Постанова № 31399311, 23.04.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1282/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

при секретарі - Петренко О.В.,

за участю:

представників позивача - Пелипенка В.М., Гуйванюка Й.Є.,

представника відповідача - Мурич Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Олександр" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання наказу незаконним, -

В С Т А Н О В И В:

19 березня 2013 року Приватне підприємство "Олександр" (надалі - позивач, ПП "Олександр") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000182205/372 від 27.02.2013 року, № 0000182205/362 від 27.02.2013 року, № 0000192205/37 від 27.02.2013 року, визнання наказу від 06.02.2013 року № 558 на проведення позапланової перевірки незаконним.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилався на те, що висновки зроблені в акті перевірки, на підставі якого було винесено спірні податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсності, як і взагалі відсутня підстава проведення перевірки. Стверджував, що придбання паливно-мастильних матеріалів підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

23 квітня 2013 року позивачем було подано заяву, відповідно до якої він відмовився від позовної вимоги про визнання незаконним наказу начальника Кременчуцької ОДПІ від 06.02.2013 року №558 на проведення позапланової перевірки ПП «Олександр».

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. У наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено, порушення вимог ч. 1-2 ст. 215, ч.5 ст. 203, ст.216, п. 198.3, п.198.6 ст.201 Податкового кодексу України та п.138.1-138.2 ст. 138 Податкового кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходив з наступного.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Олександр" зареєстровано 25.01.2001 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 200075314 від 10.10.2012 року.

В лютому 2013 року Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Олександр» по питанню взаємовідносин з ТОВ «Оскар УА» за період з 01.07.2010р. по 31.12.2011р.

За результатами перевірки складено акт від 11.02.2013 року №1236/22.5-12/31327866, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 1-2 ст. 215, ч.5 ст. 203, ст.216, п. 198.3, п.198.6 ст.201 Податкового кодексу України та п.138.1-138.2 ст. 138 Податкового кодексу України /а.с.17-26/.

За результатами розгляду вказаного акту Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області ДПС винесено податкові повідомлення-рішення від 27.02.2013 року: №0000182205/372, яким збільшено зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 209195 грн; №0000182205/362, яким збільшено зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 202104 грн та №0000192205/37, яким зменшено від'ємне значення з ПДВ на загальну суму 11201грн /а.с.33-38/.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішенями, позивач оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Крім того, в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за приписами Податкового кодексу є придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише формальне оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично сплачені і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між ПП "Олександр" (Покупець) та ТОВ "Оскар УА" (Постачальник) укладено договори поставки № 20/09-23 від 20.09.2010 року та №190536 від 19.05.2011 року, у відповідності до яких Продавець зобов'язується поставити нафтопродукти узгодженими партіями, а Покупець прийняти та оплатити їх (а.с. 46-48, 52-54, т.1).

На виконання умов укладених договорів, відповідно до виписаних рахунків-фактур ТОВ "Оскар УА" здійснило поставку товару, що підтверджується відповідними видатковими накладними на загальну суму 1091065,22 грн (а.с. 50,103, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119-120, 122-123, 125, 127-128, 130-133, 136, 138-139, 141, 143-148, 150-151, 153, 155, т.1).

Зобов'язання по оплаті вартості товару були виконані позивачем в повному обсязі шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів, що підтверджуються виписками з рахунку, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 49, 55-73, т. 1).

Транспортування товару здійснювалось власним транспортом Покупця, що підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями правовстановлюючих документів, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та товарно-транспортними накладними (а.с. 104, 105 зворот, 111 зворот, 114, 116, 124, 126, 129,140, 142, 149, 152, 154, 167-176, 208-221, т.1; 1-33, т.2).

На підтвердження факту придбання товарно-матеріальних цінностей у вищезазначеного контрагента позивачем до матеріалів справи надано копії податкових накладних (а.с. 51, 74-102, т.1).

Дані податкові накладні позивачем включено до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за відповідні звітні періоди за датою їх отримання, що відповідачем у справі не заперечується.

Відповідачем не оспорюється той факт, що на момент виписки вищезазначених податкових накладних контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та був зареєстрованим як юридична особа у встановленому законодавством порядку.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена ПП «Олександр» до суми податкового кредиту, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ.

Отриманий товар був оприбуткований на склад, його подальше внутрішньогосподарське переміщення та використання у господарській діяльності підтверджується наданими до матеріалів справи копіями внутрішніх відомостей розподілення та актами списання, а також договором оренди нерухомого майна (а.с. 103 зворот, 107-108 зворот, 110, 112, 113 зворот, 115 зворот, 118, 119 зворот, 121, 122-123 зворот, 125 зворот, 127 зворот, 128 зворот, 130-132 звороти, 134-135, 137, 138-139 зворот, 140 зворот, 143-148 звороти, 150-151 зворот, 153 зворот, 163-166, т.1).

Судом встановлено, що товар, придбаний за укладеними договорами на підставі вищезазначених податкових та видаткових накладних, був використаний Позивачем у власній господарській діяльності шляхом проведення заправлення транспортних засобів (власних та орендованих) (а.с. 45-195, т.2).

Відповідно до пункту 138.2 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до норм Податкового кодексу України, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку платника податку на прибуток підприємств є первинні документи, в яких закріплена суть операції та її обсяги, що і було фактично підтверджено позивачем відповідно до залучених до матеріалів справи первинних та бухгалтерських документів.

Відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Оскар УА" заперечується виключно з тих підстав, що відповідно до акту перевірки складеного Кременчуцькою ОДПІ, встановлено порушення вимог діючого законодавства України - відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, і тому, на думку відповідача, відповідно до вимог частин 1,5 статті 103, пункту 1, 2 статті 215 правочини з вказаними контрагентами є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені без мети настання реальних наслідків.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 та ст.212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оскаржуваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оскаржуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Відповідно, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що господарські операції з придбання у ТОВ «Оскар УА» товару повністю підтверджені первинними документами, оформленими належним чином у відповідності до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні", а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при здійсненні позивачем господарської операції з ТОВ «Оскар УА» мав місце зв'язок між фактом придбання ТМЦ, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому мала місце господарська мета - товар був придбаний для використання у господарській діяльності позивача - для подальшої реалізації та виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання. За наслідками спірного правочину позивачем отримано прибуток.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що висновок податкової інспекції про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Обов'язок щодо доказування правомірності спірного податкового повідомлення-рішення покладено на відповідача у справі. В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Олександр" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.02.2013 року № 0000182205/372, № 0000182205/362, № 0000192205/37 Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби.

Стягнути з державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Олександр" витрати у вигляді судового збору у розмірі 2329 гривень.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 29 квітня 2013 року.

Суддя І.Г. Ясиновський