Ухвала суду № 3136349, 27.01.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-8585/07

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

27 січня 2009 р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДПІ у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2007

у справі №5/3576-13/442А

за позовом ДПІ у Залізничному районі м. Львова

до 1.ТОВ «Аттіс-Електронмонтаж»

2.ТОВ «Нарвал»

про визнання недійсним господарського зобовязання

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Львівської області від 28.03.2007 у справі №5/3576-13/442А задоволено позов Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова та визнано недійсним господарське зобовязання, яке виникло між ТОВ „Артіс-Електромонтаж" та ТОВ „Нарвал" на підставі усної угоди та застосовано юридичні наслідки, передбачені ст.208 ГК України, а саме: зобовязано товариство з обмеженою відповідальністю „Нарвал" повернути товариству з обмеженою відповідальністю „Артіс-Електромонтаж" все одержане в результаті виконання господарського зобовязання - 168202,08 грн., стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Артіс-Електромонтаж", в доход державного бюджету - 168202,08 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2007 у справі №5/3576-13/442А, скасовано постанову господарського суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду другої інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову господарського суду Львівської області від 28.03.2007.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.06.2005 між ТОВ «Артіс-Електромонтаж», відповідачем 1 у справі, та ДП «Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна» було укладено договір субпідряду № 24/06/05 на виконання будівельно-монтажних робіт обємом та вартістю разом з матеріалами 1389618,95 грн. На виконання вказаного договору відповідач 1 придбав у ТОВ «Нарвал», відповідача 2 у справі, товарно-матеріальні цінності на суму 168202,08 грн., в т.ч. ПДВ -28033,68 грн., у звязку з чим відповідач 2 виставив відповідачу 1 рахунок-фактуру № 45/17 від 25.06.2005 на суму 168202,08 грн. та 25.06.2005 одночасно з відвантаженням товару надав видаткову накладну № 256 та податкову накладну № 256 з посиланням на рахунок-фактуру. 25.06.2005 платіжним дорученням № 562 на поточний рахунок продавця-відповідача 2 відповідачем 1 було перераховано 168202,08 грн.

Як зазначено в акті ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 286/23-0/30583813 від 10.10.2006 «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Артіс-Електромонтаж» з питань дотримання вимог чинного податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 30.06.2006», витрати за видатковою накладною № 256 від 25.06.2005 товариством (відповідачем 1) віднесено до складу валових витрат ІІкв. 2005 року та відображено в бухгалтерському обліку проведенням Дт рах.28 «Товари» Кт рах. 631 «Розрахунки з постачальниками» і включено до Декларації по податку на прибуток за Іпівр. 2005 року. Суму ПДВ 28033,68 грн. за податковою накладною № 256 від 25.06.2005 включено до складу податкового кредиту у червні 2005 року, вписано в реєстр отриманих податкових накладних та Декларацію по ПДВ за червень 2005 року.

Придбане у відповідача 2 обладнання було встановлено відповідачем 1 контрагенту за договором субпідряду. Так, відповідно до банківської виписки від 24.05.2005 відповідач 1 отримав на поточний рахунок від ДП «Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна» 168000 грн. (з ПДВ) з призначенням платежу: авансовий платіж за будівельно-монтажні роботи по договору субпідряду № 24/06/05, у звязку з чим було відвантажено обладнання по видатковій накладній № АЕ-0000018 від 29.06.2005 на суму 168000 грн. (з ПДВ) та виписано податкову накладну № 40 тою ж датою.

Таким чином, спірне господарське зобов'язання підкріплене реальними фінансово-господарськими взаємовідносинами.

Як встановлено судами, вказані обставини позивачем не заперечуються.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком Львівського апеляційного господарського суду, щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Стаття 208 ГК України як наслідок визнання недійсними таких господарських зобов'язань визначає стягнення за рішенням суду в дохід держави всього одержаного за такими договорами. Так, відповідно до ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

В своїй касаційній скарзі позивач посилається на те, що господарське зобовязання виникло між відповідачами на підставі усної угоди. При цьому зазначає, що зазначене зобовязання виконано в повному обсязі. Проте, ТОВ «Нарвал», не було задекларовано податкове зобовязання з ПДВ. А згідно листа ДПІ у Печерському районі м. Києва №4643/7/15-910 від 27.03.2006, ТОВ «Нарвал» до податкового органу не звітується, останній звіт підприємством надано в березні 2005 року, місцезнаходження підприємства не встановлено.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, як вірно враховано судом другої інстанції, не включення відповідачем 2 - ТОВ „Нарвал" до складу своїх податкових зобов'язань сум ПДВ не є свідченням наміру відповідача 1 на приховування доходів від оподаткування. Усна угода, на підставі якої виникло спірне господарське зобовязання, не могла містити будь-яких зобов'язань сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків однією з сторін зобов'язання у даному випадку не може тягнути за собою його недійсності.

Крім того, чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

З огляду на зазначене, враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції не зясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не дослідив всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та невірного застосування закону до одних правовідносин.

Протре, суд апеляційної інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПІ у Залізничному районі м. Львова задоволенню не підлягає, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2007 у справі №5/3576-13/442А залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2007 у справі №5/3576-13/442А без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. ФедоровСуддіА.І. БрайкоГ.К. ГолубєваО.В. КарасьА.О.Рибченко

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар