Ухвала суду № 31360715, 30.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3057/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шостака О.О.,

суддів - Горяйнова А.М. та Мамчура Я.С.,

при секретарі - Лебедєвій Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" до Київської регіональної митниці про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року ТОВ "Укравтозапчастина" звернулося до суду з позовом до Київської регіональної митниці, у якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 553, № 554 від 12 грудня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2012 року вказаний адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідч подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2012 року - без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ТОВ "Укравтозапчастина" зареєстроване як юридична особа 04 лютого 2000 року та є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності.

В період, що перевірявся, TOB "Укравтозапчастина" перебувало на обліку як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в Київській регіональній митниці (облікова картка 10000/25/2011/15), Київській обласній митниці (облікова картка 12500/15/2010/3557), в Енергетичній регіональній митниці (облікова картка 12400/19/2009/6572), в Київській центральній спеціалізованій митниці облікова картка 10900/15/2009/1608), в Бориспільській митниці (облікова картка 122000/03/2008/6225).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в період з 01.01.2009 р. по 31.05.2011 року здійснювалось ввезення товарів - "трактор в розібраному стані - тракторокомплект", код УКТЗЕД 8701903100, на митну територію України з Республіки Білорусь.

Ввезення товару здійснювалось позивачем на підставі зовнішньоекономічних контрактів: № 112/05786206/070434-3 від 26.06.2007 року, № 112/05786206/100304-3 від 15.01.2010 року, №112/05786206/100451-3 від 15.11.2010 року, укладених з Республіканським унітарним підприємством "Мінський тракторний завод".

У період з 23.06.2011 р. по 01.11.2011 р. Київською регіональною митницею відповідно до п.п.2. п.4. Порядку проведення митним органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1730, згідно з наказами Київської регіональної митниці від 21.06.2011р. № 1004, від 22.07.2011р. № 1215, від 15.08.2011р. № 1328, від 05.09.2011р. № 1414, від 21.10.2011р. № 1618 була проведена позапланова документальна перевірка дотримання TOB "Укравтозапчастина" законодавства України з питань митної справи за період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року.

Підставою для проведення перевірки став лист Державної податкової адміністрації у м. Києві від 04.05.11 №149/10/26-0/308 щодо сплати TOB "Укравтозапчастина" роялті на користь нерезидентів України.

За результатами перевірки складено акт перевірки №10/11/100000000/30722204 від 01.11.2011року яким встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 3 ч. 2 статті 267 Митного кодексу України у частині недекларування ліцензійних платежів за ліцензійними договорами №1236 від 23.05.2002 року, №903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, №903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року з період з року по 31.05.2011 року;

- ст. 267 МК України у частині заниження митної вартості оцінюваних товарів шляхом надання недостовірних відомостей про витрати на транспортування імпортованих товарів.

02.12.2010 Вказані порушення призвели, за висновком митного органу, до заниження митної вартості імпортованого товару та порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР, у частині визначення бази оподаткування ПДВ товарів, які ввозяться на митну територію України, що розраховується згідно пункту 4.3 цього Закону, ст. 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, що спричинило заниження зобов'язання по сплаті мита на суму 4 296,86 грн. та зобов'язання по сплаті ПДВ на суму 691 191,94 грн.

На вказаний акт перевірки TOB "Укравтозапчастина" подало заперечення від 14.11.2011 року, в результаті розгляду яких Київська регіональна митниця висновки Акта перевірки залишила без змін.

12 грудня 2011 року Київською регіональною митницею, на підставі акту перевірки №10/11/100000000/30722204 від 01.11.2011р., було прийнято податкові повідомлення:

- № 553, яким позивачу, за порушення статті 267 Митного кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України", код платежу 020, на загальну суму 5 274, 15 гривні, з яких за основним платежем 4 296,86 гривень, за штрафними санкціями 977,29 гривень;

- № 554, яким позивачу, за порушення статті 267 Митного кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, статті 190 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності", код платежу 028, на загальну суму 834 694,16 гривні, з яких за основним платежем 691 191,94 гривень, за штрафними санкціями 143 502,22 гривні.

Не погодившись з висновками акта позапланової документальної перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями про донарахування ввізного мита та податку на додану вартість, TOB "Укравтозапчастина" звернулось з зазначеним позовом до суду.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до п. 19 ст. 1 МК України наведено визначення терміна "митні процедури" - це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.

Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного Кодексу України відповідно до заявленого митного режиму.

Згідно з приписами статті 265 МК України, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Правила визначення митної вартості товарів врегульовані розділом 10 Митного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами з митної справи.

Відповідно до ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 МК України встановлено, що відомості про митну вартість товарів, які перемішуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також, у відповідних випадках, для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно із п. 4.3 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 267 МК України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (а саме такий метод визначення митної вартості обрав позивач), є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема:

- роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари;

- витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31 жовтня 2011 року, при визначенні митної вартості оцінюваних товарів, виходячи зі змісту статті 267 МК Українита чинного законодавства про право інтелектуальної власності, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, слід додавати роялті у тому випадку, коли покупець сплачує їх на виконання умови продажу оцінюваних товарів.

Згідно з п. 4.14 Методичних рекомендацій, затверджених Наказом Держмитслужби від 31.01.2007 № 74, (із внесеними змінами) роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли ліцензійним договором або іншим договором розпорядження майновими правами інтелектуальної власності передбачена сплата ліцензійних платежів за право використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім права використання шляхом відтворення, тиражування, виробництва товарів на митній території України.

Перевіркою встановлено та під час судового розгляду підтверджено, що на підставі контрактів № 112/05786206/070434-3 від 26.07.2007р., № 112/05786206/100451-2 від 15.11.2010р., № 112/05786206/100304-3 від 15.01.2010р., укладених з Республіканським унітарним підприємством "Мінський тракторний завод", останній зобов'язувався поставляти, а позивач - прийняти та оплатити тракторокомплекти Беларус (товар) з метою подальшої промислової зборки тракторів.

Згідно умов укладених договорів покупець здійснює придбання товару для вивозу з Республіки Білорусь в Україну та зобов'язується реалізовувати зібрані трактори тільки на території України. Умовою поставки товару визначено БСА, м. Мінськ, згідно Інкотермс-2000.

Протягом періоду, що перевірявся, позивач здійснював ввезення товару на митну територію України, а саме отримував від нерезидента (РУП "Мінський тракторний завод") товар: трактори у розібраному стані - тракторокомплекти.

Під час перевірки встановлено та відображено в Акті перевірки, що товар, задекларований як "трактор в розібраному стані - тракторокомплект", являє собою незавершений трактор, який має основні властивості завершеного трактора та потребує складальних операцій.

Митна вартість товару була заявлена позивачем шляхом надання вантажних митних декларацій, у яких митна вартість визначена за методом №1 (за ціною договорів щодо товару, які імпортуються) для товару: "трактор в розібраному стані -тракторокомплект" за кодом УКТЗЕД 8701903100.

З матеріалів справи вбачається, що після ввезення тракторокомплектів на митну територію України позивач здійснював збирання тракторів та подальшу реалізацію готової продукції на території України.

Збирання тракторів здійснювалось у відповідності до технології виробництва (ноу-хау), право на використання якої було передано позивачу продавцем (РУП "Мінський тракторний завод") на підставі ліцензійного договору №903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року. Окрім того, з метою позначення готової продукції на підставі ліцензійних договорів № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р., № 1236 від 23.05.2002 р. позивачу було передано право на використання товарного знаку "БЕЛАРУС", що охороняється свідоцтвом України на знак для товарів та послуг № 23292, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності.

При цьому, умовами зовнішньоекономічних контрактів на поставку тракторокомплектів, укладених між позивачем та Республіканським унітарним підприємством "Мінський тракторний завод" (Республіка Білорусь), сума контракту не пов'язується з нарахуванням та виплатою роялті.

Вказане підтверджується також листом виробника - РУП "Мінський тракторний завод" від 26.01.2011 року № 903/925-03-3237, де зазначається, що в контексті зовнішньоекономічного контракту №112/05786206/100451-3 від 15 листопада 2011 року ніяких ліцензійних платежів здійснюватись не повинно. Ліцензійні платежі згідно ліцензійних договорів №1236 від 23.05.2002 р., №903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р., №903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 р. повинні здійснюватись на продукцію, вироблену на території України, тобто зібрані трактори.

Так, згідно з Ліцензійним договором № 1236 від 23.05.2002 року Ліцензіар (РУП "Мінський тракторний завод") за винагороду надає Ліцензіату (TOB "Укравтозапчастина") ліцензію на використання технології виробництва Продукції по ліцензії із застосуванням ноу-хау і технічної документації на території України.

Під "Продукцією" за цим договором розуміються трактори моделей МТЗ-80.1.57, МТЗ-82.1.57. (згідно з Додатковою угодою № 8 від 02.02.2010 назви моделей тракторів замінено на Беларус-80.1, Беларус-82.1 та Беларус-892).

Ліцензіар за винагороду, передбачену ст. 7 цього Договору, надає Ліцензіату на строк дії цього Договору невиключну ліцензію на використання "ноу-хау" на території України (п. 2.1 договору). При цьому Ліцензіару (TOB "Укравтозапчастина") надаються:

а) виключне право на виробництво "Продукції по ліцензії" (з використанням

вузлів, деталей та комплектуючих, що виготовляються та/або застосовуються

Ліцензіаром;

б) невиключне право на використання "Продукції по ліцензії", включаючи її

продаж та техобслуговування на Території.

Роялті за ліцензійним договором № 1236 сплачується за надані права на використання "ноу-хау" і технічну документацію на Території (п. 7.1). Згідно з умовами договору зобов'язаннями Ліцензіара є надання ноу-хау (п. 2.6), технічної документації щодо нього (стаття 3), гарантій на досягнення технічних показників з використанням технічних умов та інструкцій ліцензіара (п. 5.3), а правом Ліцензіара є контроль якості виготовленої продукції. Зобов'язаннями ліцензіата (TOB "Укравтозапчастина") є забезпечення якості виготовленої продукції, збереження конфіденційності отриманого ноу-хау, інформації, знань, досвіду, організація системи гарантійного і післягарантійного обслуговування. Всі витрати по створенню та організації виробництва, необхідного для виробництва "Продукції по ліцензії", несе TOB "Укравтозапчастина".

Згідно п. 2.3. Договору (яким Договір доповнено Додатковою угодою № 7) Ліцензіат (позивач) зобов'язується продавати всю виготовлену продукцію з використанням торгового знаку "БЕЛАРУС", для чого сторони укладають ліцензійний договір на використання цього товарного знаку.

У відповідності до Ліцензійного договору № 903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року Ліцензіату (TOB "Укравтозапчастина") за винагороду було передано Ліцензіаром (РУП "МТЗ") ліцензію на використання на території України технології виробництва Продукції по ліцензії із застосуванням ноу-хау і технічної документації.

Під "Продукцією" згідно п. 1.1 статті 1 вказаного договору розуміються трактори БЕЛАРУС-1221.2.

Вказаним договором Ліцензіату (TOB "Укравтозапчастина") передано права:

- на зброчне виробництво "Продукції по ліцензії" на території України (з використанням вузлів, деталей та комплектуючих, що виготовляються та /або застосовуються Ліцензіаром);

- на використання "Продукції по ліцензії", включаючи її продаж та техобслуговування на Території.

- Розділами 7.1 та 7.2 статті 7 Ліцензійного договору "Умови платежу" встановлено, що за надання права на використання знань, досвіду, ноу-хау та технічної документації Ліцензіат здійснює виплату Ліцензіару ліцензійної винагороди згідно до наступного:

- а) першочерговий платіж в розмірі 2000 доларів СІЛА протягом 15 днів від дати

вступу в дію договору в якості передоплати за підготовку та виготовлення технічної

документації згідно статті 3;

- б) поточні платежі (роялті) сплачуються за кожну одиницю Продукції по ліцензії,

яка буде виготовленої Ліцензіатом по даному договору, в розмірі 150 доларів США.

- Сплата роялті здійснюється щоквартально, на підставі підписаного сторонами акта, виходячи з сумарної кількості тракторокомплектів, відвантажених Ліцензіаром Ліцензіату по контракту за кожний звітний квартал. На підставі підписаного сторонами акту, Ліцензіар виставляє Ліцензіату рахунок на сплату роялті, який оплачується протягом 35 днів від дати підписання сторонами відповідного акту.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що умови Ліцензійних договорів № 1236 від 23.05.2002 року, № 903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року дають підстави дійти висновку, що сплата ліцензійної винагороди за вказаними договорами пов'язана не з продажем позивачу тракторокомплектів як оцінюваних товарів, які поставляються Ліцензіаром (РУП "Мінський тракторний завод"), а з використанням ноу-хау, технічної документації при виробництві продукції по ліцензії (тракторів) на митній території України. їх продажем та обслуговуванням. Нарахування і виплата роялті пов'язується з фактом подальшого (після митного оформлення) виготовлення позивачем на території України "Продукції по ліцензії", якою є трактори торгової марки "БЕЛАРУС".

Тобто на момент розмитнення товару, що придбається позивачем у нерезидента -"трактор в розібраному стані - тракторокомплект" сума роялті не становить частину вартості такого товару.

Стосовно плати за використання товарного знаку "БЕЛАРУС" судова колегія зазначає наступне:

Відповідно до Ліцензійного договору на товарний знак № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року Ліцензіар (РУП "Мінський тракторний завод") надає Ліцензіату (позивачу) за винагороду невиключну ліцензію на використання на території України товарного знаку, який охороняється свідоцтвом України № 23292, для позначення "Продукції", яка збирається і продається Ліцензіатом.

Відповідно до п. 1.1 статті 1 Ліцензійного договору під "Продукцією" за цим Договором розуміються трактори марки "БЕЛАРУС", які виготовляються Ліцензіатом (Товариством) за ліцензією Ліцензіара з тракторокомплектів, які поставляються Ліцензіаром за контрактами (п.3.1. договору).

Ліцензіат (Товариство) має право використовувати товарний знак Ліцензіара як на "Продукції", так і на супровідній документації, що відноситься до "Продукції", а також рекламі (п. 3.2).

Ліцензіат (Товариство) має право використовувати товарний знак за умови, що якість позначеної цим знаком "Продукції" буде не нижчою за якість Продукції, яка виготовляється Ліцензіаром під тим же товарним знаком (п.3.4. договору).

Згідно п. 4.1 Ліцензійного договору за надання права на використання товарного знаку Ліцензіат (Товариство) сплачує ліцензійну винагороду (роялті) за кожну одиницю Продукції, виготовленої Товариством із застосуванням товарного знака за цим Договором, у розмірі 0,7% розмірі від контрактної ціни специфікації тракторокомплектів, які поставляються Ліцензіаром по контрактам в межах виконання ліцензійного договору на право зборочного виробництва "Продукції".

Отже, вказаним договором позивачу надано право на позначення товарним знаком готової продукції - тракторів, використання товарного знаку на супровідній документації, що відноситься до продукції - тракторів, а також у рекламі.

У відповідності до ч. 4 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 23 грудня 1993 року N 3771-ХІІ використанням знака визнається:

- нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

- застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Згідно ч. 6 ст. 1109 Цивільного кодексу України права на використання об'єкта

права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Апеляційна інстанція погоджуєтося з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач наділений правом використання товарного знаку "БЕЛАРУС" виключного шляхом позначення готового виробу - трактору.

Матеріали справи свідчать, що позначення здійснювалось після виготовлення (зборки) трактору шляхом нанесення відповідного товарного знаку на бокову частину кабіни трактору. На будь-яких інших запчастинах (комплектуючих, деталях, вузлах, агрегатах) тракторів таке позначення відсутнє, що підтверджується, зокрема, листом виробника - РУП "Мінський тракторний завод" від 24.05.2012р. № 903/217-02-501.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що згідно умов Ліцензійного договору № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р. сплата ліцензійних платежів (роялті) здійснювалась позивачем не за використання товарного знаку "БЕЛАРУС" для позначення тракторокомплектів як оцінюваних товарів, які ввозились позивачем на митну територію України, а за використання даного знака для позначення кінцевої продукції, а саме тракторів, які виготовляються ТОВ "Укравтозапчастина".

Вказане підтверджується також листом виробника - РУП "Мінський тракторний завод" від 26.01.2011 року № 903/925-03-3237, де зазначається, що в контексті зовнішньоекономічних контрактів на поставку тракторокомплектів ніяких ліцензійних платежів здійснюватись не повинно. Ліцензійні платежі згідно ліцензійних договорів №1236 от 23.05.2002 г., №903/217-02-2008-11 от 24.09.2008 г., №903/217-02-2010-04 от 02.02.2010 г. повинні здійснюватись на продукцію, вироблену на території України, тобто зібрані трактори.

В свою чергу, як зазначалось вище, за змістом ст. 267 Митного кодексу України до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, включається в тому числі, роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 Митного кодексу України дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

Оскільки оцінюваним товаром, який ввозився TOB "Укравтозапчастина" в період

з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року на митну територію України були саме "трактори в

розібраному стані - тракторокомплекти", умовою продажу яких згідно контрактів

поставки, укладених з РУП "Мінський тракторний завод", не передбачалася виплата

роялті, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що роялті та ліцензійні платежі не повинні були включатись позивачем до складу митної вартості таких товарів.

З приводу тверджень відповідача стосовно того, що комплектуючі та деталі до тракторів наведені у переліку товарів, що охороняються Свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 23292 колегія суддів зазначає:

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" знаком є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Як визначено ст. 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відтак, переліком товарів та послуг, наведених у свідоцтві на знак для товарів і послуг № 23292, визначається лише те, щодо яких товарів і послуг товарний знак "БЕЛАРУС" зареєстровано.

Однак використання товарного знаку в силу ч. 4 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" матиме місце лише у випадку нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано.

Матеріалами справи не підтверджується та відповідачем під час перевірки не встановлено факту позначення (маркування) тракторокомплектів, їх окремих деталей, вузлів та агрегатів, які ввозилися позивачем на митну територію України, знаком для товарів та послуг "БЕЛАРУС", що охороняється Свідоцтвом № 23292.

Відповідно до Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених Наказом Держмитслужби України від 31.01.2007 № 74, роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли, зокрема, товари, які ввозяться на митну територію України та декларуються митному органу, вироблені (виготовлені), марковані, містять або мають інші ознаки використання зазначених об'єктів права інтелектуальної власності.

Враховуючи відсутність факту використання товарного знаку "БЕЛАРУС" в оцінюваних товарах (тракторокомплектах) або їх окремих деталях, вузлах, агрегатах, у позивача відсутні підстави для включення ліцензійних платежів до митної вартості таких товарів.

Як свідчать умови укладених контрактів на поставку тракторокомплектів №112/05786206/070434-3 від 26.06.2007 p., №112/05786206/090374-3 від 17.08.2009 p., №112/05786206/100304-3 від 15.01.2010 p., №112/05786206/100451-3 від 15.11.2010 р. позивачу не було надано право продажу на території України тракторокомплектів чи окремих деталей тракторів, що підтверджується також листом РУП "Мінський тракторний завод" від 24 травня 2012 року.

Як зазначено виробником, Ліцензійні договори № 1236 від 23.05.2002 p., № 903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року, № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р. не дають право Ліцензіату (TOB "Укравтозапчастина") на продаж окремих комплектуючих, деталей, вузлів, агрегатів, які входять у склад тракторокомплектів, що поставляються Ліцензіаром (РУП "Мінський тракторний завод") та використовуються Ліцензіатом (TOB "Укравтозапчастина") при виробництві тракторів марки "БЕЛАРУС".

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість висновків Акту перевірки стосовно порушення позивачем вимог п. 3 ч. 2 статті 267 Митного кодексу України в частині недекларування ліцензійних платежів за ліцензійними договорами №1236 від 23.05.2002 року, №903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, №903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року з період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року.

Щодо посилань відповідача в своїй апеляційній скарзі стосовно невірного відображення витрат на транспортування оцінюваних товарів внаслідок надання митному органу недостовірних відомостей про такі витрати колегія суддів зазначає:

Відповідно до ст.267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.

Відповідно до ст. 264 Митного кодексу заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з п. "б" ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України, при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема: витрати на транспортування після ввезення.

Матеріали справи свідчать, що позивачем - TOB "Укравтозапчастина" здійснювалось ввезення товарів - "трактор в розібраному стані - тракторокомплект" - на митну територію України з Республіки Білорусь відповідно до зовнішньоекономічних договорів на базових умовах Інкотермс 2000 (2010) РСА ("франко-перевізник"). Ці обставини підтверджується зовнішньоекономічними договорами, визнаються сторонами.

Враховуючи наведені умови поставки, до ціни товарів не включались транспортні витрати.

Відтак, витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України повинні були додаватись позивачем до ціни, й відповідно, включатись до митної вартості.

Однак, відповідачем під час перевірки виявлено порушення позивачем норм митного законодавства, а саме, надання недостовірних відомостей про вартість транспортних витрати, що призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів.

Основними доводами відповідача є те, що довідки експедиторів містять розподіл транспортних витрат, однак не містять, всупереч п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766, реквізитів товаротранспортного документа, а тому не є належними доказами розміру транспортних витрат, понесених позивачем.

Статтею 249 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів, визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів), які можна ідентифікувати з наявними товарами.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що довідки про транспортні витрати, надані підприємствами-перевізниками імпортованих позивачем (оцінюваних) товарів не могли бути використані при декларуванні позивачем митної вартості товарів в частині витрат на транспортування.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком відповідча з огляду на наступне:

Відповідно до п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766, для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:

- або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

- або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Таким чином, можливість подання під час митного оформлення довідок підприємств-перевізників, що здійснили перевезення, як первинних документів, що містять відомості про господарську операцію (транспортування) та підтверджують їх здійснення, прямо передбачено вказаним Порядком для підтвердження транспортних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, не усі довідки підприємств-перевізників містять реквізити товаротранспортного документа, однак порівняння номерів транспортних засобів, що визначені у довідках, із номерами засобів, визначених у вантажних митних деклараціях та інших документах, дає підстави дійти до висновків щодо можливості ідентифікації кожної довідки до вантажної митної декларації, належної їй, та можливості встановлення належності послуг до оцінюваних товарів.

При цьому, довідки про транспортні витрати експедиторів містять розподіл транспортних витрат на понесені на території України та за її межами, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за послуги та підпис керівника, що відповідає вимогам пункту 8 Порядку 1766.

Відповідно до ст. 260 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього кодексу. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні доїльними для певного методу визначення митної вартості.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та мати реквізити, визначені нормою вказаної статті.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком стосовно того, що довідки про транспортні витрати підприємств - перевізників слід визнати первинними документами в розумінні статті. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на підставі яких має проводиться визначення вартості транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України під час здійснення митного оформлення товарів TOB "Укравтозапчастина".

Вказане відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 19 січня 2011 р. у справі № К-26662/10.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що розмір транспортних витрат, визначений позивачем за 2009-2011 роки на підставі рахунків - фактур та актів здачі-приймання виконаних робіт, та відображений у його бухгалтерському обліку, співпадає із загальним розміром транспортних витрат, зазначених у довідках про транспортні витрати підприємств-перевізників імпортованих позивачем товарів, що надавалися позивачем митному органі при імпорті товарів.

Зазначення або не зазначення у таких довідках реквізитів товаротранспортного документа за умов, що відповідні витрати на транспортування, ґрунтується на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально, піддаються обчисленню та дають змогу їх віднести до митної вартості, не позбавляє доказової сили відповідні довідки.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської регіональної митниці - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2012 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги Київської регіональної митниці - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді А.М. Горяйнов

Я.С. Мамчур

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Мамчур Я.С