Рішення № 31399495, 29.04.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2013 року справа № 5020-714/2012Господарський суд міста Севастополя у складі колегії суддів: Головко В.О., (головуючий), Єфременко О.О., Щербакова С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи:

за позовом Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон",

ідентифікаційний код 20711909

(99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, буд. 8)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99022, АДРЕСА_1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, буд. 5)

про розірвання договору оренди,

Представники учасників судового процесу:

позивач - Бурмістрова С.В. - представник, довіреність № 1-Д від 08.01.2013;

відповідач - не прибув, явку повноважного представника не забезпечив;

третя особа - Бурмістрова С.В. - представник, довіреність б/н від 14.01.2013.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду міста Севастополя (далі - суд) перебуває справа за позовом Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, про розірвання договору оренди нерухомого майна (з урахуванням ухвали суду від 19.12.2012 про припинення провадження у справі в частині позовних вимог /том 1, арк. с. 98-99/).

Позовні вимоги із посиланням на статті 651, 795 Цивільного кодексу України, статті 2, 18, 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 563 від 19.11.2008 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Ухвалою суду від 05.03.2013 справу № 5020-714/2012 прийнято до провадження колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя - Головко В.О., інші судді, що входять до складу колегії: Єфременко О.О., Щербаков С.О.; розгляд справи почато заново.

Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє - на 29.04.2013.

Присутня у судовому засіданні 29.04.2013 представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях по суті спору /том 1, арк. с. 32/.

Відповідач у засідання суду 29.04.2013 не з'явився, явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином /том 1, арк. с. 22-23/, в тому числі за адресою, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 17/; про причини неявки суду не сповістив.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абзацу першого пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явились у засідання.

Як зазначено вище, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, проте не скористався своїм процесуальним правом на участь у засіданні суду.

За таких обставин суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача.

Водночас, 10.01.2013 від відповідача надійшли заперечення на позов /том 1, арк. с. 103-105/, в яких позивач відхилив пред'явлені позовні вимоги, посилаючись на те, що по-перше, спірний Договір є неукладеним; по-друге, спірний Договір є нікчемним; по-третє, позивачем не доведено наявності заборгованості, яка є підставою заявлених вимог.

Позивач надав письмові пояснення з приводу заперечень відповідача /том 2, арк. с. 24-26/, в яких зазначив, що Договір оренди є укладеним, оскільки виконувався обома сторонами.

Представник третьої особи в судових засіданнях підтримала доводи позивача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, суд -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2008 між Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Аррікон" (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 563 (далі - Договір, спірний Договір) /том 1, арк. с. 8-9/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар - прийняти в оренду нерухоме майно - вбудовані приміщення будівлі літ. „А" (№ VI, № VII), площею 17,9 м2, вбудовані приміщення одноповерхової будівлі літ. „Н" (№ ІІІ, № ІV), площею 136,4 м2, прилегле асфальтове мощення (частина місць загального користування), площею 179,81 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 - яке перебуває на балансі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон" (далі - об'єкт оренди), вартість якого, згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2008, становить 320 976,00 грн (без ПДВ).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата становить 4 960,04 грн (без ПДВ) за місяць оренди та технічне обслуговування об'єкта оренди в сумі 9,26 грн (з ПДВ) і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки.

Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю (пункт 3.3 Договору).

За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 19.11.2013 (пункт 7.1 Договору), тобто 5 років.

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди, що підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 19.11.2008, підписаним обома сторонами без зауважень /том 1, арк. с. 10/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату за Договором платив несвоєчасно та не в повному обсязі, про що зокрема свідчать неодноразові звернення позивача до відповідача із вимогами погасити наявну заборгованість та попередженнями про розірвання договору /том 1, арк. с. 27, 28-29/.

Неналежне виконання Орендарем умов Договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати та непогашення заборгованості спричинило звернення позивача до суду із даним позовом з вимогою про розірвання укладеного між сторонами договору.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають загальні норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також спеціальні норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна".

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на те, що внаслідок відсутності нотаріального посвідчення спірного Договору цей договір є нікчемним, а відсутність державної реєстрації свідчить про його неукладеність.

Суд відхиляє такі доводи відповідача з наступних підстав.

Нікчемність та неукладеність правочину (в даному випадку Договору оренди нерухомого майна № 563 від 19.11.2008) є різними правовими категоріями.

Відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (недійсним).

Водночас, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Отже, для того, щоб зробити висновок про нікчемність договору перш за все потрібно, аби договір був укладеним.

Згідно зі статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України правочин (договір), який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, дійсно закон (частина третя статті 640 Цивільного кодексу України) пов'язує момент укладеності договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) зі строком дії 3 роки і більше із моментом його державної реєстрації.

Судом установлено, що Договір оренди нерухомого майна № 563 від 19.11.2008 укладений строком на 5 років (до 18.11.2013), а тому в силу вимог статті 794 Цивільного кодексу України підлягав державній реєстрації. Також судом установлено, що спірний Договір не посвідчений нотаріально і не пройшов державної реєстрації.

Натомість відповідачем не враховано, що визначення договору як неукладеного може мати місце лише на стадії його укладання, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Наведену правову позицію висловлено Вищим господарським судом України в Інформаційному листі № 01-06/1642/2011 від 24.11.2011 „Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 „Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" (пункт 1), та безпосередньо Верховним Судом України у постанові від 25.06.2011 у справі № 7/221-09.

До того ж відповідно до частини першої статті 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", яка є спеціальною правовою нормою щодо правовідносин оренди комунального майна, договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Істотні умови для договорів оренди державного і комунального майна визначено статтею 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", зокрема, такими умовами є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Як убачається з матеріалів справи, спірний договір підписаний повноважними особами та скріплений печатками сторін, а його текст свідчить про погодження сторонами Договору всіх умов, визначених як істотні законом (статті 284 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна") та Договором (пункт 9.4 Договору).

Умови договору виконувались сторонами, що також дає підстави вважати його укладеним. Про це свідчать, зокрема, Акт приймання-передачі орендованого майна від 19.11.2008 /том 1, арк. с. 10/; лист за вих. № 41 від 20.01.2012 /том 1, арк. с. 27/; претензія від 24.05.2012 /том 1, арк. с. 28/; розрахунок орендної плати за Договором оренди № 563 від 19.11.2008 за період із серпня 2009 року по червень 2012 року /том 1, арк. с. 30-31/; рахунки-акти виконаних робіт (послуг) за серпень 2009 року - серпень 2012 року /том 2, арк. с. 9-21/; банківські виписки з рахунку позивача /том 2, арк. с. 27-32/.

Стосовно доводів відповідача про нікчемність укладеного між сторонами Договору оренди № 563 від 19.11.2008 суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, не зважаючи на відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації, Договір оренди нерухомого майна № 563 від 19.11.2008 є укладеним, дійсним і чинним до теперішнього часу.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, 19.11.2008 між сторонами укладено Договір № 563 /том 1, арк. с. 8-9/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 563 від 19.11.2008 є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Натомість, відповідач систематично порушував вказану умову, що підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, рахунками-актами виконаних робіт (послуг) за період із серпня 2009 року по серпень 2012 року /том 2, арк. с. 9-21/; банківськими виписками з рахунку позивача /том 2, арк. с. 27-32/.

Доказів зворотного, в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано.

За викладених обставин доводи відповідача щодо відсутності доказів наявності у відповідача заборгованості з орендної плати за спірним Договором є неспроможними. Водночас, встановлення точної суми заборгованості не є предметом доказування у даній справі, адже предметом позову є вимога про розірвання договору оренди, а не про стягнення заборгованості з орендної плати.

Загальний порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною третьою статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", яка є спеціальною правовою нормою щодо оренди комунального майна, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частиною третьою статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Крім того, згідно з пунктом 13 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/237 від 25.05.2000 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про оренду державного та комунального майна" (з наступними змінами) підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов'язань, передбачених статтею 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" або договором оренди.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов'язань та з інших підстав передбачено також пунктом 7.4 Договору.

Отже, вимога позивача про розірвання Договору оренди нерухомого майна № 563 від 19.11.2008 є правомірною та відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Судом установлений факт систематичного порушення відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна № 563 від 19.11.2008 в частині внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі, що, в контексті частини третьої статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та пункту 7.4 Договору, є підставою для розірвання цього Договору на вимогу однієї сторони (в даному випадку Орендодавця - позивача у справі) у зв'язку із невиконанням іншою стороною (Орендарем - відповідачем) своїх зобов'язань.

За викладених обставин, вимога позивача про розірвання договору оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити на наступному.

Згідно з частиною п'ятою статті 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір розірвано він вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, Договір оренди нерухомого майна № 563 від 19.11.2008 вважатиметься розірваним із дати набрання даним судовим рішенням законної сили.

Судові витрати у справі покладаються на відповідача за правилами, встановленими статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір оренди нерухомого майна № 563 від 19.11.2008, укладений між Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Аррікон" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, - з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; 99022, АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 в СФ КБ „Приватбанк", МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку) на користь Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон" (ідентифікаційний код 20711909; 99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, буд. 8; п/р 26008000092794 в ПАТ „Укрсоцбанк", м. Київ, МФО 300023) судовий збір в сумі 1 094,00 грн (одна тисяча дев'яносто чотири грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.05.2013.

Головуючий суддя підпис В.О. Головко

Суддя підпис О.О. Єфременко

Суддя підпис С.О. Щербаков