Ухвала суду № 31368578, 25.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" квітня 2013 р. м. Київ К-38841/10

№ К-38841/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010

у справі № 2-а-2188/09/1570 Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської ОДПІ від 27.11.2008 № 0001532304/0.

Судові рішення вмотивовані висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивач правомірно включив суми ПДВ, сплачені у вартості отриманих від ПП «Глобал юніон трейд» послуг, з огляду на наявність у позивача належно оформлених податкових накладних, а також те, що норми Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) не ставлять у залежність право платника податку на додану вартість на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту від виконання податкового обов`язку його контрагентом (постачальником).

У касаційній скарзі Ізмаїльська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача за серпень, вересень 2008 року бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 119525,00 грн. та 107071,00 грн. відповідно згідно податкового повідомлення-рішення від 27.11.2008 № 0001532304/0, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 20.11.2008 № 01052304/31893917, про порушення позивачем норм пункту 1.8 ст.1, підпунктів 7.7.2 та 7.7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР внаслідок завищення податкового кредиту за червень, липень 2008 року на 119525,00 грн. та 107071,00 грн. відповідно за господарськими операціями з придбання послуг з ремонту теплоходів з ПП. «Глобал юніон трейд» та завищення сум бюджетного відшкодування, задекларованих за серпень, вересень 2008 року, на такі ж суми.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками господарських операцій з надання позивачу ПП «Глобал юніон трейд»послуг з ремонту теплоходів останній виписав позивачу податкові накладні, ПДВ за якими у сумах 119525,00 грн. та 107071,00 грн. позивач включив до складу податкового кредиту за червень, липень 2008 року відповідно, а в подальшому - до бюджетного відшкодування за серпень, вересень 2008 року у вказаних сумах.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості - до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, зменшення сум бюджетного відшкодування ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ПП «Глобал юніон трейд» послуг, суми ПДВ в ціні за які позивач включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за червень, липень 2008 року та які в подальшому враховувались у визначенні сум бюджетного відшкодування за серпень та вересень 2008 року відповідно, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції обставини щодо реальної поставки послуг позивачу вищевказаним контрагентом встановлені не були.

Відхиляючи довід ДПІ про відсутність реального характеру поставок, на підтвердження яких позивач надав податкові накладні, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ці документи відповідають вимогам Закону № 168/97-ВР, що, за висновком суду, свідчить про правомірність включення зазначених в податкових накладних сум ПДВ, до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Таке твердження є справедливим лише частково з огляду на те, що докази, на які послалися суди в обґрунтування висновку про наявність підстав для задоволення позову, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки послуг), а відтак і правомірність формування податкового кредиту.

У постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування Верховний Суд України звернув увагу на те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди, згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в цій постанові, можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Всупереч вказаній позиції Верховного Суду України суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи податкового органу про відсутність у ПП «Глобал юніон трейд» реальної можливості здійснити поставку позивачу ремонтних послуг у відповідних обсягах з огляду на відсутність у цього підприємства трудових ресурсів (чисельність працюючих - 1 особа); відсутність у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи такого виду діяльності, як ремонт водних суден; відсутність підприємства за його місцезнаходженням. На підтвердження вказаних обставин ДПІ додано до матеріалів справи копії інформаційної довідки та листів ДПІ у Приморському районі м. Одеси (а.с 49-50, 55). Будь-яких доказів про виконання ремонтних робіт субпідрядниками позивач не надав. Суди не перевірили доводи податкового органу про відсутність доказів проходження працівниками ПП «Глобал юніон трейд» на територію позивача для проведення ремонтних робіт, які проводились на його території, тоді як щодо цього встановлений пропускний режим.

Висновок суду, що право платника податку на податковий кредит не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг), відповідає правовому регулюванню, встановленому статтею 7 Закону № 168/97-ВР. Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

При цьому свідчити про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності контрагента або про те, що він діяв без належної обачності, може, зокрема, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку.

Відтак, доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного постачання позивачу ремонтних послуг, суми ПДВ в ціні якого включені в податковому обліку до сум податкового кредиту та у подальшому були віднесені до складу бюджетного відшкодування, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково, скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2009, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя підписЄ.А. УсенкоСудді підписМ.І. Костенко підписН.Є. Маринчак