Ухвала суду № 3136039, 16.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-13138/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“16”жовтня 2007 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

секретар судового засідання Ярцева С.В.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 16.10.07 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргуДПІ у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.04.2005 та рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2005 по справі № 5/2653-25/321 за позовом ДП «Завод ламп фар» ВАТ «Іскра» до ДПІ у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

ДП «Завод ламп фар» ВАТ «Іскра» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ДПІ у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень№0003472320/0/04-23-2/23973231, №0003482320/0/04-23-2/23973231, №601730/04-17-2/23973231, №0003552333/0/04-23-6/23973231/12512 від 24.06.2004.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.01.2005, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.04.2005 у справі № 5/2653-25/321, позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення - рішення № 0003472320/0/04-2 2/23973231 від 24.06.2004 ;визнано частково недійсним податкове повідомлення рішення № 0003482320/0/04-23-2/23973231 від 24.06.2004 в частині нарахування суми податково зобов'язання по сплаті ПДВ у розмірі 4854,80 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2427,40 грн. (разом 7282,20 грн.).;визнано недійсним податкове повідомлення - рішення № 601730/04-17-2/239732 від 24.06.2004 ; та визнано частково недійсним податкове повідомлення - рішення №0003552333/0/04-23-6/23973231/12512 від 24.06.2004 в частині нарахування штрафних санкцій за нецільове використання коштів, отриманих в установі банку на суму 19081,70 грн.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права .

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ДПІу Галицькому районі м. Львова проведено планову документальну перевірку фінансово - господарської діяльності Дочірнього підприємств «Завод ламп - фар» ВАТ «Іскра» за період з 01.01.01р. по 01.10.03р. За результатами перевірки складено акт № 195/23-2/23973231 від 22.06.2004р.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 24.06.2004 р. прийняті податкові повідомлення - рішення №0003472320/0/04-23-2/23973231, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 7170,00 грн. - основний платіж та 3585,00 грн. штрафна санкція; №0003482320/0/04-23-2/23973231 визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 5240,74 грн. - основний платіж та 2620,37 грн. штрафна санкція; №601730/04-17-2/23973231 визначено податкове зобов'язання з податку з власників транспортних засобів в розмірі 47,50 грн. - основний платіж та 340,00 грн. штрафна санкція; №0003552333/0/04-23-6/23973231/12512 від 24.06.2004 р. визначено штрафну санкцію за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 24554.64 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0003472320/0/04-23-2/23973231 від 24.06.2004 р.. яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток 10755,00 грн. в тому числі 7170,00 грн.: основний платіж та 3585,00 грн. штрафна санкція, то слід зазначити, що в акті перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем було зайво віднесено до складу валових витрат витрати по послугах мобільних телефонів, які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Даний висновок обґрунтовується лише відсутністю розшифровок телефонних розмов, які б підтверджували взаємозв'язок витрат на мобільний звязок з господарською діяльністю підприємства.

Проте, як правильно зазначеносудом апеляційноїінстанції, вказаний аргумент не є достатнім для однозначного висновку про неправильне віднесення витрат на мобільний зв'язок. Так, Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено конкретного переліку документів, якими підприємство може підтвердити свої витрати. Разом з тим, листом ДПА України №3324/6/22-3216 від 08.05.2001 р. встановлений лише приблизний перелік документів, якими може підтверджуватись факт використання мобільних телефонів у виробничих цілях, а згідно абз. 4 п. 1. Листа ДПА України №3324/6/22-3216 від 08.05.2001 р. до таких документів відносяться рахунок, угода про надання послуг мобільного зв'язку та інші документи.

Як вбачається з матеріалів справи, судами досліджено докази використання мобільних телефонів у виробничих цілях поданих позивачем та зроблено висновок про те що вони підтверджують факт використання мобільних телефонів виключно у виробничих цілях, а отже і підтверджують правильність віднесення відповідних витрат на валові витрати та спростовують відповідні висновки, зроблені відповідачем у Акті документальної перевірки.

Отже, повідомлення - рішення №0003472320/0/04-23-2/23973231 від 24.06.2004 р. вірно визнано господарськими судами недійсним.

Щодо податкового повідомлення - рішення №0003482320/0/04-23-2/23973231 від 24.06.2004 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 7861,11 грн., в тому числі 5240,74 - основний платіж та 2620,37 грн. - штрафна санкція, яке прийнято в зв'язку з тим, що ДП "Завод ламп - фар" зайво віднесло до складу податкового кредиту по ПДВ витрати на мобільний зв'язок (в сумі 1339.70 грн.), по обслуговуванню сауни (в сумі 2752,80 грн.). послуги по внутрішньому телефонному зв'язку (в сумі 762.30 грн.), разом -4854,80 грн., то таке підлягає визнанню недійсним частково, оскільки висновок відповідача про неправильне віднесення цих витрат на валові витрати (що призвело до виключення цих сум із податкового кредиту відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість») спростовується матеріалами справи та доказами, поданими позивачем.

Твердження відповідача про виявлені ним порушення, допущені позивачем при заповненні 5 - ти податкових накладних на загальну суму 385,94 гри., є обґрунтованими та підтверджується поданими доказами. Зокрема, у матеріалах справи вбачаються копії податкових накладних, заповнених з порушенням вимог ст.7 п.7.2. пп.7.2.1. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. Вказані копії повністю відповідають оригіналам накладних та завірені «мокрою» печаткою позивача.

Таким чином, відповідач обґрунтовано та правильно донарахував позивачу суму податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у розмірі 385,94 грн. та застосував штрафну санкцію у розмірі 192,97 грн. (разом 578,91 грн.). Решта суми податкового зобов'язання по сплаті ПДВ у розмірі 4854,80 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2427,40 грн. (разом 7282,20 грн.). нарахована помилково.

Відносно податкового повідомлення - рішення № 601730/04-17-2/23973231 під 24.06.2004 р., яким визначено суму податкового зобов'язання по податку з власників транспортних засобів у розмірі 387,50 грн., в тому числі 47,50 основний платіж та 340,00 грн. штрафна санкція, то по даному податку, у періоді за який проводилась документальна перевірка існувала переплата у розмірі 22,00 грн. Зокрема, по податку за 2002 рік 14.05.2002 р. було сплачено 44.00 грн., 18.07.2002 р. - 11,00 грн., 22.10.2002 р. -11,00 грн. (весь податок за 2002 рік становить 44,00 грн.). За 2003 рік 26.06.2003 р. сплачено 44,00 грн. й 18.11.2003 р. сплачено 47.50 гри. (податок за 2003 рік таким чином сплачено повністю, за 2002 рік існує переплата). Вказані дані підтверджуються відповідним розрахунком суми податку, платіжними дорученнями, картою рахунку та виписками банку, які були представлені позивачем та долучені до матеріалів справи.

Отже, викладене відповідачем у акті документальної перевірки твердження про те. що під час перевірки було "встановлено порушення Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин", внаслідок чого занижено податок па 47.5 грн. є помилковим та необґрунтованим.

Відповідач безпідставно нарахував та визначив позивачу суму податкового зобов'язання по податку з власників транспортних засобів у розмірі 47,50 грн. (основний платіж) та 340.00 грн. - штрафна санкція (разом 387,50 грн.).

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання спірного податкового повідомлення - рішення №601730/04-17-2/23973231 від 24.06.2004 р. недійсним.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0003552333/0/04-23-6/23973231/12512 під 24.06.2004 р., яким визначено суму штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у розмірі 24554,64 грн., то позивачем дане податкове повідомлення - рішення оскаржене в частині нарахування штрафних санкцій за нецільове використання коштів, отриманих в установі банку на суму 19081,70 грн.

Вказані штрафні санкції у розмірі 19081,70 грн. нараховані відповідачем у зв'язку із встановленим перевіркою нецільовим використанням коштів, отриманих в установі банку. Під час розгляду справи, на підставі пояснень сторін та поданих доказів, суд встановив наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що готівкові грошові кошти (у загальній сумі 19081,70 грн.) були одержані позивачем в установі банку протягом періоду, за який проводилась перевірка, із зазначенням мети їх одержання: «виплата заробітної плати», а були використані для виплати своїм працівникам «лікарняних» - допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду, за який проводилась перевірка, існувала постійна заборгованість Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності перед ДП «Завод ламп-фар», що підтверджується відповідними звітами, поданим позивачем. З метою недопущення затримки відповідних виплат працівникам, відповідач, одночасно з нарахуванням зарплати, нараховував працівникам допомогу по тимчасовій непрацездатності -"лікарняні" та виплачував їх працівникам разом із заробітною платою.

Розрахунки з оплати праці, в тому числі по виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності, відповідач обліковував на єдиному рахунку (дебет рахунку 66.1) і виплачував єдиною сумою, про що свідчать платіжні відомості на заробітну плату, витяги з касової книги, особові рахунки на окремих працівників, що були подані позивачем та долучені до матеріалів справи.

Згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 (зареєстрована в міністерстві юстиції України 21.12.1999 р. за № 893/4186) на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» ведеться узагальнення інформації про розрахунки з персоналом, який відноситься як до облікового, так і до не облікового складу підприємства, з оплати праці (за всіма видами заробітної плати, премій, допомоги тощо), а також розрахунки за неодержану персоналом у встановлений термін суму з оплати праці (розрахунки з депонентами). За кредитом рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» відображаються нарахована працівникам підприємства основна та додаткова заробітна плата, премії, допомога за тимчасовою непрацездатністю, інші нарахування. Згідно вимог Інструкції № 291 від 30.11.1999 р. розрахунки з оплати праці (в тому числі по виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності) працівників ДП «Завод ламп - фар» ВАТ «Іскра» обліковувались на єдиному рахунку (дебет рахунку 66.1) і виплачувались єдиною сумою, про що свідчать платіжні відомості на заробітну плату, витяги з касової книги, особові рахунки на окремих працівників. Заробітна плата (в чому числі допомога по тимчасовій непрацездатності), нараховувалась та виплачувалась працівникам єдиною сумою.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, в тому числі допомога по тимчасовій непрацездатності, входять до структури заробітної плати.

Відповідно до ст. 253 Кодексу Законів про працю України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, в тому числі страхуванню від тимчасової непрацездатності.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р. перші 5 днів тимчасової непрацездатності оплачуються самим власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства. Решта суми допомоги по тимчасовій непрацездатності сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Згідно п. 2 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Таким чином, ну думку судової колегії, позивач зобов'язаний був нараховувати та виплачувати допомогу по тимчасовій непрацездатності одночасно із виплатою заробітної плати.

У зв'язку з цим, на виконання вимог п. 2 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р., підприємство нараховувало працівникам виплати по тимчасовій непрацездатності та виплачувало їх в складі заробітної плати - єдиною сумою.

Висновок відповідача про «нецільове використання готівки», одержаної в банківській установі, є помилковим, оскільки вказані кошти були повністю використані для проведення розрахунків по оплаті праці робітників підприємства, в тому числі виплати їм допомоги по тимчасовій непрацездатності. На інші цілі кошти, одержані в банку, не витрачались.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що відповідач помилково нарахував позивачу штрафні санкції у розмірі 19081,70 грн. визначені у податковому повідомленні рішенні №0003552333/0/04-23-6/23973231/12512 від 24.06.2004 р.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПІ у Галицькому районі м. Львовазадоволенню не підлягає, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 07.04.2005 та рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2005 по справі № 5/2653-25/321 залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.04.2005 та рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2005 по справі № 5/2653-25/321 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. ФедоровСуддіА.І. БрайкоГ.К. ГолубєваО.В. КарасьН.Є. Маринчак