Ухвала суду № 3136182, 15.01.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-31611/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2009 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.

при секретарі Коваль Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на ухвалуКиївського апеляційного господарського судувід 13.09.2006р.

у справі№ 29/103-А господарського суду міста Києва

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Компаньйон»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду м. Києва від 19.06.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2006 р., позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 23.07.2004 р. № 0000432203/0/0 про визначення ТОВ «Компаньйон» податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 686939,00 грн., в тому числі 457959,00 грн. основне зобовязання та 228980,00 грн. штрафні / фінансові / санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Судові рішення вмотивовані висновком судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірне виключення ДПІ із сум податкового кредиту, задекларованих позивачем за березень листопад 2001 року, травень 2002 року, травень вересень 2003 року, ПДВ в загальній сумі 457257,00 грн., підтвердженого податковими накладними, виписаними ТОВ «Омега-Трейдінг», ТОВ «Роверенд Ко», ТОВ «Скролл тек інвест», ТОВ «Одісей», зареєстрованими платниками податку на час виписування податкових накладних.

В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій ст. 129 Конституції України, пунктів 1.3 та 1.8 ст.1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 9, 86 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобовязання згідно спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 21.07.2004 р. № 23-23/03/30728866, про заниження ТОВ «Компаньйон» податкових зобовязань за березень листопад 2001 року, травень 2002 року, травень - вересень 2003 року на загальну суму 457257,00 грн. внаслідок включення до сум податкового кредиту в цих звітних податкових періодах ПДВ в зазначеній сумі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Омега-Трейдінг», ТОВ «Роверенд Ко», ТОВ «Скролл тек інвест», ТОВ «Одісей», які ухилялись від виконання податкових зобовязань, не звітували перед податковими органами або звітували з нульовими показниками фінансово-господарської діяльності, зареєстровані на осіб, що не мали наміру здійснювати господарську діяльність.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених / нарахованих / платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів / робіт, послуг /, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт / послуг / - актом прийняття робіт / послуг / чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт / послуг / / підпункт 7.4.5 цієї статті /.

Згідно з пунктом 1.8 ст.1 вказаного Закону бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Зі змісту наведених норм випливає, що, дозволяючи формування податкового кредиту за рахунок сум податку як сплаченого, так і нарахованого в ціні придбання / в разі коли відвантаження товару / робіт, послуг / є першою подією та передує зарахуванню коштів від покупця / замовника / на банківський рахунок постачальника /, законодавець в кінцевому результаті передбачає наявність у платника податку покупця витрат по сплаті податку, як підставу для врахування сум податку в розрахунку сум бюджетного відшкодування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що включені позивачем до податкового кредиту суми податку підтверджені податковими накладними; цивільно-правові угоди між позивачем та його контрагентами в установленому законом порядку недійсними не визнані; надані відповідачем докази невиконання контрагентами позивача зобовязань у сфері оподаткування не відповідають тим податковим періодам, в яких позивач включив до податкового кредиту спірні суми податку; при сплаті позивачем податку в ціні придбання товарів відповідальність за перерахування цих сум до бюджету лежить на контрагентах позивача постачальниках товарів.

Дійсно, відповідальність за податковим законодавством настає за винне порушення встановлених нормами цього законодавства вимог і має індивідуальний характер, а відтак висновок суду, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків є правильним. Разом з тим, вимога закону щодо підтвердження сум податку податковою накладною, як умова включення цих сум до податкового кредиту, передбачає видачу податкової накладної на підтвердження операції з поставки товару /послуги/, доказом факту якої в свою чергу є, зокрема, факт сплати покупцем грошових коштів за придбаний товар / послугу /. Висновок судів попередньої інстанції про сплату позивачем сум податку постачальникам не обґрунтований посиланням на будь-які докази. Відсутні такі докази і у справі.

Згідно зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 4 ст. 11 КАС України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне зясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного зясування всіх обставин у справі розкритий в частинах четвертій та пятій ст. 11 КАС України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені вимоги норм процесуального права судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень у даній справі, однак, дотриманні не були.

Встановлення факту поставки товарів, у звязку з придбанням яких у ТОВ «Омега-Трейдінг», ТОВ «Ровер енд Ко», ТОВ «Скролл тек інвест», ТОВ «Одісей» позивач включив до податкового кредиту податок у сумі 457257,00 грн., входить до предмету доказування по даній справі. Цей факт не є ідентичним факту документообігу на оформлення поставки між постачальником та покупцем і складається з ряду дій постачальника та покупця по відпуску, транспортуванню товарів, сплати за них грошових коштів тощо.

За відсутності встановлення вказаних фактів в ухвалених у справі судових рішеннях останні підлягають скасуванню як такі, що не відповідають вимогам норм процесуального права, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до приписів частин 2 та 4 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені чинним процесуальним законодавством засоби для забезпечення зясування всіх обставин у справі, прав і обовязків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського судувід 13.09.2006р. та постанову господарського суду м. Києва від 19.06.2006р., справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підпис Усенко Є.А.

Судді підпис Бившева Л.І.

підпис Голубєва Г.К.

підпис Маринчак Н.Є.

підпис Рибченко А.О.