Ухвала суду № 31396812, 21.05.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Спасова Н.В.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року справа №805/72/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Яманко В.Г., Васильєвої І.А., секретар судового засідання Карабан Т.М., за участю представника позивача Толмачової А.М., за довіреністю від 16.01.2013 року, представників відповідача Головіна Д.О., за довіреністю від 21.05.2013 року, Головіної Н.М., за довіреністю від 21.05.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 р. у справі № 805/72/13-а (головуючий І інстанції Спасова Н.В.) за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Кіндратівський вогнетривкий завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2011 рік у сумі 56565,10 грн. та пені у сумі 4966,43 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач, відділення Фонду) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кіндратівський вогнетривкий завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2011 рік у сумі 56565,10 грн. та пені у сумі 4966,43 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю(а.с.154-156).

Суд першої інстанції при прийнятті судового рішення виходив з того, що відповідачем вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а вакантні посади для інвалідів не були зайняті не з вини відповідача.

Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач обґрунтував скаргу тим, що з вини відповідача не виконані вимоги чинного законодавства, щодо додержання встановленого нормативу та створення робочих місць для інвалідів, що обумовлює притягнення його до відповідальності за невиконання вимог чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, надали письмові заперечення на апеляційну скаргу, вважають, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що підлягає залишенню без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що публічне акціонерне товариство «Кіндратівський вогнетривкий завод» зареєстроване в якості юридичної особи. (а.с.32)

Відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем складено звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік форми № 10-ПІ, який подано до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 06.02.2012 року. (а.с.10)

Відповідно до звіту середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 1060 особи, середньооблікова кількість інвалідів, що фактично працювали протягом року на підприємстві - 37 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 42 особи.

Відповідачем в звіті, виходячи з показника середньої заробітної плати штатного працівника та невиконання нормативу з працевлаштування 5 інвалідів, було визначено до сплати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 141565 грн.(а.с.10)

З виписок по рахунку позивача встановлено, що відповідачем протягом 2012 року сплачені адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2011рік у сумі 85000,00грн., несплачена сума адміністративно-господарських санкцій у розмірі 56565,10 грн. (а.с.41-47), що також підтверджується розрахунком суми адміністративно-господарських санкцій позивача (а.с.8)

Згідно розрахунку суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2011 році, позивачем за несплату вказаних санкцій нарахована пеня у розмірі 4966,43 грн..(а.с.9)

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку стосовно того, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЄК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Тобто, законодавство України пов'язує виконання підприємствами, організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання, з якими рекомендаціями медико-соціальної експертизи та індивідуальною програмою реабілітації може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою

Відповідно до п. 4 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" від 23.02.2006 р. підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності покладений обов'язок з щомісячного подання центрам зайнятості у повному обсязі даних про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштувати інвалідів, але покладається обов'язок інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та не заперечувалось представником відповідача при розгляді справи в апеляційній інстанції, що відповідачем для працевлаштування інвалідів створено 42 робочих місця.

З копій звітів за Формою № 3-ПН встановлено, що відповідач впродовж 2011року подав до Дружківського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за січень (а.с.62), лютий (а.с.63,64), березень (а.с.65), травень ( а.с.66), вересень (а.с.67, 37) та жовтень (а.с.36) 2011року.

Підтвердження подання відповідачем до Дружківського МЦЗ звітів про наявність вакансій для інвалідів у квітні, червні, липні, серпні, листопаді та грудні 2011року в матеріалах справи не міститься.

З листа Дружківського міського центру зайнятості № 837/02 встановлено, що відповідачем у 2011року було подано 17 звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій, в п'яти з яких зазначено про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів та Дружківським міським центром зайнятості з метою працевлаштування до ПАТ «Кіндратівський вогнетривкий завод» протягом 2011року інваліди не направлялися. (а.с.79)

Відповідно до листів за №№ 1-206Д, 1-205Д та відповідей на них, в 2011 році відповідач звертався до Дружківського міського товариства інвалідів «Первоцвіт» та Костянтинівського товариства інвалідів «Друг» з проханням у направленні для працевлаштування в ПАТ «Кіндратівський вогнетривкий завод» інвалідів, але зазначеними товариствами інваліди до відповідача не направлялися.(а.с.34-35, 38-40)

Вищенаведені обставини сторонами у справі не заперечуються та не спростовуються.

Колегія суддів з рахуванням викладеного приходить до висновку, що відповідач про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів звітувало міському центру зайнятості по формі 3-ПН, тобто, виділило робочі місця для працевлаштування інвалідів. Позивач інвалідів для працевлаштування не направляв та відповідач не відмовляв у працевлаштуванні інвалідам за направленням центру зайнятості.

Отже, відповідач у 2011 році вжив достатніх та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Ураховуючи, що відділення Фонду не направляло осіб зазначеної категорії для працевлаштування, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про часткову наявність правопорушення посилаючись на направлення відповідачем звітів не кожного місяця, оскільки незважаючи на зазначене відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

З огляду на викладене, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку стосовно відмови в задоволені позову з інших підстав..

Згідно ст. 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Тобто, відповідно до ст. 20 цього Закону саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання встановленого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Зазначеною статтею встановлено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Заявлені до стягнення суми є адміністративно-господарськими санкціями, а тому на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, а тому підставою для їх сплати є наявність складу правопорушення.

З огляду на викладене, оскільки відповідач вимоги закону щодо створення робочих місць для інвалідів виконав та враховуючи принципи та підстави застосування адміністративно-господарських санкцій, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вина відповідача у невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів у 2011 році відсутня, тому і застосування адміністративно - господарських санкцій до відповідача є безпідставним.

Крім того, зазначений висновок підтверджено постановою Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13 та постановою Верховного Суду України від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, які відповідно до ч.1 статті 244-2 КАС України, є обов'язковими для застосування всіма судами України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін постанови суду першої інстанції, відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 р. у справі № 805/72/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 р. у справі № 805/72/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено та підписано колегією суддів 22 травня 2013 року.

Головуючий суддя Е.Г. Казначеєв

Судді: В.Г. Яманко

І.А.Васильєва