Ухвала суду № 31368295, 22.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2013 р. м. Київ К/800/6209/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Мірецької Г.О., Пономарьової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2013 року

у справі № 2а-7721/12/21/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійський винзавод» (далі - позивач, ТОВ «Євпаторійський винзавод»)

до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Євпаторії АРК ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Євпаторійський винзавод» звернулось у липні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Євпаторії АРК ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2012 року № 0000272304.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2013 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Євпаторії АРК ДПС № 0000272304 від 22.03.2012 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені адміністративного позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

З 22.02.2012 року по 05.03.2012 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.06.2010 року по 31.07.2010 року, за результатами якої 14.03.2012 року складений Акт № 103/22-03/33271192, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем, зокрема п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме занижено податок на додану вартість на суму 943 056,32 грн., у тому числі за період: червень 2010 року - 370 488,44 грн., липень 2010 року - 572 567,88 грн., який з'явився підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000272304 від 22.03.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 178 820,00 грн., у т.ч. 943 056,00 грн. за основним платежем та 235 764,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

На думку відповідача господарські операції із контрагентом - ТОВ «Таврида-Інвест» не спричиняють реального настання правових наслідків (по договору комісії безпідставно пред'явлено до компенсації транспортні та маркетингові послуги на суму 1 742 930,65 грн., факт поставки товарно-матеріальних цінностей не підтверджується товарно-транспортними накладними по договору купівлі-продажу), а отже, є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168), який діяв на час виникнення спірних відносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону № 168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону № 168.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону № 168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити відповідні реквізити.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та ТОВ «Таврида Інвест» 17.09.2009 року укладено Договір комісії № 1/09/ЕВ на реалізацію алкогольної продукції. Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачають вчинення одного або кількох правочинів. Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера. Згідно Договору комісії ТОВ «Таврида Інвест» зобов'язалось за дорученням позивача здійснювати, на платній основі, і від свого імені укладання та виконання угод з продажу та/або постачання продукції: алкогольних напоїв виробництва ТОВ «Євпаторійський винзавод» (п. 1.1 1.2). Відповідно до п. 1.5. ТОВ «Таврида Інвест» мало право укласти договір субкомісії з третьою особою, залишаючись відповідальним за її дії перед позивачем. Згідно з пунктами 3.3., 3.4. Договору позивач (Комітент) зобов'язувався компенсувати ТОВ «Таврида Інвест» (Комісіонер) транспортні витрати та витрати на організацію послуг з реалізації продукції Комітента на підставі акту наданих послуг, що підписується сторонами Договору щомісячно.

На виконання вказаного договору ТОВ «Євпаторійський винзавод» передало на комісію винну продукцію, яка реалізована ТОВ «Таврида Інвест», яка зарахована на рахунки позивача. Крім того, ТОВ «Таврида Інвест» (Комісіонер) надано Акт виконаних робіт від 30.06.2010 року на компенсацію транспортних і маркетингових послуг № ЕВ-30.06.2 на суму 1 742 930,65 гривень, у т.ч. ПДВ 290 488,44 гривень. Згідно субкомісійного Договору № 1969 від 16.09.2009 року 30.06.2010 року позивачем отримано податкову накладну № 30.06-2 на загальну суму 1 742 930,65 грн., у т.ч. ПДВ 290 488,44 грн. Також комісіонером надано Звіт від 30.06.2010 року, який складено на підставі звіту субкомісіонера - ТОВ «Кронос-Логістікс» від 30.06.2010 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.09.2009 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Таврида Інвест» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 1/09/ТИ, згідно з яким ТОВ «Таврида Інвест» поставило позивачу у червні-липні 2010 року ТМЦ (цукор, пляшки, пробки, гофропіддони під тетрапак, лотки) на загальну суму 3 915 407,29 грн., у т.ч. ПДВ 652 567,88 грн., за дослідженими судами видатковими накладними. Також, позивачем отримані податкові накладні: № 10/06-1 від 10 червня 2010 року, № 12.07-1 від 12 липня 2010 року, № 30.07-1 від 30 липня 2010 року, № 30.07-2 від 30 липня 2010 року, № 30.07-3 від 30 липня 2010 року, № 30.07-4 від 30.07.2010 року.

На підтвердження реального виконання вказаних вище договорів, судами досліджені наступні документи: звіти по договорам, звіти по випуску продукції та списанні матеріалів до виробництва.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення, а тому є безпідставним твердження відповідача, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися), а послуги не надавалися.

На підставі вищевикладеного, суді попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли вірного висновку, що підприємство позивача має належним чином оформлені податкові накладні, підтверджений факт оплати за послуги, в матеріалах справи наявні належним чином оформленні акти приймання-передачі та акти виконаних послуг; документально просліджується факт, що надані послуги в подальшому використовувалися в операціях, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

Судами встановлено, що контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам Закону № 168.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що позивач з контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконав в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які, враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують факт поставки товару та надання послуг ТОВ «Таврида Інвест» на користь позивача, дійшли вірного висновку про те, що є помилковим висновок відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість.

Щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Таврида Інвест», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанці погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зміст правочину між позивачем та ТОВ «Таврида-Інвест» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2013 року у справі № 2а-7721/12/21/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько