано клопотання позивача про виключення із складу відповідачів Редакції газети «Україна молода», мотивоване тим, що згідно з даними витягів з ЄДРПОУ стосовно Приватного підприємства «Україна молода»та Редакції газети «Україна молода»(станом на 18.09.2008 р.) юридичну особу «Редакція газети «Україна молода»»ліквідовано, а ПП «Україна молода»є засновником та видавцем газети «Україна молода», у зв'язку з чим позивач надав відповідну редакцію позовної заяви.

Клопотання судом не задоволено, оскільки в ГПК України відсутня норма, в якій було б передбачено можливість виключення із складу позивачів чи відповідачів.

У засіданнях суду 17.09.2008 р. та 31.10.2008 р. представник позивача в усних поясненнях підтримав заявлені позовні вимоги, заперечував проти твердження відповідача про непідвідомчість даного спору господарським судам, а також 31.10.2008 р. надав письмове заперечення на заяву ПП «Україна молода»вих. № 90 від 16.09.2008 р. про припинення провадження у справі, мотивувавши його приписами ст. ст. 91, 277 та 278 ЦК України, ст. 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, ст. 33 Закону України “Про інформаційні агентства”, ст. 1 ГПК України, а також пославшись на Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р. № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію».

Представник ПП «Україна молода»у судове засідання 31.10.2008 р. не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши клопотання Приватного підприємства "Україна молода" про припинення провадження у справі в зв’язку із тим, що даний спір підвідомчий судам загальної юрисдикції, суд прийшов до висновку про те, що дане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р. № 01-8/184 "Про деякі питання застосування господарськими судами законодавства про інформацію" зазначено наступне: " 8. За змістом приписів статті 91 ЦК право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця). Право юридичних осіб, державних органів і органів місцевого самоврядування на спростування недостовірної інформації передбачено приписами статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та статті 33 Закону України "Про інформаційні агентства"; 11. За змістом приписів статті 91 ЦК право на заборону поширення інформації, передбачене статтею 278 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем) як спосіб судового захисту проти можливого поширення інформації, що шкодить його діловій репутації; 16. Спори, що виникають між суб'єктами інформаційних відносин, підвідомчі господарським судам, якщо обома їх сторонами є особи, визначені у статті 1 ГПК. Судам слід враховувати, що згідно з приписом абзацу другого частини четвертої статті 277 ЦК поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, в якій вона працює.".

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 р. № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” зазначено, що: відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача; якщо позов пред’явлено про спростування відомостей, опублікованих в пресі або поширених іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягаються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації).

Відповідний припис міститься у частині 2 п. 9.1 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/95 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, а саме: «позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом.».

Позивачем доведено факт запиту у відповідача 2 відомостей про автора спірної статті, відповідачем 2 не представлено доказів існування фізичної особи під іменем або псевдонімом «Олег Ганський».

Отже, орган масової інформації всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе.

За таких обставин даний спір підвідомчий господарському суду, а клопотання відповідача 2 про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 31.10.2008 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 липня 2008 р. у рубриці «СКАНДАЛ»в статті під назвою «Літаки ваші - гроші наші!» відповідачем 2 була поширена інформація стосовно діяльності ДП АНТК ім. О.К.Антонова, а саме:

«Гучний корупційний скандал розгорівся у легендарному українському літакобудівному підприємстві - АНТК ім. О.К. Антонова. Як відомо, «антоновці»не тільки конструюють та виготовляють унікальну авіаційну техніку, але й експлуатують її. Серед замовників, у тому числі зарубіжних, особливим успіхом користуються великотоннажні літаки Ан–124 «Руслан»та Ан–225 «Мрія».

Якщо ж твої послуги затребувані ринком, значить, ти можеш диктувати свої умови. Причому не тільки клієнтові. В АНТК, за даними, які редакція «УМ»отримала в Службі безпеки України, вирішили «творчо»розпорядитися прибутком, який отримують від оренди свого льотного парку. Оперативні працівники встановили: генеральний конструктор АНТК ім. О. К. Антонова Дмитро Ківа, генеральний директор Володимир Король та співробітник підприємства, а за сумісництвом президент компанії «Руслан Інтернешнл»пан Кульбака запровадили дієву схему привласнення коштів. Її суть проста - отримати корпоративні права, при цьому займаючи керівні посади в іноземних комерційних структурах, залишати на іноземних рахунках валютну виручку. Так, «своїм»людям належать 49% акцій компанії «Руслан Інтернешнл». Тільки за один рік держава втратила близько ста мільйонів американських доларів. Посадовці при цьому вкрай активно експлуатували льотну техніку на вигідних їм маршрутах, приховуючи дійсну кількість рейсів…».

Разом із оціночними судженнями дана стаття містить конкретні вищевказані фактичні твердження відповідача 2 щодо діяльності позивача та його посадових осіб.

Судом встановлено, що відповідач 2 розмістив дану статтю і на своєму інтернет-сайті.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що поширена відповідачем 2 інформація є негативною, неправдивою, принижує ділову репутацію, дискредитує та завдає шкоди позивачу як розробнику та виробнику літаків АН -70, АН-140 та АН-148, що має статус національного вантажного перевізника, і який відповідно до Постанов КМ України № 911 від 21.08.97р., № 1346 від 29.08.2000 р. та № 1734 від 23.12.2004 р. (зі змінами, внесеними Постановою КМ України № 272 від 13.04.2005 р.) включений до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, імідж та ділова репутація якого є складовою міжнародного іміджу України. У зв’язку з чим позивач просить суд зобов’язати відповідача 2 спростувати зазначену інформацію, оскільки жодних об’єктивних підстав для публічного звинувачення позивача у тому, що держава втратила «сто мільйонів американських доларів»у відповідача 2 немає, а його твердження про зниження ефективності використання літаків АН-124 «Руслан»авіакомпанії «Авіалінії Антонова»та втрату великої суми коштів, не відповідають дійсності та є голослівними.

При цьому позивач вказує на те, що поширена відповідачем 2 інформація відповідає дійсності лише в частині високої популярності великотоннажних літаків Ан–124 «Руслан»та Ан–225 «Мрія», в іншому ж наведені ним факти прямо протирічать фактичним даним, а саме:

- жодних ознак скандалу, тим більш, «корупційного», на підприємстві позивача немає, оскільки об’єктивні підстави для цього відсутні;

- співробітник позивача, пан Кульбака не є і ніколи не був президентом компанії «Руслан Інтернешнл»;

- зазначеним відповідачем 2 у статті «Літаки ваші - гроші наші!»співробітникам позивача не належать ні 49%, ні будь-які ще відсотки компанії «Руслан Інтернешнл», яка створена та діє за законодавством Великобританії. Проте, 15.09.2006 р. позивач (АНТК ім. Антонова) прийняв в дар від власника цієї компанії частку її акцій номіналом 1 фунт стерлінгів на загальну суму 490 фунтів. Те саме стосується й іншої дочірньої компанії АНТК - RUSLAN SALIS GmbH - юридичної особи за законодавством Німеччини. Отримані акції позивачем оприбутковано, сплачено податок на прибуток. Рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва від 13.06.2006 р. та від 14.08.2006 р. встановлено факт наявності повноважень у ДП АНТК ім. О. К. Антонова на укладення договорів дарування 50% долей компанії RUSLAN SALIS GmbH. та 49% долей компанії RUSLAN INTERNATIONAL Limited (Лондон, Великобританія, код 5829655) та, відповідно, правомірність дій підприємства позивача.

- актом Державної податкової адміністрації України від 09.04.2008 р. № 231/42-50/14307529 підтверджено, що акції зазначених підприємств знаходяться на балансі позивача;

- листами Генеральної прокуратури України від 03.03.2008 р. № 8/03-33519-07, від 05.03.2008 р. № 8/3-33519-07вих. та від 30.07.2008 р. № 8/3-20803-08 підтверджено, що до Генеральної прокуратури України неодноразово направлялись матеріали перевірок, і нею не було виявлено підстав для вжиття заходів прокурорського втручання.

Крім того, стосовно твердження відповідача 2 про те, що «Посадовці при цьому вкрай активно експлуатували льотну техніку на вигідних їм маршрутах, приховуючи дійсну кількість рейсів…»позивач окремо наголосив, що на його думку, дане твердження не тільки стосується честі та ділової репутації позивача, але й підриває державний авторитет України, оскільки припускає, що літаки, а особливо великотоннажні грузоперевізники «Руслан»і «Мрія», можуть використовуватися приватними особами для їх особистих потреб безконтрольно, що може призвести не тільки до матеріальних втрат, але й ставить під сумнів безпеку польотів, оскільки передбачає наявність у небі «неврахованих літаків».

Спростовуючи це твердження відповідача 2, позивач вказав, що кожен політ будь-якого літака супроводжується оформленням пакетів документів, зокрема це «Полетное задание», в якому чітко вказується завдання, яке повинен виконати літак, його тип, номер рейса, прізвище командира екіпажу, перевіряючих та інших посадових осіб і надав примірник зазначеного документу № 337 від 26.07.2008р.

Стосовно ж посилання у статті відповідача 2 на Службу безпеки України, як на джерело інформації, то воно не знайшло підтвердження, оскільки в листі СБУ від 29.08.2008 р. № 8/3/М-438/6 щодо ДП АНТК ім. Антонова вказано, що прес-центр Служби безпеки України не надавав засобам масової інформації фактичних даних щодо діяльності ДП АНТК ім. Антонова.

Позивач також надав суду докази своїх спроб досудового врегулювання спору з відповідачем 2, а саме - копії звернень до відповідача 2 № 379/22-юр від 21.07.2008 р. та № 389/22-юр від 25.07.2008 р. з доказами їх відправлення поштою та повідомленням про вручення відповідачу 2 стосовно зазначеної публікації в газеті «Україна молода»з пропозицією надати відповідачу 2 достовірні дані для опублікування в цій газеті.

Виходячи з того, що стаття відповідача 2, яка стала предметом спору, підписана «Олег Ганський», позивач у своєму листі № 379/22-юр від 21.07.2008 р. просив відповідача 2 надати відомості щодо особи автора статті.

Зазначені листи позивача залишені відповідачем 2 без відповіді.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, але задовольняє заявлені позовні вимоги частково, з огляду на наступне.

Відповідно до довідки Головного управління статистики у м. Києві вих. № 13-4757/3 від 18.09.2008 р. відповідача 1 - Редакцію газети «Україна молода»вилучено з ЄДРПОУ в зв’язку із ліквідацією 17.06.1999 р.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

За таких обставин, провадження у справі в частині вимог до Редакції газети "Україна молода" підлягає припиненню.

Стосовно вимог до відповідача 2 - ПП "Україна молода", то суд вважає необхідним зазначити наступне.

Причиною виникнення спору у справі є питання про наявність підстав для визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача.

Відповідно до приписів ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Статтею 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст.299 ЦК України.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно з абз. 5 п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.09.1990 р. за № 7, до відомостей, що ганьблять особу, слід відносити ті з них, які принижують честь, гідність і ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Законом України „Про інформацію” визначено, що під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Відповідно до ст. 8 Закону України “Про інформацію”, об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. Одним із видів інформації є масова інформація, яка відповідно до ст. 20 Закону України „Про інформацію” є публічно поширюваною друкованою та аудіовізуальною інформацією.

Відповідне визначення інформації міститься у ст. 200 ЦК України. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про інформацію”, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Законом України „Про інформацію” передбачено відповідальність за порушення законодавства про інформацію. Серед порушень законодавства у наведеній статті передбачено і поширення відомостей, що не відповідають дійсності.

У п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" зазначено, що за змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємця).

Згідно зі ст.. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб –на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Таким чином, за змістом наведених приписів чинного законодавства право на спростування має особа, про яку поширено недостовірну інформацію, навіть якщо таке поширення не завдало шкоди її діловій репутації. Крім того, відповідно до приписів ст. 47 Закону України “Про інформацію” порушення законодавства України про інформацію тягне за собою, зокрема, і цивільно-правову відповідальність згідно з законодавством України. Серед порушень цього законодавства у наведеній статті передбачено і поширення відомостей, що не відповідають дійсності.

Отже, згідно з наведеними нормами права, негативна інформація вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Особа має право на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації та й у той же спосіб.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

У відповідності до ст. 94 ЦК України юридична особа має особисте немайнове право на недоторканість її ділової репутації, особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 34 ГК України дискредитацією суб’єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних із особою чи діяльністю суб’єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що за відсутності доказів достовірності поширеної відповідачем інформації позов про спростування цієї інформації підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відомості, поширені відповідачем в українському суспільстві щодо діяльності позивача, завдають шкоди його діловій репутації, а також честі та гідності його керівництву, і підпадають під поняття недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зі змісту спірних правовідносин вбачається, що обов’язок доказування достовірності поширеної інформації покладається на особу, яка цю інформацію поширила, тобто на відповідача зі справи.

Відповідна правова позиція викладена і в п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 р. № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”, в якому зазначено, що відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов’язок довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, особою, до якої пред’явлений позов. Проте позивач має право подати докази невідповідності дійсності таких відомостей.

Таким чином, позивач повинен довести лише факт поширення інформації, а відповідач її достовірність.

Тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача.

Відповідач 2 не заперечує проти факту поширенням ним інформації у статті «Літаки ваші - гроші наші!», опублікованої 18 липня 2008 р., але і не доводить її достовірність, посилаючись лише на непідвідомчість даного спору господарським судам і, відповідно, заперечуючи обраний позивачем спосіб захисту своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу і, зокрема, визначати відповідача за своїми вимогами тощо.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права відповідає способу, що встановлений у статті 277 ЦК України.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 р. № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” зазначено, що: відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача; якщо позов пред’явлено про спростування відомостей, опублікованих в пресі або поширених іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягаються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації).

Відповідний припис міститься у частині 2 п. 9.1 Роз’яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/95 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, а саме: «позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом.».

Позивачем доведено факт запиту у відповідача 2 відомостей про автора спірної статті, відповідачем 2 не представлено доказів існування фізичної особи під іменем або псевдонімом «Олег Ганський».

Отже, орган масової інформації всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе.

За таких обставин даний спір підвідомчий господарському суду.

Позивачами і відповідачами в судовому процесі господарських судів можуть бути підприємства та організації, зазначені в статті 1 ГПК України, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

У Постанові від 30.11.2004 р. зі справи № 18-62 Верховним Судом України з посиланням на приписи ст. 124 Конституції України, ст. 22 Закону України “Про судоустрій”, ст. ст. 24, 236 та 254 ЦК України, ст. ст. 1 та 21 ГПК України викладено правову позицію, відповідно до якої сторонами у господарському судочинстві можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.. 1 ГПК України, а отже усі спори між юридичними особами підвідомчі господарським судам, крім винятків, прямо визначених законом.

Беручи до уваги наведене, а також те, що відповідачем 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження достовірності наведених ним фактів про діяльність позивача і, відповідно, втрати довіри до нього у суспільстві, суд вважає, що зібрані у справі докази свідчать про недостовірність поширеної відповідачем інформації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем належними засобами доказування доведено факт поширення відповідачем інформації, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію позивача, яку позивач просить суд зобов’язати відповідача спростувати, і, отже, позовні вимоги є обґрунтованими.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача 2, то судові витрати: державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст. 49, п. 6 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині заявлених вимог до Редакції газети "Україна молода".

3. Зобов'язати Приватне підприємство "Україна молода" (03047, м. Київ, пр. Перемоги, 50, р/р 2600914066001 в АБ "Київська Русь", МФО 319092, код 25593633) спростувати недостовірну інформацію стосовно діяльності ДП АНТК ім. О.К. Антонова, викладену у статті «Літаки ваші - гроші наші!», зокрема: «Гучний корупційний скандал розгорівся у легендарному українському літакобудівному підприємстві - АНТК ім. О.К. Антонова. Як відомо, «антоновці»не тільки конструюють та виготовляють унікальну авіаційну техніку, але й експлуатують її. Серед замовників, у тому числі зарубіжних, особливим успіхом користуються великотоннажні літаки Ан–124 «Руслан»та Ан–225 «Мрія». Якщо ж твої послуги затребувані ринком, значить, ти можеш диктувати свої умови. Причому не тільки клієнтові. В АНТК, за даними, які редакція «УМ»отримала в Службі безпеки України, вирішили «творчо»розпорядитися прибутком, який отримують від оренди свого льотного парку. Оперативні працівники встановили: генеральний конструктор АНТК ім. О. К. Антонова Дмитро Ківа, генеральний директор Володимир Король та співробітник підприємства, а за сумісництвом президент компанії «Руслан Інтернешнл»пан Кульбака запровадили дієву схему привласнення коштів. Її суть проста —отримати корпоративні права, при цьому займаючи керівні посади в іноземних комерційних структурах, залишати на іноземних рахунках валютну виручку. Так, «своїм» людям належать 49% акцій компанії «Руслан Інтернешнл». Тільки за один рік держава втратила близько ста мільйонів американських доларів. Посадовці при цьому вкрай активно експлуатували льотну техніку на вигідних їм маршрутах, приховуючи дійсну кількість рейсів…»у той же спосіб, в який вона була розповсюджена, а саме –шляхом опублікування в найближчому номері газети «Україна молода»та на її інтернет-сайті.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Україна молода" (03047, м. Київ, пр. Перемоги, 50, р/р 2600914066001 в АБ "Київська Русь", МФО 319092, код 25593633) на користь Державного підприємства Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова (03062, м. Київ, вул. Туполєва, 1, п/р 26000301110120 в Лівобережному від. М. Києва ПІБ України, МФО 322119, код 14307529) 85 (вісімдесят п’ять) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня його підписання.

Суддя

Л.В. Прокопенко

Дата підписання 03.11.2008 р.