Ухвала суду № 3136020, 14.10.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-3777/07

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

14 жовтня 2008 р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                       Федорова М.О.

суддів:                                                         Брайка А.І.

                                                                       Голубєвої Г.К.

                                                                       Карась О.В.

                                                                       Бившевої Л.І.

секретар судового засідання                Коваль Е.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 14.10.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргуДПІ у Оболонському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 та постанову господарського суду м. Києва від 18.09.2006

у справі №11/352-А

за позовом               ВАТ «Київська поліграфічна фабрика «Зоря»

до                               ДПІ у Оболонському районі м. Києва

про                             визнання недійсним податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.

18.09.2006 позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 04.07.2006 № 0010342304/1 в частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 440025,58 грн., в т.ч. 337096,60 грн. - основний платіж та 102928,98 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою господарського суду м. Києва від 18.09.2006, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 у справі №11/352-А, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" за період з 01.01.2004р. по 30.09.2005р.та на підставі Акту № 322-23-4-02470684 від 07.04.2006р., ДПІ у Оболонському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2006 № 0010342304/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 452900,00 грн., в т.ч. 347000,00 грн. - основний платіж та 105900,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження позивачу відмовлено в задоволені скарги та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2006 №0010342304/1, яким згідно з підпунктом "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп. 4.1.3, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.9 п. 5.2 ст. 5, пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 11 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 452900,00 грн., в т.ч. 347000,00 грн. - основний платіж та 105900,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно акту перевірки (арк. 9-12), позивачем порушено пп.4.1.3 та пп. 7.3.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" шляхом включення до складу валових доходів курсових різниць за кредитними контрактами № 1/СС-2003 від 03.01.2003 та № З/СС-2005 від 25.05.2005.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Порядку заповнення Декларації, затвердженого наказом ДПА України від 29 березня 2003 року № 143, до рядку 01.6 Декларації позивачем віднесено валові доходи, що визнаються такими згідно пп. 4.1.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме, доходи від операцій, передбачених статтею 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з наданими позивачем розшифровками до рядку 01.6 декларацій з податку на прибуток підприємства, за перевірені звітні податкові періоди позивачем було включено позитивну різницю результату перерахунку балансової вартості заборгованості в іноземній валюті, згідно з пп. 7.3.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

ВАТ «КПФ «Зоря» відповідно до норм чинного законодавства з питань оподаткування розрахувало позитивну різницю між балансовою вартістю заборгованості в іноземній валюті згідно з кредитними контрактами № 1/СС-2003 від 03.01.2003, № 3/СС-2005 від 25.05.2005 на початок звітного періоду (або на дату оприбуткування), визначеної шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення) та балансовою вартістю такої заборгованості в іноземній валюті, визначеної шляхом перерахунку суми такої заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній день звітного періоду, в сумі 637,4 тис. грн., та включило таку суму до складу валових доходів шляхом декларування відповідних сум у рядку 01.6 декларацій.

Відносно невірного розрахунку курсових різниць за контрактами № 4057-К від 25.01.2001 та № 4077-К від 02.04.2001, що призвело до заниження валових доходів на загальну суму 256,3 тис. грн., колегія суддів погоджується з висновками судів що, курсові різниці за вказаними контрактами позивачем розраховані з дотриманням п.п.7.3.3 п. 7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" а тому правомірно віднесено до складу валових витрат та валових доходів таких звітних податкових періодів враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем з метою розрахунку курсових різниць взято до уваги заборгованість по контрактах № 4057-К від 25.01.2001 та № 4077-К від 02.04.2001, яка підлягала сплаті на дату закінчення звітного податкового періоду. При цьому, заборгованість по зазначених контрактах, що не підлягала сплаті до закінчення звітного податкового періоду, до уваги не бралась.

Отже, відповідачем безпідставно збільшено валові доходи позивача на загальну суму 256,3 тис. грн..

Судова колегія Вищого адміністравтиного суду України також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що висновки акту перевірки щодо віднесення до валового доходу в IIIкварталі 2005 року сум 1.404,55 грн., 4.667,33 грн., 1.020,6 грн. (суми заборгованості підприємства перед іншими юридичними та фізичними особами, що залишились нестягнутими після закінчення строку позовної давності) є неправомірними з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вважає, що позивач протягом терміну позовної давності, визначеного у ст. 257 ЦК України, не розрахувався з ТОВ „ЄЛО Лтд", сума простроченої заборгованості становить 1.404,55 грн.

Проте, даними банківської виписки по особовому рахунку обслуговуючого банку позивача від 17.10.2002 вбачається, що позивач здійснив перерахування коштів у сумі 1404,55 грн. на рахунок ТОВ „ЄЛО Лтд" 17.10.2002, заборгованість позивача перед цим контрагентом відсутня.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що сума простроченої заборгованості позивача перед АТЗТ «Поступ і капітал» становить не 6686,57 грн., як вважає відповідач, а фактично 2019,24 грн.

Такий висновок судів ґрунтується на тому, що останнє відвантаження товарно-матеріальних цінностей на суму 4667,33 грн. відбулося 02.12.2002, що підтверджується відповідною видатковою накладною АТЗТ «Поступ і капітал» №02/12-02 від 02.12.2002.

Трирічний термін позовної давності починає свій перебіг саме з цієї дати та закінчується фактично 02.12.2005 і не припадає на період, за який проводилась перевірка позивача.

Таким чином, відповідачем, безпідставно віднесено до валового доходу позивача в IIIкварталі 2005 року суму 7092,48 грн., оскільки позивач здійснив часткову оплату за товарно-матеріальні цінності одержані від ПП «Хім Тон» 17.06.2003, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку обслуговуючого банку позивача. Відтак, термін позовної давності перервався та почала свій новий перебіг з 17.06.2003р. на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України. Відповідно закінчення терміну позовної давності припадає на 17. 06. 2006 р.

Відносно невірного розрахунку курсових різниць за контрактами № 4057-К від 25.01.2001 та № 4077-К від 02.04.2001, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 268,0 тис. грн., колегія суддів погоджується з висновками судів, що позивачем, з дотриманням всіх законодавчо встановлених норм до складу валових витрат віднесено суму в розмірі 268,0 тис. грн. оскільки, законодавство не розподіляє заборгованість в іноземній валюті, яка підлягає перерахунку з метою визначення курсових різниць, на таку, термін оплати якої настав, та на таку, дата сплати якої ще не настала. Тому перерахунку підлягає вся сума заборгованості, без огляду на термін сплати.

Щодо завищення амортизаційних відрахувань в зв'язку з оприбуткуванням обладнання за контрактами № 4057-К від 25.01.2001 та № 4077-К від 02.04.2001 судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до умов контрактів № 4057-К від 25.01.2001 та № 4077-К від 02.04.2001, згідно з вантажно-митними деклараціями № 10000/1/772004 від 22.05.01, 10000/1/772005 від 22.05.01, 10000/1/772006 від 22.05.01, 10000/1/772007 від 22.05.01, 10000/1/772008 від 22.05.01 ВАТ "КПФ "Зоря" отримало від фірми "Гейдельберг" поліграфічне обладнання.

За умовами вказаних контрактів оплата за обладнання здійснюється на умовах розстрочки розрахунку строком на 36 місяців із дати поставки. За розстрочення платежу передбачено сплату процентів у розмірі ставки проценту за 3-місячний EURIBOR+ 4% (абз. третій п.3 Контракту № 4057-К від 25.01.2001 та абз. другий п.3 Контракту № 4077-К від 02.04.2001). При цьому, умовами контрактів, передбачено, що право власності на обладнання переходить до ВАТ "КПФ "Зоря" після повної сплати суми контрактів.

Згідно з актами від 05.06.2001 № 4057-К, від 11.06.2001 № 4057-К, від 15.06.2001 № 4057-К, від 26.06.2001 № 4077-К отримане обладнання було введене позивачем в експлуатацію.

Відповідно до контрактів та актів введення в експлуатацію обладнання ВАТ "КПФ "Зоря" були придбані основні засоби (фонди), а саме: п'ятифарбова офсетна друкувальна машина (вартість 8685425,71 грн.); проявочна машина (61448,74 грн.); високошвидкісна різальна машина (500137,23 грн.); фотонабірний автомат (615023,39 грн.); копіювальна рама (66585,57 грн.).

В бухгалтерському та податковому обліку вартість обладнання у червні 2001 року включена позивачем до балансової вартості основних фондів ВАТ "КПФ "Зоря" у загальній сумі 9928620,64 грн., про що свідчать головна книга, оборотно-сальдові відомості по основних засобах, декларація про прибуток підприємства за півріччя 2001 року.

Віднесення вартості обладнання до балансової вартості основних фондів за ціною придбання відповідає порядку збільшення балансової вартості основних фондів, визначеному пп. 8.4.1. п. 8.4. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР, згідно з яким у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання.

Надалі на балансову вартість основних засобів (фондів) ВАТ "КПФ "Зоря" проводило визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань, про що свідчать головна книга, оборотно-сальдові відомості, декларації про прибуток підприємства.

Отже, ВАТ "КПФ  "Зоря" відповідно до норм чинного законодавства з питань оподаткування та бухгалтерського обліку оприбуткувало на баланс як основні фонди поліграфічне обладнання, отримане від нерезидента фірми "Гейдельберг" за контрактами №4057-К від 25.01.2001 та № 4077-К від 02.04.2001 та нараховувало на його вартість суми амортизаційних відрахувань.

Виходячи з характеру господарських операцій, що здійснювалися між ВАТ "КПФ "Зоря" та фірмою "Гейдельберг" в рамках виконання контрактів № 4057-К та № 4077-К, вказані операції є операціями фінансового лізингу.

Відповідно до пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданими у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю. Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.

Крімтого, судами також встановлено, що позивач здійснював оприбуткування основних фондів (поліграфічного обладнання), отриманих від фірми "Гейдельберг", та нарахування амортизації на їх вартість відповідно до норм діючого законодавства, а висновок відповідача про завищення позивачем амортизаційних відрахувань на суму 742,5 тис. грн. є необґрунтованим.

Щодо оскарження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 92,95 тис. грн., яка включена до спірного податкового повідомлення-рішення, без відображення розрахунку такої суми в акті перевірки то колегія суддів погоджується з судами, що така сума в розмірі 92,95 тис. грн. донарахована позивачу безпідставно, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження порушень позивачем законодавства в сфері оподаткування податком на прибуток на вказану суму.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів попередніх інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПІ у Оболонському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а ухвала Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 та постанова господарського суду м. Києва від 18.09.2006 у справі №11/352-А – залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Оболонському районі м. Києва залишити без змін.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 та постанову господарського суду м. Києва від 18.09.2006 у справі №11/352-А – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. ФедоровСуддіА.І. БрайкоГ.К. ГолубєваО.В.КарасьЛ.І.Бившева

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар