Ухвала суду № 31399733, 27.05.2013, Апеляційний суд Харківської області

Провадження : 22ц/790/2959/13 Головуючий 1-ї інстанції - Ященко С.О.

Справа № 2- 8033/2012 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : відшкодування шкоди.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Кокоші В.В., Бобровського В.В.

при секретарі - Гелашвілі Т.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» та ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що у грудні 2011 року з вини водія ОСОБА_1 сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль RENAULT SAMSUNG, який належить йому на праві приватної власності. Матеріальна шкода, згідно висновку експерта, складає 16 314,72 грн., вартість відновлювального ремонту автомобіля - 23 520,86 грн.

Просив стягнути з відповідача франшизу у розмірі 1 000 грн., різницю між фактичним розміром відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням у розмірі 6 206,14 грн., суму податку на додану вартість у розмірі 1 241,22 грн., пеню внаслідок несвоєчасної виплати у розмірі 274,74 грн. , вартість телеграфних повідомлень - 44,04 грн. та витрати на направлення судових повісток - 82,84 грн., а також моральну шкоду, яку оцінює у 2 000 грн.

До того ж, позивач звернувся до ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» (далі Товариство) за виплатою страхового відшкодування. У зв'язку з невідповідністю виплаченої суми фактично заподіяним збиткам, просив стягнути з Товариства шкоду у розмірі 10 886,39 грн., податок на додану вартість з зазначеної суми у розмірі 3 262,94, пеню внаслідок несвоєчасної виплати у розмірі 1 115,34 грн. Крім того, внаслідок несвоєчасної виплати страхового відшкодування та зниження його розміру йому було заподіяної моральну шкоду, яку він оцінює у 3 000 грн.

Також, позивач просив покласти на Товариство вартість телефонних повідомлень, пов'язаних з викликом представника страхової компанії для проведення експертизи у розмірі 22,56 грн., вартість судової експертизи у розмірі 883,80 грн., послуги банку 8,84 грн., вартість огляду автомобіля при проведенні експертизи у розмірі 150 грн., вартість дефектовки у розмірі 203,60 грн., витрати на направлення судових повісток у розмірі 30, 28 грн.

Судовий збір позивач також просив покласти на відповідачів.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник позов не визнали, просили відмовити в його задоволені, оскільки не згодні з висновком судової експертизи щодо визначення збитків, а також, що на підтвердження заподіяння позивачеві моральної шкоди, останнім не надано ніяких доказів.

Відповідач ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» також проти позову заперечував, вважаючи його необґрунтованим.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 березня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 майнову шкоду к розмірі 10 886,39 грн., пеню у розмірі 27,70 грн. та судові витрати у розмірі 680,66 грн., всього 11 593, 75 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 франшизу у розмірі 1 000 грн., суму різниці між фактичним розміром відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням у розмірі 6 206,14 грн. моральну шкоду у розмірі 500 грн. та судові витрати у розмірі 496,59 грн., в сього 8 202,72 грн.

В решті позову відмовлено.

В апеляційних скаргах ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» та ОСОБА_1 просять змінити рішення суду першої інстанції, а саме - скасувати в частині стягнення з Товариства на користь позивача майнової шкоди в розмірі 10 886,39 грн. та судового збору у розмірі 680,66 грн. та в частині стягнення з ОСОБА_1 6 206,14 грн.

В обгрунтування доводів апеляційних скарг апелянти посилаються на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, , судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів, внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовідносини у сфері страхування регулюються Главою 67 Цивільного кодексу України та Законом України «Про страхування»від 07.03.1996 року № 85/96-ВР.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Так, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування»страховик, зокрема зобов'язаний:

- протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

- при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно ч. 1 ст. 990 ЦК України ст. 25 Закону України «Про страхування» страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів безпосередньо регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»від 1 липня 2004 року N 1961-IV (далі: Закон), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону).

Дії страховика після отримання повідомлення про страховий випадок врегульовані ст. 34 Закону.

Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 зазначеної правової норми страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобовєязаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи.

Після розгляду страховиком наданих йому визначених у статті 35 цього Закону документів про дорожньо-транспортну пригоду страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування (п. 36.1 ст. 36 Закону).

При цьому пунктом 36.3 ст. 36 Закону передбачено, що в разі, якщо особа, яка має право на отримання відшкодування, не задоволена рішенням страховика щодо виплати страхового відшкодування, вона має право подати позов до суду щодо відшкодування шкоди в установленому законом порядку.

Як встановлено судом, 06 грудня 2011 року близько 13 год. 45 хв. на пр. Московському в м. Харкові з вини водія автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_1, який порушив п.12.1 Правил Дорожнього Руху, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої належний позивачу ОСОБА_3 автомобіль RENAULT SAMSUNG, під його керуванням отримав значні механічні пошкодження.

Вина водія автомобіля ВАЗ 21703 ОСОБА_1 у скоєнні зазначеної ДТП, пов'язаної із зіткненням транспортних засобів та спричиненням автомобілю позивача ОСОБА_3 механічних ушкоджень встановлена постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27.12. 2011 року про притягнення водія ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєне правопорушення, яка відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення для вирішення цієї цивільної справи, а тому обставини, встановлені вказаним судовим рішенням, доказуванню не підлягають (а.с. 11).

При цьому по справі встановлено, що цивільна відповідальність власника автомобіля ВАЗ 21703 ОСОБА_4 на момент скоєння ДТП була застрахована в ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ\0318161 від 16.11.2011 року, ліміт відповідальності страховика за яким становить 50 000,00 грн. з урахуванням встановленої франшизи в розмірі 1000 грн. (а.с. 8).

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 10825 від 05.12.2012 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім..засл.проф.М.С.Бокаріуса, проведеної експертом другого класу цієї установи за ухвалою суду та за участю представника страхової компанії (відповідача), розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу пошкодженням в ДТП належного йому автомобіля RENAULT SAMSUNG становить 16 314 грн.72 коп. а вартість необхідного відновлювального ремонту цього транспортного засобу без врахування втрати його товарного вигляду складає 23 520 грн. 86 коп. (а.с. 81-93).

Судом також встановлено, що про вказаний страховий випадок страховик - ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» був повідомлений своєчасно й ОСОБА_1 до страхової компанії у встановлений законом строк були надані всі необхідні документи для отримання страхового відшкодування.

Аварійним комісаром страховика ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» було визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля RENAULT SAMSUNG у розмірі 6 428,33 грн. які повністю отримані позивачем, що ним не заперечувалось (а.с.50,51) .

Приймаючи рішення у справі по суті виниклого цивільно-правового спору суд першої інстанції надав належну правову оцінку зазначеним вище обставинам, а також рішенню страховика про часткову виплату потерпілому ОСОБА_2 страхового відшкодування, в зв'язку з чим, встановивши факт наявності страхового випадку - події ДТП, що сталася 06.12.2011 року за участю забезпеченого транспортного засобу з вини ОСОБА_1 обґрунтовано частково задовольнив заявлені позивачем ОСОБА_2 вимоги, стягнувши з відповідача - ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь останнього грошову суму в рахунок страхового відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням належного йому автомобіля, в межах ліміту відповідальності страховика з урахуванням встановленої франшизи, а з відповідача ОСОБА_1 - франшизу, суму різниці між фактичним розміром відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Що ж стосується доводів апеляційних скарг то ці доводи апелянтів судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки вони направлені на переоцінку тих доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

При цьому судова колегія звертає увагу й на те, що будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на які посилаються апелянти в обґрунтування своїх доводів, останніми як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду, також не представлено.

Інші доводи скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» та ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: