Постанова № 31375137, 17.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 р.

Справа № 2-а/1570/1401/2011

Категорія: 8.2.1

Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Кравця О.О., Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0001231630/0 від 11 серпня 2010 року; № 0001231630/1 від 15 жовтня 2010 року та № 0001231630/2 від 03 грудня 2010 року про збільшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (послуг) в розмірі 250 007 грн. за основним платежем та 75002 грн. за штрафними санкціями.

Постановою від 17 серпня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з постановою суду ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що висновки податкового органу про наявність ознак нікчемності угод ґрунтуються на припущеннях та документально не підтвердженні. Натомість реальність, платність та отримання податкових накладних у травні 2010 року підтверджена матеріалами справи та не спростована податковим органом.

Спеціалізована Державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала.

Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції встановив, що на підставі направлень посадовими особами Спеціалізованої податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі згідно п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» 29 липня 2010 року проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по декларації з ПДВ за період з 01 травня по 31 травня 2010 року.

За результатами зазначеної перевірки складений акт №472/16-3/13881657/65 від 29 липня 2010 року (а.с. 13-20), яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.п.«д» п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки відповідачем 11 серпня 2010 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0001231630/0 (а.с.31) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 250 007 грн., штрафних санкцій 75 002 грн., а разом 325 009 грн.

Позивачем проводилась процедура адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення. Рішеннями відповідача від 13 жовтня 2010 року №31978/10/25-021 за результатами розгляду первинної скарги платника податків та Державної податкової адміністрації в Одеській області від 16 листопада 2010 року №41685/10/25-0007 за результатами розгляду повторної скарги платника податків, в задоволенні цих скарг було відмовлено, а прийняте податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 15 жовтня 2010 року №0001231630/1 (а.с. 11) та від 03 грудня 2010 року №0001231630/2 (а.с.12) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 250 007 грн., штрафних санкцій 75 002 грн., а разом 325 009 грн.

Суд першої інстанції встановив, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції встановив, що позивач, з метою забезпечення здійснення вказаної статутної діяльності, уклав договір поставки від 05 травня 2010 року №0505/10 (а.с.47-48) з ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» на поставку комплектуючих та матеріалів.

На підставі видаткових накладних від 05 травня 2010 року №100505, від 11 травня 2010 року №101105, від 19 травня 2010 року №101905, від 28 травня 2010 року №102805 (а.с.49,50,53,55) позивачем були отримані від ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» комплектуючі.

За фактом поставки продавцем виписані податкові накладні з ПДВ від 05 травня 2010 року №1251 (а.с.54), від 11 травня 2010 року №1311 (а.с.52), від 19 травня 2010 року №1391 (а.с.51), від 28 травня 2010 року №1481 (а.с.56).

На підставі вказаних податкових накладних позивачем був сформований податковий кредит з ПДВ по взаємовідносин з ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» за травень 2010 року в 250 007 грн., який було задекларовано в податковій декларації з ПДВ за травень 2010 року від 21 червня року з додатками (а.с.126-131).

Фактично оплата поставлених комплектуючих була здійснена позивачем в червні - жовтні 2010 року, що підтверджено платіжними дорученнями позивача від 21 червня 2010 року №1626 (а.с.90), від 13 липня 2010 року №2229 (а.с.91), від 11 жовтня 2010 року №3694 (а.с.92), від 12 жовтня 2010 року №3707 (а.с.93), №3712 (а.с.94), №3714 (а.с.95), від 13 жовтня 2010 року №3750 (а.с.96), від 14 жовтня 2010 року №3778 (а.с.97), від 15 жовтня 2010 року №3831 (а.с.98), від 18 жовтня 2010 року №3861 (а.с.99), від 19 жовтня 2010 року №3916 (а.с.100), від 20 жовтня 2010 року №3971 (а.с.101), від 21 жовтня 2010 року №4015 (а.с.102, від 25 жовтня 2010 року №4072 (а.с.103), від 26 жовтня 2010 року №4131 (а.с. 104), від 27 жовтня 2010 року №4193 (а.с. 105).

Суд першої інстанції встановив, що підставою для формування позивачем у травні 2010 року податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» на суму 250 007 грн. мало бути одна з двох подій: або оплата ПДВ у вартості товарів або отримання податкових накладних від постачальника у травні 2010 року.

Оплата вартості отриманих товарів у травні 2010 року не здійснювалась, а була проведена значно пізніше (у червні, липні та жовтні 2010 року), але під час офіційного з'ясування обставин справи представниками позивача не надано жодного доказу, якій би підтверджував факт отримання позивачем у травні 2010 року податкових накладних від 05 травня 2010 року №1251 (а.с.54), від 11 травня 2010 року №1311 (а.с.52), від 19 травня 2011 року №1391 (а.с.51), від 28 травня 2010 року №1481 (а.с.56) від постачальника ПП «ЕКСПО-ГРУП-08».

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що у позивача у травні 2010 року, не настала дата виникнення права на формування податкового кредиту з ПДВ, з підстав, визначених п.7.5.1 п.7.5 ст.7 «Про податок на додану вартість», у зв’язку з чим є правомірним висновок податкового органу про безпідставність включення суми ПДВ в розмірі 250 007 грн. в податковий кредит до декларації з ПДВ за травень 2010 року (а.с. 126-131).

Також суд першої інстанції встановив, що в декларації з ПДВ за травень 2010 року позивачем вказана сума виставлена до бюджетного відшкодування, тоді, як фактично сума ПДВ не сплачена постачальнику товарів у складі вартості товарі, що є неприпустимим з огляду на положення п.п.«а» п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд першої інстанції встановив правильність висновків податкового органу, що податкові накладні від 05.05.2010 року №1251 (а.с.54), від 11.05.2010 року №1311 (а.с.52), від 19.05.2011 року №1391 (а.с.51), від 28.05.2010 року №1481 (а.с.56) від постачальника ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» не відповідали вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, оскільки у вищезазначених податкових накладних ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» зазначена адреса його розташування (65029, м. Одеса, вул. Композитора Ніщинського 28 оф.12), тоді як відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18 лютого 2011 року Серія АЕ №484876 (а.с.43-46) 09 липня 2009 року, державним реєстратором був здійснений запис 15561430001033401 про внесення до ЄДР інформації про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації (65029, м. Одеса, вул. Композитора Ніщинського 28 оф.12), і лише 21 червня 2010 року державним реєстратором був здійснений запис 15561060002033401 про підтвердження відомостей про юридичну особу.

За таких обставин суд першої інстанції встановив, що в період часу з 09 липня 2009 року по 21 червня 2010 року ПП «ЕКСПО- ГРУП-08» не перебувала за адресою власної реєстрації (65029, м. Одеса, вул. Композитора Ніщинського 28 оф.12), в зв'язку із чим, у травні 2010 року, не мала права зазначати її в податкових накладних.

Зазначивши вказану адресу у податкових накладних від 05.05.2010 року №1251 (а.с.54), від 11.05.2010 року №1311 (а.с.52), від 19.05.2011 року №1391 (а.с.51), від 28.05.2010 року №1481 (а.с.56), ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» внесло до них недостовірні відомості щодо платника ПДВ, який їх виписував.

Оскільки п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.2007 року №165, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037, встановлює, що податкові накладні, заповнені іншою особою, ніж визначені у п.2 Порядку є недійсними, суд першої інстанції встановив, що зазначення недостовірних відомостей щодо продавця товарів, робіт (послуг) платника податку на додану вартість у податкових накладних призводе до їх недійсності та позбавлення права покупця на їх підставі на формування власного податкового кредиту з ПДВ відповідного податкового періоду.

Справа призначена до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга може бути задоволена частково.

Апеляційний суд встановив, що 29 липня 2010 року Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при формуванні податкового кредиту по декларації з ПДВ за період з 01 по 31 травня 2010 року.

Результати перевірки оформлені актом від 29 липня № 472/16-3/13881657/65 (а.с. 13-20).

В акті перевірки зазначено про порушення ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» п.п. «д» п.п. 7.2.1., п.п. 7.2.6. п. 7.2. та п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 18 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165, що призвело до заниження ПДВ, що належить сплаті до бюджету за травень 2010 року, на 250 007 грн.

На підставі акту перевірки 11 серпня 2010 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0001231630/0 (а.с.10), яким ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 250 007 грн., штрафні санкцій в сумі 75 002 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15 жовтня 2010 року №0001231630/1 (а.с. 11) та від 03 грудня 2010 року №0001231630/2 (а.с.12) яким також ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 250 007 грн., штрафні санкцій в сумі 75 002 грн.

Апеляційний суд встановив, що 05 травня 2010 року ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» уклав договір купівлі-продажу комплектуючих та матеріалів № 0505/10 з Приватним підприємством «Експо-Груп-08» (а.с. 47-48).

На виконання умов зазначеного договору Приватне підприємство «Експо-Груп-08» у травні 2010 року передало позивачу комплектуючи, що підтверджено видатковими накладними (а.с.49,50,53,55), та податковими накладними від 05 травня 2010 року №1251 (а.с.54), від 11 травня 2010 року №1311 (а.с.52), від 19 травня 2010 року №1391 (а.с.51), від 28 травня 2010 року №1481 (а.с.56).

Фактична оплата поставлених комплектуючих здійснена ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» в червні - жовтні 2010 року, що підтверджено матеріалами справи - платіжними дорученнями позивача від 21 червня 2010 року №1626 (а.с.90), від 13 липня 2010 року №2229 (а.с.91), від 11 жовтня 2010 року №3694 (а.с.92), від 12 жовтня 2010 року №3707 (а.с.93), №3712 (а.с.94), №3714 (а.с.95), від 13 жовтня 2010 року №3750 (а.с.96), від 14 жовтня 2010 року №3778 (а.с.97), від 15 жовтня 2010 року №3831 (а.с.98), від 18 жовтня 2010 року №3861 (а.с.99), від 19 жовтня 2010 року №3916 (а.с.100), від 20 жовтня 2010 року №3971 (а.с.101), від 21 жовтня 2010 року №4015 (а.с.102, від 25 жовтня 2010 року №4072 (а.с.103), від 26 жовтня 2010 року №4131 (а.с. 104), від 27 жовтня 2010 року №4193 (а.с. 105).

Відповідно п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 56 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

Оскільки ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» отримало податкові накладні раніше ніж відбулось списання коштів, у позивача в травні 2010 року виникло право на податковий кредит.

Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність наявності доказів на підтвердження отримання податкових накладних саме у травні 2010 року оскільки, Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 167, чинний на час виникнення спірних правовідносин, не передбачає в податковій накладній зазначення відомостей про її отримання, проте п. 6 зазначеного Порядку передбачає, що накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.3.1. 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно, без посилання на норми Закону, вимагав від позивача докази отримання у травні 2010 року податкових накладних.

Також безпідставним є посилання як податкового органу так і суду першої інстанції на п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 167, оскільки цим пунктом встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, яким визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пункт 2 Порядку заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 167 не містить обов’язкову вимогу до особи, яка складає податкову накладну, наявність підтвердження відомостей про її місцезнаходження.

Помилковим є висновок суду першої інстанції, що відсутність контрагента за місцем реєстрації (м. Одеса, вул. Композитора Ніщинського, 28, оф. 12), є підставою за наявності якої позивач має бути позбавлений права на податковий кредит, оскільки по перше така підстава відсутня в п. 7.4 ст. 7 закону «Про податок на додану вартість», а по друге, у червні 2010 року контрагентом позивача підтверджені відомості про юридичну особу, в тому числі про перебування юридичної особи за місцем її реєстрації (а.с. 43-46)

Акт перевірки містить висновки податкового органу про нікчемність угоди укладеної між позивачем та контрагентом (а.с. 18-19), який апеляційний суд вважає припущенням, що не ґрунтується на належних доказах, оскільки матеріалами справи підтверджений реальний характер правочину, платність та використання придбаного товару у власній господарській діяльності.

Апеляційний суд вважає безпідставним посилання податкового органу на те, що угода укладена позивачем з ПП «ЕКСПО-ГРУП-08», згідно з частинами 1,5 ст. 203, пунктами 1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України підпадають під визначення нікчемних, оскільки у ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, що в свою чергу позбавляло позивача права на отримання відшкодування ПДВ, сплаченого постачальнику товарів за цими угодами.

З урахуванням вимог ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст. 228 ЦК України, ст. 207 ГК України ст. 14 Конституції України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні», якими не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними, апеляційний встановив, що висновки відповідача про ознаки нікчемності укладених угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Неприпустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків та складання актів з такими висновками визнано ДПА України та доведено до відома підпорядкованих підрозділів листом № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Також необґрунтованим є посилання податкового органу та суду першої інстанції на те, що позивач включив до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену у ціні товару у розмірі 250 007 грн., за договором ПП «ЕКСПО-ГРУП-08», яка, не була зазначена у податковій декларації ПП «ЕКСПО-ГРУП-08» за травень 2010 року, оскільки акт перевірки №472/16-3/13881657/65 від 29 липня 2010 року (а.с. 13-20) не містить таких даних.

Окрім іншого положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту, не передбачена умова про сплату цих сум до бюджету постачальниками товару/послуг.

Порушення податкової дисципліни контрагентом позивача не можуть тягнути відповідальність для позивача, та обмежувати його у праві на включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки відповідальність за порушення законодавства несе порушник, а не третя особа - позивач, який виконав всі передбачені законом умови щодо включення цих сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Таким чином, податковий орган дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 250 007 грн. та про застосування штрафних санкцій в розмірі 75 002 грн.

З урахуванням положень п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України № 253 від 21 червня 2001 року, в редакції чинній на час прийняття оскаржених податкових повідомлень – рішень, скасуванню підлягає тільки податкове повідомлення – рішення № 0001231630/2 від 03 грудня 2010 року, яким визначений граничний термін сплати податкового зобов’язання.

Таким чином, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, це є підставою для задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ст.ст. 207, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року скасувати та ухвалити нову, якою частково задовольнити адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКАРТ-ПРИБОР».

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0001231630/2 від 03 грудня 2010 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії сторонам по справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д Домусчі

суддя О.О.Кравець

суддя Л.П. Шеметенко