Постанова № 31373036, 23.05.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

21.05.2013 р. справа №905/316/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А.секретаря Федорової Ю.І.від позивача:Не з»явивсявід відповідача:Савостьянова Г.В., представник за дов. від 02.01.13р. № 85 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» м. Добропілля, м. Білозерське, Донецька область на рішення господарського судуДонецької областівід28.03.2013 рокуу справі№ 905/316/13-г (суддя Сажнева М.В.)за позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Шахта»Білозерська» м.Добропілля, м. Білозерське, Донецька областьдо Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Енерго» м.Донецькпростягнення 252707,61 грн. ВСТАНОВИВ:

14.01.2013 року Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта»Білозерська» м.Добропілля, м. Білозерське, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Енерго» м. Донецьк про стягнення основної суми боргу за у розмірі 215107,88грн., інфляційних втрат у розмірі 23 876,97грн. та 3 % річних у розмірі 13719,76грн. (а.с.3-6).

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.99-104).

В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд дійшов висновку про пропущення позивачем строку позовної давності.

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» м.Добропілля, м. Білозерське, Донецька область звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2013р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права (а.с. 113-114).

Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції невірно визначений початок строку позовної давності.

Зокрема, апелянт, вважає, що строк виконання зобов'язання перед позивачем не встановлений, а тому початок позовної давності за заявленими вимогами позивачем щодо виконання зобов'язань розпочав свій перебіг після закінчення семиденного строку, встановленого ч.2, ст. 530 ЦК України, тобто на восьмий день після отримання відповідачем претензії №2081 від 24.12.2010 року.

Крім того, скаржник зазначає, що суд не надав позивачу часу для розгляду питання про застосування строку позовної давності, чим порушив принцип змагальності сторін.

У судове засідання з»явився представник відповідача, заперечував проти апеляційної скарги та підтримав викладені у відзиві на апеляційну скаргу від 16.05.2013р. №17/17-188юр доводи, просив залишити без змін рішення господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник апелянта у судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив.

Судова колегія вважала за можливе розглянути справу за відсутності апелянта, враховуючи те, що явка сторін не визнавалася судом обов»зковою

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта»Білозерська» м.Добропілля, м. Білозерське, Донецька область є юридичною особою (ідентифікаційний код 36028628), що підтверджено витягом з Статуту, копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, Довідкою з ЄДРПОУ (а.с.12-16).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Група «Енерго» є юридичною особою (ідентифікаційний код 35538207), що підтверджено копією Статуту, копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копією Довідки з ЄДРПОУ (а.с. 44-53,54,55).

12.05.2009р. між Товариством з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська", (за договором - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Енерго" ( за договором - покупець) укладено договір № 165э (далі - Договір) (а.с. 17).

Відповідно до розділу 1 Договору продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору вугільну продукцію (далі - товар). Номенклатура, марки, обсяги, ціни, якість, строки та умови поставки товару оговорюються сторонами в додаткових угодах до даного договору.

Розділом 2 договору передбачений порядок розрахунків, а саме: оплата товару здійснюється шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця у строки, визначені сторонами у додаткових угодах до договору.

Якість, ціна та умови поставки товару визначені розділом 4 Договору, а також додатковими угодами до Договору, які укладались сторонами протягом терміну дії Договору.

Додатковою угодою № 5 від 30.10.2009р. сторонами погоджено, що продавець у листопаді 2009 року зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору вугільний концентрат марки "Г" (ЦОФ "Стахановська"), що іменується далі Товар, кількістю 6200 тон за ціною 733,33 грн. за тону без урахування ПДВ (а.с. 28).

Відповідно до п. 4.3 Договору по факту відвантаження товару продавець до 10 числа наступного місяця надає покупцю рахунок-фактуру, посвідчення якості, належним чином завірені копії залізничних накладних про приймання вантажу, лист про власність вантажу.

Після поставки товару сторони оформлюють акт прийняття-передавання товару, який підтверджує кількість товару, який передано продавцем та прийнято покупцем (п.4.4 Договору).

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2009 року.

Позивач здійснив поставку відповідачу товару у кількості 538,6 тон загальною вартістю 491976,55грн., що підтверджується квитанцією № 52098300 про приймання вантажу від 24.11.2009р., актом приймання-передачі від 24.11.2009р., податковою накладною № 17/1 від 24.11.2009, рахунком № 625/1 від 24.11.2009р., які надані позивачем та містяться в матеріалах справи (а.с 30, 32, 33, 34).

Факт отримання відповідачем вказаного товару підтверджується підписом та печаткою відповідача, на вищезазначеному акті приймання-передачі від 24.11.2009р. (а.с.32).

В наданій податковій накладній умовою поставки є договір № 165э від 12.05.2009р. (а.с.33).

Позивач свої зобов'язання щодо поставки товару за договором виконав у повному обсязі.

Відповідачем також жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

Згідно п. 8 Додаткової угоди № 5 до Договору сторони домовились, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 20 банківських днів від дати надання документів, визначених пунктом 4.3 Договору (а.с.28-29).

Позивачем виставлено відповідачу рахунок за отриману 24.11.2009р. продукцію на загальну суму 491 976,55 грн. (з урахуванням ПДВ) (а.с. 34).

А відповідач, в свою чергу, був зобов'язаний здійснити оплату отриманого товару згідно з п. 8 Додаткової угоди № 5 до договору протягом 20 банківських днів з моменту отримання товару, тобто у строк до 22.12.2009р. включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару виконано не в повному обсязі.

25.12.2009 між позивачем та відповідачем підписано угоду про припинення зобов'язань зарахуванням (а.с.84).

У п.п. 1 та 2 вказаної угоди сторони підтвердили, що станом на 25.12.2009р. у відповідача наявне невиконане грошове зобов'язання перед позивачем згідно з договором № 165э від 12.05.2009р. за поставлене вугілля в сумі 257307,34грн., а у позивача наявне невиконане грошове зобов'язання перед відповідачем згідно з договором № 165э від 12.05.2009р. щодо відшкодування ж/д тарифу в сумі 42 199,46грн.

Згідно з п. 3 вказаної угоди сторони погодили припинити зарахуванням зустрічні однорідні вимоги на суму 42 199,46грн. по договору № 165э від 12.05.2009р.

Таким чином, після підписання угоди про припинення зобов'язань зарахуванням від 25.12.2009 заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 165э від 12.05.2009 становить 215 107,88 грн. (257 307,304 грн. - 42 199,46 грн.).

Жодних доказів на підтвердження того, що сума заборгованості у розмірі 215107,88грн. була перерахована позивачу відповідачем до матеріалів справи не надано.

Оскільки відповідач не в повному обсязі сплатив позивачу вартість поставленого товару, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 215107,88грн., а також нараховані інфляційні втрати у розмірі 23 876,97грн. та 3 % річних у розмірі 13 719,76грн.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо стягнення суми боргу за поставлений товар.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір № 165э від 12.05.2009р. за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, перебіг позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар розпочався з 23.12.2009р.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, строк позовної давності за зобов'язанням відповідача сплатити суму заборгованості за поставлену 24.11.2009р. за договором № 165э вугільну продукцію переривався 25.12.2009р. підписанням сторонами угоди про припинення взаємних зобов'язань заліком, що свідчить про визнання відповідачем заборгованості.

Проте, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Донецької області 10.01.2013р. (згідно штампу поштової установи на конверті), тобто після спливу загального строку позовної давності (з урахуванням його переривання 25.12.2009р.) щодо вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

31.01.2013р. відповідачем подано відзив на позов, у якому останній зазначає, що строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог сплив (а.с.39-41).

Крім того, 28.03.2013р. в судовому засіданні суду першої інстанції відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності (а.с. 96).

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку давності не заявлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що у задоволенні вимог про стягнення заборгованості у розмірі 215 107,88грн. слід відмовити.

Позовні вимоги щодо стягнення інфляційних та 3% річних є похідними від основної вимоги, тому висновок суду про відмову у задоволені цих позовних вимог є правомірним.

Суми інфляційних втрат та 3% річних нараховуються позивачем саме на вказану суму заборгованості, вимога про їх стягнення є додатковою вимогою, тобто такою, що випливає з основної вимоги, а тому колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк позовної давності для звернення з цими вимогами також сплив.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 23 876,97грн. та 3 % річних у розмірі 13 719,76грн., заявлені у січні 2013 року, нараховані на суму основної заборгованості, яка виникла у грудні 2009 року, щодо стягнення якої позивачем пропущено строк позовної давності, задоволенню також не підлягають з підстав пропуску позовної давності.

Колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо не прийняття наданого відповідачем в якості доказів оплати вартості поставленого товару платіжного доручення № 2205 від 30.11.2009р. на перерахування позивачу 500 000,00грн. за договором № 165э від 12.05.2009р. (а.с.81), оскільки сплата вказаної суми коштів була здійснена 30.11.2009р., а в угоді від 25.12.2009р. відповідачем було визнано існування заборгованості перед позивачем по договору № 165э від 12.05.2009р. станом на 25.12.2009р.

Доводи апелянта щодо не визначення строку виконання зобов»язання з оплати товару спростовуються матеріалами справи, з огляду на таке.

Приписи ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України поширюються на зобов'язання, строк виконання яких не встановлено, проте в даному спорі між сторонами строк зобов'язання по сплаті товару встановлений умовами договору (п. 8 Додаткової угоди № 5 від 30.10.2009 року до Договору), а відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Твердження скаржника про порушення принципу змагальності сторін колегія суддів відхиляє з наступного.

Згідно протоколу судового засідання від 28.03.2013 року та рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2013 року (а.с. 97, 99-104)., заява про застосування позовної давності подавалась відповідачем в судовому засіданні 28.03.2013 року в присутності представника позивача.

Крім того, 31.01.2013 року відповідач в відзиві на позовну заяву вказував, що строк позовної давності на звернення до суду минув та з цього приводу 26.02.2013р. представником позивача надані пояснення, в яких останній заперечував доводи відповідача щодо спливу позовної давності.

Надані заперечення позивача при винесені рішення судом першої інстанції були взяті до уваги, оцінка доводам була надана в мотивувальній частині рішення, тому колегія суддів погоджується з висновками суду з цього приводу та вважає їх обґрунтованими та правильними.

Враховуючи викладене, твердження заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального та матеріального права не знайшло свого підтвердження, в зв»язку з чим Донецький апеляційний господарський суд не вбачає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта»Білозерська» м. Добропілля, м. Білозерське, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2013 року у справі №905/316/13-г залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2013 року у справі №905/316/13-г - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді І.В.Зубченко

О.А.Марченко

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу; 1 -відповідачу; 1 -ДАГС; 1-ГС Донецької обл.

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу; 1 -відповідачу; 1 -ДАГС; 1-ГС Донецької обл.