Постанова № 31385006, 22.05.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2013 р. Справа № 917/142/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1238 П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.03.13 р. у справі № 917/142/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-Полтава", с. Каленики, Решетилівський район, Полтавської області

про стягнення 19115,20 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-Полтава" 6315,31 грн. пені, 12272,23 грн. 30 % річних, 527,66 грн. інфляційних втрат, 1000,00 грн. адвокатських витрат та витрати пов'язані зі сплатою судового збору. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № ПО/18-0040 від 28.03.2011 р. неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару та ін.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.03.2013 року у справі № 917/142/13-г позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-Полтава", с. Каленики, Решетилівський район, Полтавської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі", м. Київ - 6315,31 грн. пені, 10510,78 грн. 30 % річних, 448,55 грн. інфляційних втрат, 1563,43 грн. судового збору та 200,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Полтавської області від 21.03.2013 року у справі № 917/142/13-г про стягнення заборгованості та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач зокрема зазначає, що господарським судом при винесенні рішення неповно з'ясовано всі обставини, які мають істотне значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку відповідача, судом неповно з'ясовані ті обставини, що відповідно до додатків № 1 та № 2 до договору № ПО/18-0040 від 28.03.2011 р. укладеного між сторонами термінами поставки є строки вказані в заявці покупця. Крім того, судом не з'ясовано, чи оформлені відповідачем вказані заявки та які терміни поставки в них зазначені, в разі їх оформлення. На думку відповідача зазначена обставина має значення для вирішення справи та впливає на вирішення питання щодо строків поставки продукції та дотримання позивачем своїх договірних зобов'язань.

Також відповідач зазначає, що судом при розгляді справи не з'ясовано, що всі зобов'язання за вказаним договором відповідачем виконані в повному обсязі. Зазначене, за твердженнями відповідача підтверджується навіть і самим позивачем, який в додатках до позовної заяви надав платіжні доручення про сплату повної вартості продукції та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 28.03.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений договір купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу № ПО/18-0040 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати товар (засоби захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) згідно з умовами договору, а покупець зобов'язався прийняти товар на умовах, зазначених договором та провести його оплату.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною або накладних документах на відпуск товару. Всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору, є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.4. договору, ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у додатках до даного договору в національній валюті.

Відповідно до п. 3.2 договору, товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

Відповідно до п. 5.1. договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною договору із врахуванням положень п. 2.4. та розділу 5 даного договору.

Відповідно до п. 5.5. договору, сторони визначили та погодили, що оплата товару згідно з даним договором проводиться наступним чином:

- 30% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 30.03.2011 р.,

- 70 % від вартості товару оплачується покупцем в строк до 15.10.2011 р.

Відповідно до п. 8.2. договору, за прострочення виконання зобов'язань покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 8.6. договору, сторони передбачили, що згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Пунктом 11.1 договору сторони передбачили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного його виконання сторонами обов'язків по договору.

28.03.2011 р. між сторонами складений додаток № 1, 2 до договору, в якому останні узгодили асортимент, кількість, ціну товару (а. с. 18-19).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 231225,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ПО/18-0050 від 04.04.2011 р. на суму 227475,00 грн., № ПО/18-0111 від 12.07.2011 р. на суму 3 750,00 (а. с. 20-21).

Однак, як зазначає позивач в порушення умов договору відповідачем не у повному обсязі дотримано строків оплати товару, встановлені п. 5.5. договору, що підтверджується банківськими виписками: від 29.03.2013 р. на суму 68242,50 грн., від 10.08.2011 р. на суму 7475,00 грн.; від 08.12.2011 р. на суму 40000,00 грн., від 27.12.2011 р. на суму 100000,00 грн., від 17.05.2012 р. на суму 26906,86 грн. (а. с. 40-41, 46, 54-55).

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі та заявлені до стягнення штрафні санкції, інфляційні та річні на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Пунктом 1-2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже зазначено сторонами, 28.03.2011 р. укладений договір купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу № ПО/18-0040, в якому сторони передбачили умови щодо передачі товару позивачем - ТОВ "Технік Енерджі" відповідачу - ТОВ "Агрос-Полтава", останній повинен сплатити кошти за товар на умовах визначених розділом 5 договору.

Як свідчать матеріали справи , відповідач отримав товар на загальну суму 231225,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ПО/18-0050 від 04.04.2011 р. на суму 227475,00 грн., № ПО/18-0111 від 12.07.2011 р. на суму 3750,00 грн., які скріплені печатками та підписані сторонами.

Відповідач в порушення умов договору не у повному обсязі дотримував строки оплати товару, встановлені п. 5.5. договору, що підтверджується копіями банківських виписок:

- від 29.03.2013 р. на суму 68242,50 грн., від 10.08.2011 р. на суму 7475,00 грн., які виконані з дотриманням встановлених договором строків оплати товару;

- від 08.12.2011 р. на суму 40000,00 грн., від 27.12.2011 р. на суму 100000,00 грн., від 17.05.2012 р. на суму 26906,86 грн., здійснені з порушенням встановлених договором строків оплати товару.

Отже, факт отримання відповідачем товару без відповідних заявок підтверджується матеріалами справи, а матеріали справи не містять доказів відмови або повернення товару за відсутності заявок, на яких наполягає у апеляційній скарзі відповідач.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем порушені умови викладені у додатках № 1, 2 до договору купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу № ПО/18-0040 від 28.03.2011 р., в яких зазначено про термін поставки товару визначається в заявках, не може прийматися до уваги, оскільки у відносинах між сторонами мало місце отримання покупцем товару постачальника партіями (п. 3.1. договору).

А тому, оскільки покупець фактично прийняв поставлений товар, не висунув жодних претензій з приводу порушення строків поставки, крім того своїми конклюдентними діями засвідчив прийняття на себе обов'язку, встановленого ст. 692 Цивільного кодексу, щодо сплати за товар обумовленої в додатках до договору суми та у встановлені в ньому строки.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором і ці факти не заперечує.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У пункті 8.2 договору сторонами визначено, що у випадку прострочення оплати за поставлений товар в терміни, передбачені договором, покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ст. 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 8.6 договору сторони визначили, що згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України останні дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача - 6315,31 грн. пені, 10510,78 грн. 30 % річних від простроченої суми та 448,55 грн. інфляційних втрат у розмірі.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що надані позивачем в якості доказів фактичного надання та оплати зазначених послуг надано до суду копії свідоцтва адвоката Бонтлаб В.В. про право на заняття адвокатською діяльністю № 3280 від 24.04.08 р. (а. с. 29), договір № 44/2012 про надання адвокатських (правових) послуг (а. с. 23-26), підписаний Бонтлаб В.В. та генеральним директором ТОВ «Технік Енерджі», акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських (правових) послуг від 22.01.2013 року (а. с. 27), а також платіжне доручення № 616 від 15.01.2013 року на суму 1000,00 грн. (а. с. 30) є належним чином обґрунтованими та підтвердженими відповідними доказами.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на часткове задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1563,43 грн. судового збору, 200,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 21.03.13 р. по справі № 917/142/13-г прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.03.13 р. по справі № 917/142/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 20.05.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.