Постанова № 31391338, 20.05.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року № 2а-6217/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Ткаченко К.О.

від відповідача: Ткачов О.В.,

від третьої особи: Діденко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом приватного акціонерного товариства «Броварський меблевий комбінат»до третя особаБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області товариство з обмеженою відповідальністю «Ангели Техно»проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Броварський меблевий комбінат» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Ангели Техно» (надалі-третя особа) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 07.12.2012 № 0000592202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 604287, 50 грн. (за основним платежем - 483430,00 грн. та за штрафними санкціями - 120857, 50 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагенти позивача - ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» та ТОВ «Ангели Техно» здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, оскільки у ході перевірок контрагентів по ланцюгу постачання встановлено, що вони не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по виконанню робіт та мають ознаки фіктивності. Тому правочини, укладені між позивачем та ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно» є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали господарські операції без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Представник третьої особи підтримав позовні вимоги позивача, надав суду копії документів на підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та дозвільних документів, що, на його думку, свідчать про реальність проведення ним монтажних робіт по встановленню системи пожежогасіння.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 19.10.2012 по 08.11.2012 посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 15.11.2012 № 842/22-2/32499163 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні податку на додану вартість на суму 483430, 00 грн., у тому числі: за грудень 2010 року у розмірі 3360, 00 грн.; за січень 2012 року у розмірі 445404, 00 грн.; за березень 2012 року у розмірі 23333, 00 грн.; за квітень 2012 року у розмірі 11333, 00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагентів матеріалів податкових перевірок таких контрагентів.

Так, відповідачем отримано від ДПІ у Вишгородському районі Київської області акт від 17.08.2011 № 574/23-2/31988783 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Фірма Володар» щодо правомірності формування податкового кредиту з ТОВ «Євросонік» за вересень, листопад, грудень 2010 року та акт від 27.05.2011 № 1160/23-2/31988783 документальної невиїзної перевірки ПП «Фірма Володар» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Добробут ВВ» за серпень, жовтень, листопад, грудень 2010 року.

Як то вбачається зі змісту даних актів перевірок, опис яких наведено на аркушах 20-21 акту перевірки позивача, перевіряючими встановлено відсутність у ПП «Фірма Володар» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по виконанню робіт, оскільки у підприємства відсутні основні фонди та трудові ресурси, а тому перевіряючими не підтверджено формування підприємством податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ «Євросонік» та ПП «Добробут ВВ».

Також, перевіряючими взято до уваги акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 18.07.2012 № 817/22-20/37702163 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аівент» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01.04.2012 по 30.04.2012.

За даними перевірки, ТОВ «Аівент» не знаходиться за юридичною адресою, документів до перевірки не надало. Проте, у ході дослідження податкової звітності підприємства встановлено, що у квітні 2012 року ТОВ «Аівент» мало взаємовідносини із ТОВ «ТД «Продторг-Сервіс», яке за даними акту від 19.06.2012 № 609/22-40/32001026 та висновку ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 11.06.2012 № 1033/ДПІ/07-10/3 має ознаки фіктивності та відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки, за поясненнями засновника ТОВ «ТД «Продторг-Сервіс» - ОСОБА_4, останній не має відношення до діяльності підприємства, а документів фінансово-господарської діяльності підприємства не підписував.

Окрім того, висновки відповідача ґрунтуються на акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 24.07.2012 № 2725/22-2/32708580 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ангели Техно» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень, лютий, березень, квітень та травень 2012 року.

У ході перевірки ТОВ «Ангели Техно» перевіряючими встановлено наявність взаємовідносин із ТОВ «Мастер Гільдія», ТОВ «ТД «Продторг-Сервіс» та ТОВ "ЕНТХІЛЛ", які, за даними службової інформації, отриманої від податкової міліції, мають ознаки фіктивності з підстав відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. Також, за поясненнями засновників ТОВ «Мастер Гільдія» та ТОВ «ТД «Продторг-Сервіс», вони не мають відношення до діяльності підприємств, а документів фінансово-господарської діяльності підприємств не підписували.

Зміст вищевказаних актів перевірок свідчить, що податковими органами перевірки контрагентів позивача проведені на підставі інформаційних баз даних, зокрема, АРМ "ТАХ", АРМ "Звіт", АІС "ОР", АІС "РПП", "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", вибірковим методом та із використанням службової інформації. За даними перевірок ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» та ТОВ «Ангели Техно» не знаходяться за юридичними адресами, документів до перевірки не надали, що послугувало висновку про відсутність у підприємств трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, та поставило під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Тому, на думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). Відтак, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

За висновками перевірки встановлено, що ПАТ «Броварський меблевий комбінат» за рахунок операцій із ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» та ТОВ «Ангели Техно» завищено податковий кредит по податку на додану вартість за перевіряємий період на суму 483430, 00 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем подано до відповідача заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.12.2012 № 0000592202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 604287, 50 грн. (за основним платежем - 483430,00 грн. та за штрафними санкціями - 120857, 50 грн.).

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що 01.09.2010 між позивачем та ПП «Фірма Володар» укладено договір № 10910-1 на виконання ремонтних робіт (а.с.7 Том ІV).

За умовами договору виконавець (ПП «Фірма Володар») зобов'язується на замовлення замовника (ПАТ «Броварський меблевий комбінат») виконати ремонт технологічного трубопровіда. Вартість робіт становить 20160, 00 грн. (у тому числі ПДВ - 3360, 00 грн.). Факт виконання робіт підтверджується підписанням акту здавання-прийняття робіт.

На підтвердження факту виконання робіт за договором між позивачем та ПП «Фірма Володар» підписано акт здачі-приймання виконаних робіт від 13.09.2010 (а.с.8 Том ІV).

Поряд із цим, ПП «Фірма Володар» виписало на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну, наявність якої не заперечується відповідачем, а саме від 14.09.2010 № 140901 на загальну суму 20160 грн. (у тому числі ПДВ - 3360, 00 грн.) (а.с.9 Том ІV).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 17.09.2010 № 338 на суму 20160, 00 грн. (а.с.10 Том ІV).

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеній вище податковій накладній включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені у відповідній податковій декларації по податку на додану вартість у грудні 2010 року на загальну суму 3360, 00 грн.

Також, між позивачем та ТОВ «Аівент» укладено ряд договорів підряду, а саме: від 19.04.2012 № 1904-12, від 10.04.2012 № 1004-01 та від 02.04.2012 № 0204-01 (а.с.11-12, 16-17, 21-22 Том ІV).

За умовами договорів підряду підрядник (ТОВ «Аівент») зобов'язується власними силами та з власних матеріалів виконати комплекс робіт з влаштування сантехнічних вузлів, зокрема, монтаж системи водопостачання та водовідведення, монтаж сантехприладів та монтаж системи вентиляції на об'єкті замовника (ПАТ «Броварський меблевий комбінат») Виробничо-складський корпус (ІІ пусковий комплекс), що розташований за адресою: вул. Кутузова, 61, м. Бровари.

Загальна вартість робіт визначається на підставі кошторису (додаток 1), факт виконання робіт підтверджується підписанням акту здачі-прийняття виконаних робіт.

На підтвердження факту виконання робіт за договорами між позивачем та ТОВ «Аівент» підписано акти виконаних робіт за травень до договору від 02.04.2012№ 0204-01 та до договору від 10.04.2012 № 1004-01 (а.с.13,18 Том ІV). За поясненнями позивача, роботи за договором від 19.04.2012 № 1904-12 не завершено.

Поряд із цим, ТОВ «Аівент», виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.14, 19, 23 Том ІV), а саме:

від 28.04.2012 № 24 на загальну суму 9000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1500, 00 грн.);

від 17.04.2012 № 22 на загальну суму 36000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6000, 00 грн.);

від 10.04.2012 № 19 на загальну суму 23000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3833, 33 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.15, 20, 24 Том ІV).

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені у відповідній податковій декларації по податку на додану вартість у квітні 2012 року на загальну суму 11333, 00 грн.

Окрім того, між позивачем та ТОВ «Ангели Техно» укладено ряд договорів підряду, а саме: від 19.01.2012 № 101М, від 11.07.2011 № 183М (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 19.10.2011), від 16.03.2012 № 1603М та від 27.03.2012 № 2703МР (а.с.66-69, 86-90, 98-101, 103-106 Том І).

За умовами договорів підряду підрядник (ТОВ «Ангели техно») зобов'язується власними матеріалами та засобами виконати комплекс робіт: з'єднання насосної станції з існуючим пожежним водоймищем, з'єднання пожежного водоймища с системою зливної каналізації, гідроізоляцію існуючого пожежного водоймища; встановлення автоматичної системи водяного спринклерного пожежогасіння; монтаж шафів пожежних кранів; демонтажних і монтажних робіт по системам автоматичної пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу, у зв'язку зі зміною планувань офісних приміщень.

Вказані роботи виконуються підрядником на об'єктах замовника (ПАТ «Броварський меблевий комбінат»), а саме: виробничо-складський комплекс з офісними приміщеннями і стоянкою для вантажних автомобілів, Виробничо-складський комплекс з офісними приміщеннями і стоянкою для вантажних автомобілів, Блок № 1 осі 1-3, 3-7,7-10 і 10-13, та Виробничо-складський комплекс з офісними приміщеннями і стоянкою для вантажних автомобілів. Блок № 2 осі 7-13,12264м2, що розташовані за адресою: вул. Кутузова, 61, м. Бровари.

Факт виконання робіт підтверджується підписанням акту здачі-прийняття виконаних робіт.

На підтвердження факту виконання робіт за договорами між позивачем та ТОВ «Ангели техно» підписано «Акти приймання виконаних будівельних робіт» форми № КБ-2в та «Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» форми № КБ-3 (а.с.11-48 Том ІІ).

Поряд із цим, ТОВ «Ангели техно», виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.71-85, 94-97, 102, 107 Том І), а саме:

від 24.01.2012 № 16 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 24.01.2012 № 17 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 24.01.2012 № 18 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 24.01.2012 № 19 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 24.01.2012 № 20 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 24.01.2012 № 23 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 26.01.2012 № 27 на загальну суму 283000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 47266, 67 грн.);

від 26.01.2012 № 28 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 26.01.2012 № 29 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 26.01.2012 № 30 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 26.01.2012 № 31 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 26.01.2012 № 32 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 26.01.2012 № 33 на загальну суму 59700, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9950, 00 грн.);

від 31.01.2012 № 42 на загальну суму 1077129, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 179521, 53 грн.);

від 12.01.2012 № 4 на загальну суму 32602, 34 грн. (в т.ч. ПДВ - 5433, 72 грн.);

від 13.01.2012 № 5 на загальну суму 50000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 8333, 33 грн.);

від 13.01.2012 № 6 на загальну суму 16195, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 2819, 17 грн.);

від 26.01.2012 № 34 на загальну суму 495779, 39 грн. (в т.ч. ПДВ - 82629, 90 грн.);

від 22.03.2012 № 33 на загальну суму 40000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6666, 67 грн.);

від 29.03.2012 № 47 на загальну суму 100000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 16666, 67 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.117-136 Том І).

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість у січні 2012 року на суму 445404, 00 грн. та у березні 2012 року на суму 23333, 00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни наданих послуг. Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Відтак, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно» - недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як то вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» та ТОВ «Ангели Техно», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно», судом досліджено питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Ангели Техно», судом встановлено таке.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна та організація будівництва будівель. Місцезнаходженням позивача є м. Бровари Вул. Кутузова, 61, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.108 Том І).

Водночас, одним із основних видів діяльності ТОВ «Ангели Техно», за КВЕД є, зокрема, будівництво житлових і нежитлових будівель. Крім того, ТОВ «Ангели Техно» має ліцензію інспекції Державної архітектурно-будівельної контролю у м. Києві серії АВ № 596628 на проведення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (а.с.32 Том ІІІ) та ліцензію Державного департаменту пожежної безпеки МНС України серії АВ № 518786 на проведення робіт із проектування, монтажу та технічного обслуговування засобів протипожежного захисту (а.с.35 Том ІІІ).

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи, виконані ТОВ «Ангели Техно» по договорам підряду, а саме послуги з монтажу засобів протипожежного захисту за адресою: м. Бровари Вул. Кутузова, 61, замовлялись позивачем з метою дотримання вимог Закону України «Про пожежну безпеку», зокрема, щодо додержання протипожежних вимог та стандартів встановлених органами державного пожежного нагляду.

Так, позивачем зауважено, що вищевказані роботи було проведено на об'єктах нерухомого майна, що належать позивачеві на праві власності та є основними фондами, зокрема, на виробничо-складських комплексах з офісними приміщеннями і стоянками для вантажних автомобілів. На підтвердження вказаного позивачем надано копії акту на право власності на земельну ділянку, акт готовності об'єкта до експлуатації від 19.06.20009 та проект реконструкції з розширення Броварського меблевого комбінату по вул. Кутузова, 61 (а.с.113-158 Том ІV).

Вказані об'єкти використовуються позивачем у власній господарській діяльності шляхом надання їх в оренду іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується наданими позивачем договорами оренди та актами приймання-передачі орендованих об'єктів (а.с.49-182 Том ІІ).

Окрім того, на підтвердження фактичного отримання послуг позивачем надано до матеріалів справи робочу документацію і робочий проект ТОВ «Ангели Техно», щодо автоматичної установки водяного пожежогасіння 05-08-0-01-АПС та сертифікати відповідності на компоненти системи пожежної сигналізації (а.с.160-183 Том ІV), а також акти КБ-2в приймання виконаних підрядних робіт та довідки КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.4-47 Том ІІ).

Поряд із вищенаведеним, представником третьої особи - ТОВ «Ангели Техно», у ході судового розгляду справи, надано копії договорів поставки обладнання, що використовується під час виконання робіт з монтажу засобів протипожежного захисту (а.с.3-31 Том ІІІ).

Водночас, представником третьої особи наголошено, що висновки акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 24.07.2012 № 2725/22-2/32708580 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ангели Техно» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень, лютий, березень, квітень та травень 2012 року було оскаржено ним у судовому порядку. Так, 05.11.2012 Окружним адміністративним судом прийнято постанову у справі № 2а-14096/12/2670, якою визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби по проведенню вищевказаної документальної невиїзної позапланової перевірки. При цьому судом було встановлено, що господарські операції ТОВ "Ангели Техно" з підприємствами-контрагентами, зокрема, ТОВ "ЕНТХІЛЛ" та ТОВ "ТД-ПРОДСЕРВІСТОРГ-ПЛЮС" є реальними та відповідають дійсному економічному змісту та проведені в межах господарської діяльності, а висновки Акту про неможливість проведення зустрічної звірки в частині визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ "Ангели Техно" з контрагентами, є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Щодо підтвердження фактичного надання послуг позивачеві з проведення ремонтних робіт ПП «Фірма Володар», та ТОВ «Аівент», суд зазначає таке.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб щодо ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» (а.с.109-112 Том ІV), видами діяльності вказаних підприємств є інші роботи з завершення будівництва та будівництво житлових і нежитлових будівель.

За поясненнями позивача, робити з ремонту технологічного трубопровіда та з влаштування сантехнічних вузлів, що проводилися вищевказаними підприємствами, замовлялися позивачем з метою утримання у належному технічному стані виробничих об'єктів за адресою: м. Бровари вул. Кутузова, 61. На підтвердження фактичного отримання послуг позивачем надано первинно-бухгалтерські документи, зокрема, договори, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення.

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві ремонтних робіт та робіт із з монтажу засобів протипожежного захисту і оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є ремонтні роботи та роботи з монтажу засобів протипожежного захисту, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагентів у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Поряд із вищевказаним, в обґрунтування висновків перевірки відповідач посилається на незнаходження товариств за юридичними адресами, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності. Суд критично ставиться до даних обґрунтувань з таких підстав.

Дослідивши зміст актів перевірок податкових органів контрагентів позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства (а.с.41-88 Том ІV), судом встановлено, що висновки про відсутність об'єктів оподаткування у підприємств по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників, по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям та про нікчемність усіх укладених ними правочинів ґрунтуються виключно на використаних під час аналізу господарських правовідносин контрагентів матеріалів податкової звітності та інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України). При цьому, основною підставою для такого висновку є незнаходження товариств за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача - ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно», не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

З метою встановлення наявності у контрагентів позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано сторони надати належні та допустимі докази.

Так, на підтвердження наявності трудових ресурсів у ТОВ «Ангели Техно», представником третьої особи надано податкові розрахунки форми 1 ДФ та копії трудових книжок працівників підприємства (а.с.37-230 Том ІІІ), зі змісту яких вбачається, що на підприємстві працює понад 100 осіб.

Так само помилковими є висновки відповідача про відсутність у ТОВ «Ангели Техно» адміністративно-господарських можливостей для здійснення діяльності, оскільки, як то встановлено судом, ТОВ "Ангели Техно" має відповідні ліцензії на проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та на здійснення діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури. У свою чергу видача органом ліцензування ліцензії свідчить про наявність у суб'єкта господарювання адміністративно-господарських можливостей та відповідність його певним критеріям, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

Водночас, судом отримано лист від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 25.03.2012 № 1180/9/18.4-18, згідно якого підприємством у 2012 році задекларовано дохід у розмірі 4571022,00 грн., витрати у розмірі 4451642,00 грн., також надано витяг з електронної бази даних щодо інформації поданої ТОВ «Аівент» згідно форми 1 ДФ за 2012 рік, зі змісту якого вбачається, що на підприємстві у продовж 2012 року працювало понад 20 осіб (а.с.209-212 Том ІV).

Також, ДПІ у Вишгородському районі Київської області листом від 20.03.2013 (а.с.201-203 Том ІV) , надано копії декларації про прибуток підприємств ПП «Фірма Володар» за 2010 рік та повідомлено, що за 2012 рік даним підприємством звіти за формою 1ДФ до податкового органу не подавалися. Між тим суд зауважує, що спірні правовідносини між сторонами виникли у 2010 році, а тому сам факт неподання контрагентом позивача звітності форми 1 ДФ за 2012 рік не є доказом відсутності трудових ресурсів та персоналу у ПП «Фірма Володар» на момент вчинення спірного правочину.

Втім, суд зауважує, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення податкового кредиту, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного відповідачем суду не надано, а відповідні висновки спростовано наявними у матеріалах справи доказами. Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Щодо незнаходження ПП «Фірма Володар» та ТОВ «Аівент» за юридичними адресами, суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містять запису про відсутність за юридичною адресою ПП «Фірма Володар» та ТОВ «Аівент». Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно» правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок контрагентів, тобто по ланцюгу постачання. Проте, суд критично ставиться до даних тверджень відповідача з тих підстав, що відповідачем не надано суду будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку операцій, відображених у актах перевірок контрагентів із операціями, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реального отримання позивачем.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ПП «Фірма Володар», ТОВ «Аівент» і ТОВ «Ангели Техно», відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні приписи містилися і у Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що був чинний до 31.01.2010.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів, а саме: досліджених судом договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних, тощо.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Так, згідно податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем робіт документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту отримання робіт у судовому засіданні не було доведено, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Окрім того, діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження даних податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягаює скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках актів перевірок контрагентів та службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 07.12.2012 №0000592202, за яким приватному акціонерному товариство «Броварський меблевий комбінат» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 604287, 50 грн. (за основним платежем - 483430,00 грн. та за штрафними санкціями - 120857, 50 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «Броварський меблевий комбінат» сплачений судовий збір у розмірі 2146(дві тисячі сто сорок шість) грн. 00коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 травня 2013 р.