Ухвала суду № 3136529, 10.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“10” липня 2008р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                  Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2004 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2005 року

у справі № 5/207

за позовом               Відкритого акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив»   

до                               Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про                          визнання недійсним податкового повідомлення-рішення       

В С Т А Н О В И В :

            У серпні 2004 року Відкрите акціонерне товариство «Запоріжвогнетрив» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про (з урахуванням уточнень позовних вимог)  визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000590204/1 від 20.08.2004 року.

            В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що передача ним підрядним організаціям матеріалів за договорами підряду для виконання робіт, відповідачем неправомірно класифіковано як безоплатна передача матеріалів підрядним організаціям, оскільки вказані матеріали залишалися у власності замовника та з балансу позивача на баланс підрядника не передавалися. Отримання матеріалів підрядними організаціями за довіреностями не означає безоплатної передачі цих матеріалів у власність.  

            Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.09.2004р. у справі №5/207, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2005р., позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000590204/1 від 20.08.2004 року.

            Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі оскаржила їх в касаційному порядку.

            В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами порушено норми матеріального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

            У запереченнях на касаційну скаргу від 05.01.2007р. № 18-45 позивач просив залишити її без задоволення, судові рішення – без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому             ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

            Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в липні 2004 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі проведено позапланову тематичну перевірку правильності визначення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету ВАТ «Запоріжвогнетрив» за липень, вересень, листопад 2003 року та березень, квітень 2004 року.

За результатами проведеної скаржником вказаної вище перевірки відповідачем 30.07.2004 року складено відповідний Акт № 13/32-1/00191885 (далі – Акт перевірки).

На підставі вказаного Акта перевірки скаржником 03.08.2004 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000590204/0, яким відповідно до п. 1.4 ст. 1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі: за вересень 2003 року – 14118 грн., за листопад 2003 року – 8926 грн., за березень 2004 року – 13282 грн., за квітень 2004 року – 16258 грн. Також вказаним рішенням податковим органом на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено ВАТ «Дніпроспецсталь» суму штрафних санкцій в розмірі 7059 грн.

За результатами адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкове повідомлення – рішення №0000590204/1 від 20.08.2004 року, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі: за вересень 2003 року – 14118 грн., за листопад 2003 року – 8926 грн., за березень 2004 року – 13282 грн., за квітень 2004 року – 16258 грн та визначено Відкритому акціонерному товариству «Запоріжвогнетрив» суму штрафних санкцій в розмірі 7059 грн.

Під час проведеної Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі зазначеної вище перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушення п. 1.4 ст. 1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме не включення позивачем до оподаткування операції по безоплатному наданню матеріалів підрядним організаціям на суму 262922,03 грн.,  у зв’язку з чим занижено податкові зобов’язання на 52584 грн. і як наслідок на вказану суму завищено податок на додану вартість, який підлягає відшкодуванню з бюджету.

Проте, з викладеними в Акті висновками контролюючого органу, суди попередніх інстанцій не погодилися, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до укладених між позивачем та ТОВ «Юнібуд», ТОВ «Стобуд», ТОВ «Онікс», ВАТ «РСУ-51», ТОВ «Южінвестпром», ТОВ «Гефест», ПП «Ольвія» та ТОВ «Ігленбуд» договорів підряду, позивачем (замовником) проводилися роботи з поліпшення власних основних засобів. Вказаними угодами передбачено забезпечення робіт матеріалами як підрядником, так і замовником. На виконання угод позивачем матеріали безоплатно передані підрядникам на загальну суму 262922,03 грн. через уповноважених представників за довіреностями.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості застоводавця.

Згідно з п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої – дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Абзацом першим п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що продаж товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на таки товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відповідачем не враховано приписів абзацу другого п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яким передбачено, що не належать до продажу операції з передачі товарів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.  

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що відповідно до укладених позивачем з підрядними організаціями договорів, останні виконували будівельні роботи з використанням своїх матеріалів та матеріалів замовника (позивача), належних йому на праві власності. Вказані договори не передбачали передачу будівельних матеріалів, належних на праві власності замовнику, у власність підрядних організацій.

Крім того, суд касаційної інстанції не погоджується з викладеними в касаційній скарзі доводами відповідача стосовно того, що передача будівельних матеріалів позивачем підрядним організаціям за довіреностями у відповідності до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99 (далі – Інструкція), передбачає передачу права власності на вказані матеріали, з огляду на таке.

Дійсно, згідно з п. 2 Інструкції сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно за довіреністю одержувачів.

            Втім, правовідносини між позивачем та підрядними організаціями врегульовані Цивільним кодексом УРСР та Цивільним кодексом України, правові норми яких в свою чергу розповсюджуються на контрагентів за договором підряду і визначають відносини з реалізації та набуття права власності.

            Враховуючи викладені доводи, суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків судів попередніх інстанції відносно того, що Інструкція встановлює лише порядок передачі товарно-матеріальних цінностей, але не регулює набуття права власності.

Таким чином, беручи до уваги наведене, судами попередніх інстанцій обґрунтовано визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000590204/1 від 20.08.2004 року.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій зроблених у відповідності з вищевказаними нормами права, а прийняті ними рішення є законними та обґрунтованими.

            Згідно з ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.      

            Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Відхилити касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2004 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.03.2005 року у справі № 5/207 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий 

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.                

(підпис)

Нечитайло О.М.                

(підпис)

Пилипчук Н.Г.                

(підпис)

Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                             Ф.А. Каліушко