Постанова № 3138681, 11.03.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.09 р. Справа № 29/366а

м. Донецьк, вул. Артема, 157, к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Говор О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою Приватного підприємства „Албір” м. Маріуполь

до відповідача: Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000052344/0 від 08.09.2006 р., № 0000102344/0 від 08.09.2006 р.

Позивач, Приватне підприємство „Албір”, звернувся до суду з позовною заявою до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000052344/0 від 08.09.2006 р., № 0000102344/0 від 08.09.2006 р.

Ухвалою суду від “10” листопада 2006 року було відкрито провадження у адміністративній справі № 29/366а.

Ухвалою суду від “30” січня 2009 року було закінчено підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають визнанню недійсними. При цьому, позивачем зазначено, що у відповідності до п. 6.2. ст. 6 Закону України „Про ПДВ” при експорті послуг, супутніх експорту товару, ставка ПДВ складає „0” відсотків від бази оподаткування, та Закон не обмежує коло осіб, які можуть здійснювати експорт супутніх послуг та застосовувати нульову ставку ПДВ. Що стосується застосування ставки 0% при оподаткуванні безпосередньо послуг позивача за транспортно-експедиційного обслуговування експортних вантажів, то, на думку позивача, вартість послуг є комісійною винагородою та у відповідності до ст. 274 Митного кодексу України, була включена у загальну митну вартість експортованих товарів, що унеможливлює можливість застосування ставки ПДВ 20%.

Позивач вважає дії відповідача по донарахуванню сум ПДВ за ставкою 20% додатково до вартості наданих підприємством супутніх послуг незаконними, оскільки оподатковувані операції позивача, виконані за договором для замовників-нерезидентів, не підпадають під дію пунктів 5.1. та 5.2. Закону України „Про ПДВ”.

Також, позивач вважає таким, що не спирається на закон, твердження відповідача про те, що до супутніх послуг може застосовуватись нульова ставка ПДВ тільки у експортера товарів, а не у того, хто їх безпосередньо надає. Позивач стверджує, що достатнім доказом включення вартості послуг позивача у загальну митну вартість експортованих товарів, що дає право застосування нульової ставки ПДВ, є дані відповідних граф вантажних митних декларацій, оформлених при експорті товарів, що обслуговуються підприємством.

Відповідач, згідно із запереченнями на позовну заяву (вих.. № 43423/10/10 від 24.11.2006 року) проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач не здійснював супутні послуги, визначені в ч. 2 ст. 274 Митного кодексу України, а відповідно до вимог договорів, здійснювало лише транспортне-експедиційне обслуговування вантажів, контроль за здійсненням технології перевантажувальних робіт, та, враховуючи, що послуги з навантаження, розвантаження, транспортування, експедирування, страхування, порти та інші підприємства здійснюють обслуговування товарів, що експортуються, а не здійснюють безпосередньо експорт таких товарів, право на застосування нульової ставки до операцій з надання перерахованих та подібних їх послуг, відсутнє.

Відповідач наполягає на тому, що при наданні послуг, місце поставки яких з огляду на п.п. 6.5. ст. 6 Закону України „Про ПДВ”, визначено на митній території України, вартість таких послуг включається в базу оподаткування та оподатковується у загальновстановленому порядку за ставкою 20%.

Крім того, як пояснює відповідач, приписами п.п. 6.2. ст. 6 Закону України „Про ПДВ” передбачається, що ставка „0” відсотків до бази оподаткування застосовується саме на експорт товарів та супутніх такому експорту послуг, тобто аналіз зазначеної норми свідчить про те, що і експорт товарів, і експорт послуг повинні здійснюватись одночасно та однією особою (експортером), тобто, надання послуг (супутніх послуг) без здійснення експортером одночасно експорту товарів, не є підставою для застосування ставки „0” відсотків.

Ухвалою суду від 19.12.2006р. провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 31/248а.

Ухвалою від 30.01.2009 року провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи: податкові повідомлення-рішення № 0000052344/0 від 08.09.2006 р., № 0000102344/0 від 08.09.2006 р., акт перевірки від 30.08.2006 року № 1401/23-711-1/31317706, податкові декларації з податку на додану вартість, розрахунки суми бюджетного відшкодування, заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, довідки, вантажні митні декларації, рахунки, договори, постанова господарського суду Донецької області від 01.10.2008 року по справі № 31/248а, ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року по справі № 22-а-15842/08, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 07.11.2006 року по справі № 31/206а, ухвала Вищого адміністративного суду України від 08.04.2008 року № К-37188/06, ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 року по справі № 22-а-8060/08.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

В період з 15.08.2006 по 21.08.2006 року, відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за червень 2006р.

За результатами перевірки відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем:

- п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування в розмірі 197958,00 грн., у тому числі по періодах: червень 2006 року - 197958,00 грн., у тому числі по періодах: червень 2006 року - 197958,00 грн.

- п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 92152,00 грн.

Зазначені висновки відображені відповідачем у акті від 30.08.2006 року № 1401/23-711-1/31317706 (надалі – акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем було складено та направлено позивачу:

податкове повідомлення-рішення від 08.09.2006 р. № 0000052344/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість в розмірі 138228,00 грн., в тому числі: за основним платежем – 92152,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 46076,00 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 08.09.2006 р. № 0000102344/0, яким на підставі на п.п. „б” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.1.14 ст.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість по декларації за червень 2006р. у розмірі 197958,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Приватним підприємством “Албір” на підставі укладених з нерезидентами договорів про транспортно-експедиційне обслуговування від 06.04.2004р. № 07-04/04, від 03.02.2006 року № 1/02-06, від 04.11.2003р. №22-11/03, від 08.07.2002 року № 20-07/02, та на підставі договорів доручення від 04.11.2003 року № 21-11/03, від 08.07.2002 року № 19-07/02, за період червень 2006 року були надані нерезидентам: компанії „ALLIED CARBON LLP” (Великобританія), компанії „CHEMFERT LTD”, фірмі “Metcoal S.A.” (Женева, Швейцарія), Московському представництву фірми „Юніферт Інтернасіональ” (Ліван) послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів.

З метою виконання своїх зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами позивач укладав договори на проведення робіт з навантаження та перевантаження вантажів з резидентами України – Державним підприємством “Маріупольський морський торговий порт” (м. Маріуполь): від 23.12.2004р. № 25-6/106/12, та з Товариством з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (м.Маріуполь): від 26.02.2004р. № 33.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або Інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга є за своїм змістом роботою, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Приватним підприємством від свого імені, але за дорученням і за рахунок контрагентів-нерезидентів було укладено з підприємства-резидентами України договори про надання послуг з навантаження та перевантаження товарів, що згідно до ст.1011 Цивільного кодексу України є комісійною діяльністю.

Відповідно до п.1.14 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” супутні послуги - це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купІвлі-продажу або міни, відповідно до ст. 274 Митного кодексу України, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

З огляду на вищезазначені норми послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами, супутніми експорту.

Згідно п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить “0” відсотків до бази оподаткування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надавав послуги, супутні експорту товарів і на законних підставах застосовував нульову ставку оподаткування.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Донецької області від 01.10.2008 року по справі № 31/248а (залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року по справі № 22-а-15842/08) визнано недійсними податкове повідомлення –рішення Жовтневої МДПІ від 16.08.06р. №0000042344/0 про визначення ПДВ за травень 2006р. у сумі 127085грн. та штрафної санкції у сумі 63542,5грн. від 16.08.06р. №0000092344/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 144775грн за травень 2006р., які прийнято на підставі акту №1207/23-711-1/31317706 від 03.08.06р., в якому податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем п.1.14, 6.2., 6.5, ст. 6, п.7.7.1 п.7.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”

Як вбачається із зазначеної постанови, судом, при розгляді справи № 31/248а досліджувались ті ж самі обставини, що є предметом дослідження у справі № 29/366а, та судом було встановлено, що послуги з навантаження та перевантаження товарів є послугами, супутніми експорту.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, визначення відповідачем позивачу суми податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 92152,00 грн., а також зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за червень 2006р. у розмірі 197958,00 грн., є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Безпідставність визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість обумовлює безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 46076,00 грн.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000052344/0 від 08.09.2006 р., № 0000102344/0 від 08.09.2006 р. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.1, 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, ст.1011 Цивільного кодексу України, ст. 274 Митного кодексу України, ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 72, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ

Позовні вимоги Приватного підприємства „Албір” до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000052344/0 від 08.09.2006 р., № 0000102344/0 від 08.09.2006 р. – задовольнити.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 08.09.2006 року № 0000052344/0.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 08.09.2006 року № 0000102344/0.

Присудити Приватному підприємству „Албір”, м. Маріуполь, з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання повного тексту постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Гончаров С.А.

В судовому засіданні 11.03.2009 року оголошено

вступну та резолютивну частину постанови.

Постанову складено в повному обсязі 12.03.2009р.

Надруковано 3 прим.

Позивачу - 1прим.

Відповідачу - 1 прим.

У справу - 1 прим.