Ухвала суду № 31362847, 30.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-13361/12/0170/15

30.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Шереніна Ю.Л. ,

Дугаренко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л.) від 24.01.13 у справі № 2а-13361/12/0170/15

за позовом Комунального підприємства "Варіант" (вул. Совхозна, буд.30, м.Джанкой, Автономна Республіка Крим, 96100)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Дзержинського, буд.30, м.Джанкой, Автономна Республіка Крим, 96100)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.01.2013 року позовні вимоги Комунального підприємства "Варіант" до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0025612200 від 19.11.2012р. та № 0025622200 від 19.11.2012р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Варіант» 107,30 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Комунального підприємства "Варіант" з питань взаємовідносин з фірмою ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.04.2009р. по 30.03.2012 р.

За результатами перевірки був складений акт від 26.10.2012р. №3066/22-00/32188135.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0025612200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн.;

- № 0025622200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення КП «Варіант» п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» по операціям з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.04.2009р. по 30.03.2012 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2430,00 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення КП «Варіант» п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), а саме у зв'язку з завищенням валових витрат позивачем за період з 01.04.2009р. по 30.03.2012 р. на суму 20513,00 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.04.2009р. по 30.03.2012 р., в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 5128,00 грн.

Щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати по операціях з ТОВ БВП «Строитель Плюс» були сформовані позивачем у період 2009 - 2010 роки, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки ІІІ розділ Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств» набрав чинності з 01.04.2011 року.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Судом першої інстанції встановлено, що КП «Варіант» до валових витрат у 2,3,4 кварталі 2009 р. та 2,4 кварталі 2010 р. включені витрати по операціям з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р.

Так, в акті перевірки зазначено, що КП «Варіант» в порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» були завищені валові витрати на суму 27784,28 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у розмірі 6946,07 грн., у зв'язку з чим, на підставі спірного податкового повідомлення - рішення податковим органом збільшено грошове зобов'язання з податку на прибутку.

За даними податкового органу, завищення валових витрат пов'язане з тим, що КП «Варіант» необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що в рамках Постанови слідчого групи слідчих, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146, були складені акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, відповідно до яких встановлено, нікчемність укладених угод з постачальниками та покупцями.

Згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок не підтверджено реальність проведення господарських операцій ТОВ БВП «Строитель Плюс» з контрагентами-покупцями та контрагентами постачальниками, у тому числі з КП «Варіант» за період з 01.04.2009р. по 31.03.2012р.

На думку податкового органу діяльність контрагента позивача, а саме ТОВ БВП «Строитель Плюс», була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених позивачем з ТОВ БВП «Строитель Плюс» угод, оскільки, на думку податкового органу, вказаний контрагент здійснював діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

Крім того, відносно посадових осіб контрагента позивача порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат КП «Варіант» по взаємовідносинах з ТОВ БВП «Строитель Плюс», судом встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» на загальну суму 27784,28 грн., у тому числі: у 2 кварталі 2009р. на суму 971,26 грн., у 3 кварталі 2009р. на суму 6299,51 грн., у 4 кварталі 2009р. на суму 4130,09 грн., у 2 кварталі 2010р. на суму 3232,34 грн., у 3 кварталі 2010р. на суму 10601,38 грн. та у 4 кварталі 2010р. на суму 2549,70 грн.

Проте при досліджені документів первинного податкового та бухгалтерського обліку судом встановлено, що витрати, які були віднесені позивачем до складу валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» на загальну суму 27784,28 грн. були віднесені до таких у наступних податкових періодах: у 2 кварталі 2009р. у розмірі 15635,78 грн. (вартість без ПДВ), 4 кварталі 2009р. у розмірі 2799,60 грн. (вартість без ПДВ), 2 кварталі 2010р. у розмірі 2549,70 грн., 3 кварталі 2010р. у розмірі 6799,20 грн. (вартість без ПДВ).

Судом першої інстанції зазначено, що ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи податковим органом не обґрунтовано та не вказано, яким чином було встановлено заниження податку на прибуток підприємств у зв'язку з завищенням валових витрат позивачем по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» на загальну суму 27784,28 грн., а саме: у 2 кварталі 2009р. на суму 971,26 грн., у 3 кварталі 2009р. на суму 6299,51 грн., у 4 кварталі 2009р. на суму 4130,09 грн., у 2 кварталі 2010р. на суму 3232,34 грн., у 3 кварталі 2010р. на суму 10601,38 грн. та у 4 кварталі 2010р. на суму 2549,70 грн. в результаті чого, донараховані грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням № 0025622200 від 19.11.2012р. з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн.

Як вбачається з розрахунку до податкового повідомлення рішення № 0025622200 від 19.11.2012р., наданого представником відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції, при донарахуванні грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств податковий орган не приймав до уваги валові витрати, які були понесені позивачем по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» 2 кварталі 2009р. та 3 кварталі 2009р. на загальну суму 7270,77 грн., у зв'язку з тим, що платник податку (позивач) звільнений від сплати грошового зобов'язання за 2-3 квартал 2009р. після закінчення граничного строку сплати, а саме 1095 днів (як це передбачено пп. 15.1.1. п. 15.1. ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 102.1 ст.102 Податкового кодексу України).

При досліджені первинних документів, які зазначені в акті перевірки податкового органу та на підставі, яких позивачем були сформовані валові витрати судом першої інстанції встановлено наступне.

Так, між КП «Варіант» та ТОВ БВП «Строитель Плюс» була укладена усна домовленість на поставку товарно-матеріальних цінностей (дорожня фарба), відповідно до якої ТОВ БВП «Строитель Плюс» (Постачальник) зобов'язується поставити товарно-матеріальні цінності (дорожня фарба), а Замовник в свою чергу зобов'язується прийняти та сплатити їх.

На виконання умов вказаної домовленості ТОВ БВП «Строитель Плюс» поставило позивачу товарно-матеріальні цінності (дорожня фарба) на загальну суму 33341,14 грн., у тому числі ПДВ 5556,86 грн. (вартість без ПДВ - 27784,28 грн.), що підтверджується видатковими накладними № 1843 від 20.05.2009р. на суму 960,00 грн., у тому числі ПДВ 160,00 грн. (вартість без ПДВ 800,00 грн.), № 2515 від 22.06.2009р. на суму 1679,96 грн., у тому числі ПДВ 279,96 грн. (вартість без ПДВ 1399,80 грн.), № 2606 від 30.06.2009р. на суму 16123,18 грн., у тому числі ПДВ 2687,20 грн. (вартість без ПДВ 13435,98 грн.), № 2885 від 06.07.2010р. на суму 5099,40 грн., у тому числі ПДВ 849,40 грн. (вартість без ПДВ 4249,50 грн.), № 1867 від 20.05.2010р. на суму 3059,64 грн., у тому числі ПДВ 509,94 грн. (вартість без ПДВ 2549,70 грн.), № 4504 від 19.10.2009р. на суму 3359,52 грн., у тому числі ПДВ 559,92 грн. (вартість без ПДВ 2799,60 грн.) та № 4631 від 02.09.2010р. на суму 3059,64 грн., у тому числі ПДВ 509,94 грн. (вартість без ПДВ 2549,70 грн.)

Отримання та оприбуткування отриманих товарно-матеріальних цінностей підтверджується регістрами бухгалтерського обліку по наступній бухгалтерській проводці Кт 631 «розрахунки з постачальними» Дт 201 «сировина та матеріали» за період, що перевірявся на загальну суму 27784,28 грн. (вартість без ПДВ по рахунку Дт 201).

Вартість отриманих товарів була сплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученням № 285 від 18.05.2009р., № 407 від 30.06.2009р. № 418 від 01.07.2009р., № 506 від 06.07.2010р., № 402 від 28.05.2010р., № 896 від 01.12.2009р. та випискою з банку № 698 від 02.09.2010р. Загалом позивачем здійснена оплата товарів на загальну суму 33341,14 грн., у тому числі ПДВ 5556,86 грн. (вартість без ПДВ - 27784,28 грн.)

А відтак, відповідно вимог підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334, по даті першої події, а саме по даті оприбуткування платником податку товарів, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у позивача виникло право на формування валових витрат у 2 кварталі 2009р. у розмірі 15635,78 грн. (вартість без ПДВ), 4 кварталі 2009р. у розмірі 2799,60 грн. (вартість без ПДВ), 2 кварталі 2010р. у розмірі 2549,70 грн., 3 кварталі 2010р. у розмірі 6799,20 грн. (вартість без ПДВ). Загалом по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» позивачем у перевіряємому періоді до складу валових витрат було віднесено 27784,28 грн.

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс» у перевіряємому періоді з господарською діяльністю позивача, судом встановлене наступне.

Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334 встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».

Відповідно до довідки серії АБ №438027 від 14.06.2012 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основним видом економічної діяльності підприємства є, зокрема, Прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності (КВЕД 90.03.0) та будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд.

Як вбачається з матеріалів справи, КП «Варіант» уклало договори підряду з відділом управління ЖКГ Джанкойської міської ради № 26 від 01.06.2009р., № 29 від 15.06.2009р., № 21 від 24.06.2010р. та № 22 від 01.07.2010р.

Відповідно до умов вказаних договорів Підрядник (КП «Варіант») зобов'язується власними силами, з використанням власних матеріалів надати послуги Замовнику (відділ управління ЖКГ Джанкойської міської ради) з поточного ремонту доріг та нанесення дорожньої розмітки на об'єктах замовника.

Отже, товари, а саме дорожня фарба, отримані від ТОВ БВП «Строитель Плюс», були використані КП «Варіант» при виконанні поточного ремонту доріг та нанесення дорожньої розмітки на об'єктах відділу управління ЖКГ Джанкойської міської ради, що підтверджується актами прийому виконаних підрядних робіт за грудень 2009р., серпень 2010р., листопад 2010р.

Таким чином, при передачі послуг замовнику (з використаних товарів, отриманих від ТОВ БВП «Строитель Плюс»), позивачем було отримано економічну вигоду, що призвело до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.

У зв'язку з чим, вказані витрати у сумі 27784,28 грн. по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, понесених позивачем у: 2 кварталі 2009р. у розмірі 15635,78 грн., 4 кварталі 2009р. у розмірі 2799,60 грн., 2 кварталі 2010р. у розмірі 2549,70 грн., 3 кварталі 2010р. у розмірі 6799,20 грн.

Таким чином, КП «Варіант» виконані усі умови, передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", для віднесення до валових витрат, витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» на суму 27784,28 грн., оскільки за результатами вказаних витрат отриманий дохід.

Водночас, податковим органом не надано доказів щодо розбіжностей між сумами, які віднесені позивачем до складу валових витрат у відповідні податкові періоди 2009-2011 років та сумами, вказаними в акті перевірки (сторінка 11 акту перевірки) та розрахунком до податкового повідомлення-рішення.

За таких умов, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необґрунтованість доводів податкового органу про те, що витрати за вказаними господарськими операціями не пов'язані зі здійсненням підприємством господарської діяльності.

А відтак, позивачем обґрунтовано до складу валових витрат було віднесено суму у розмірі 27784,28 грн., у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення № 0025622200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн. є протиправним.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з ТОВ БВП «Строитель Плюс» був сформований позивачем у періоді 2009-2010 роки, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вона складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Вимоги до порядку оформлення податкової накладної перелічені у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли у дослідженому періоді, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Як вбачається з висновків акту перевірки, в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» КП «Варіант» був завищений податковий кредит по операціям з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.04.2009р. по 31.03.2012р., на загальну суму 5556,86 грн.

Розбіжність у висновках акту перевірки та у сумі збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (за податковим повідомленням - рішенням № 0025612200 від 19.11.2012р.) у розмірі 3127,16 грн., виникла в результаті того, що вказана сума податкового кредиту була сформована позивачем по взаємовідносинах з ТОВ БВП «Строитель Плюс» у травні - червні 2009р.

Відповідно до п.102.1. ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

На думку податкового органу діяльність контрагента позивача, а саме ТОВ БВП «Строитель Плюс», була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

Крім того, відносно посадових осіб контрагентів позивача порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства.

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 2429,70 грн., у т.ч. за жовтень 2009р. у сумі 559,92 грн., за травень 2010р. у сумі 509,94 грн., за липень 2010р. у сумі 849,90 грн., за вересень 2010р. у сумі 509,94 грн.

КП «Варіант» з ТОВ БВП «Строитель Плюс» була укладена усна домовленість на постачання товарно-матеріальних цінностей (дорожня фарба).

На виконання умов вказаного договору ТОВ БВП «Строитель Плюс» поставило позивачу товарно-матеріальні цінності (дорожня фарба) на загальну суму 14578,20 грн., у тому числі ПДВ 2429,70 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2885 від 06.07.2010р., № 1867 від 20.05.2010р., № 4504 від 19.10.2009р. та № 4631 від 02.09.2010р.

Отримання та оприбуткування отриманих товарно-матеріальних цінностей підтверджується регістрами бухгалтерського обліку по наступній бухгалтерській проводці Кт 631 «розрахунки з постачальними» Дт 201 «сировина та матеріали» за період, який перевірявся.

По факту поставки вказаних товарно-матеріальних цінностей згідно п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону №168 ТОВ БВП «Строитель Плюс» виписало КП «Варіант» податкові накладні: № 4504 від 19.10.2009р., № 1867 від 20.05.2010р., № 2885 від 06.07.2010р. та № 4631 від 02.09.2010р. на загальну суму 14578,20 грн., у тому числі ПДВ 2429,70 грн.

У зв'язку з чим, по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів, відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону №168 у КП «Варіант» виникло право на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ БВП «Строитель Плюс» в сумі 2429,70 грн., що підтверджено податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних за відповідні звітні періоди 2009-2010 роки, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Постачальник - ТОВ БВП «Строитель Плюс» відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону №168 мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді жовтня 2009р., травня 2010р., липня 2010р. та вересня 2010р. по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель Плюс» містить усі обов'язкові реквізити, передбачені п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону №168.

Судом першої інстанції встановлено, що вартість отриманих товарів була сплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученням № 285 від 18.05.2009р., № 407 від 30.06.2009р. № 418 від 01.07.2009р., № 506 від 06.07.2010р., № 402 від 28.05.2010р., № 896 від 01.12.2009р. та випискою з банку № 698 від 02.09.2010р. Загалом позивачем здійснена оплата товарів на загальну суму 33341,14 грн., у тому числі ПДВ 5556,86 грн.(вартість без ПДВ - 27784,28 грн.)

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс» у жовтні 2009р., травні 2010р., липні 2010р. та вересні 2010р. з господарською діяльністю позивача, судом встановлене наступне.

Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334 встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».

Відповідно до довідки серії АБ №438027 від 14.06.2012 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основним видом економічної діяльності підприємства є, зокрема, Прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності (КВЕД 90.03.0) та будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд.

Як вбачається з матеріалів справи, КП «Варіант» уклало договори підряду з відділом управління ЖКГ Джанкойської міської ради № 26 від 01.06.2009р., № 29 від 15.06.2009р., № 21 від 24.06.2010р. та № 22 від 01.07.2010р.

Відповідно до умов вказаних договорів Підрядник (КП «Варіант») зобов'язується власними силами, з використанням власних матеріалів надати послуги Замовнику (відділ управління ЖКГ Джанкойської міської ради) з поточного ремонту доріг та нанесення дорожньої розмітки на об'єктах замовника.

Судом встановлено, що товари, а саме дорожня краска, отримані від ТОВ БВП «Строитель Плюс», були використані КП «Варіант» при виконанні поточного ремонту доріг та нанесення дорожньої розмітки на об'єктах відділу управління ЖКГ Джанкойської міської ради, що підтверджується актами прийому виконаних підрядних робіт за грудень 2009р., серпень 2010р., листопад 2010р.

Таким чином, при передачі послуг замовнику (з використаних товарів, отриманих від ТОВ БВП «Строитель Плюс»), позивачем було отримано економічну вигоду, що призвело до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.

Враховуючи вищезазначене, за результатом вказаних операцій позивачем нараховані податкові зобов'язання з ПДВ, які були відображені в документах податкової звітності позивача. У зв'язку з чим, вчинені господарські операції з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс» призвели до зміни у структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.

А відтак, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс».

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з ТОВ БВП «Строитель Плюс» правочинів, то встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, Закону №334, є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем з ТОВ БВП «Строитель Плюс» булі вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ БВП «Строитель Плюс» угод на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту на суму 2429,70 грн. та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Стосовно посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи, встановлено, що матеріали кримінальної справи, використані податковим органом під час перевірки, не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

А відтак, за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та ТОВ БВП «Строитель Плюс», вказаних в акті перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ТОВ БВП «Строитель Плюс» (зокрема доказів отримання вказаного товару від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ТОВ БВП «Строитель Плюс» та його використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Відсутність ТОВ БВП «Строитель Плюс» за місцезнаходженням, а також відсутність у них достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ними господарські операції з поставки товарів: адже транспорт, складські приміщення та необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Більш того, у КП «Варіант» відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів ТОВ БВП «Строитель Плюс», а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту КП «Варіант» від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Слід зазначити, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів та фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним: внаслідок укладання та виконання КП «Варіант» та ТОВ БВП «Строитель Плюс» правочинів.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн. та збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн. по операціям з придбання товарів у ТОВ БВП «Строитель Плюс», знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутком підприємств».

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення - рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0025612200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3037,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 607,00 грн. та № 0025622200 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 6410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5128,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1282,00 грн., прийняті з порушенням норм діючого законодавства та є протиправними, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, частиною першою статті 195, статтями 196,197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.12 у справі № 2а-12493/12/0170/15- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.12 у справі № 2а-12493/12/0170/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис Ю.Л.Шеренін

підпис О.В.Дугаренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян