Ухвала суду № 31368312, 22.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2013 р. м. Київ К/9991/55710/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Пасічніченка Д.О.,

представника відповідача Іванова Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 року

у справі № 2а-13512/09/2670

за позовом відкритого акціонерного товариства «Завод опоряджувальних матеріалів» (далі - позивач, ВАТ «Завод опоряджувальних матеріалів»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ВАТ «Завод опоряджувальних матеріалів» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0014201530/0 від 17.08.2009 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 348 328,64 грн. (в т.ч. 331 741,56 грн. - основний платіж, 16 587,08 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012р., позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0014201530/0 від 17.08.2009р.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на порушення судами норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) щодо земельного податку поданої на 2009 рік ВАТ «Завод опоряджувальних матеріалів», за результатами якої складено акт від 31.07.2009 р. № 786/15-30/24595245 та встановлено заниження позивачем земельного податку за квітень-червень 2009 року на суму 331 741,56 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.08.2009 р. № 0014201530/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 348 328,64 грн., в тому числі 331 741,56 грн. - основний платіж, 16 587,08 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з матеріалів справи висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що позивачем не враховано вимоги п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 р. №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку є Закон України «Про систему оподаткування», Закон України «Про плату за землю».

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів.

Згідно ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

З вищезазначених правових норм вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю».

До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України «Про плату за землю».

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що п. 2 Рішення Київської міської ради № 944/944 від 25.12.2008 р. «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає ч. 1, ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, при винесенні рішення щодо заниження позивачем податкового зобов'язання по земельному податку, відповідач керувався рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлено, що 01.04.2009 р. плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою, прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі»(3%).

Разом з цим, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2010 р. у справі № 2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011 р. у справі № К/9991/23210/11, визнано незаконним і нечинним вказане рішення органу місцевого самоврядування з моменту прийняття п. 2 Рішення Київської міської ради № 944/944 від 25.12.2008 р. «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».

Зокрема, Шевченківський районний суд м. Києва дійшов висновку, що приймаючи п.2 оскаржуваного рішення, Київська міська рада діяла всупереч ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 7, ст. 13 Закону України «Про плату за землю», ст. ст. 18, 21 Закону України «Про оренду землі», з перевищенням повноважень, передбачених ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач сплатив земельний податок за ставкою, встановленою ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», у повному обсязі.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно визнали безпідставними висновки податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з земельного податку та скасували податкове повідомлення-рішення від 17.08.2009 р. № 0014201530/0.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 року у справі № 2а-13512/09/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно