Ухвала суду № 31358054, 15.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2013 р.Справа № 1570/862/2012

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Кравченка К.В.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2012 року №0000062301 та від 18.01.2012 року №0000072301,

В С Т А Н О В И В :

31 січня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2012 року №0000062301 та від 18.01.2012 року №0000072301 (а.с. 1а-5).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що він в перевірені податкові періоди мав господарські відносини з Приватним підприємством «ІНТЕР-ПАРЕС», оплатив отримані від нього товарно-матеріальні цінності, в тому числі суми ПДВ, отримав від нього податкові накладні, в зв'язку із чим правомірно сформував валові витрати та податковий кредит з ПДВ у зазначених податкових періодах.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів фактичного виконання укладених позивачем угод.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у задоволенні прозову було відмовлено (а.с. 108-113).

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року та прийняти нову, якою задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

На підставі постанови слідчого від 03.10.2011 року (а.с. 76), наказу відповідача від 26.12.2011 року №809 (а.с. 79) та направлення на перевірку від 26.12.2011 року №2524/23 (а.с. 77-78) посадовими особами відповідача, згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», в період з 26.12.2011 року по 30.12.2011 року була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД» з питань дотримання податкового та іншого законодавства у правовідносинах з ПП «ІНТЕР-ПАРЕС» за 2008-2011 роки.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №17/2301/30455941 від 06.01.2012 року (а.с. 9-31), на підставі якого, відповідачем 18.01.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0000062301 (а.с. 8) щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 20299,00 грн., штрафних санкцій 5075,00 грн. за порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та №0000072301 (а.с. 7) щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з ПДВ 16239,00 грн., штрафних санкцій 4060,00 грн., за порушенням ним п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

Також судом було встановлено, що між позивачем та ПП «ІНТЕР-ПАРЕС» був укладений договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 18.07.2008 року №017.2008 (а.с. 39-41).

Представником позивача надані докази виконання умов цього договору ПП «ІНТЕР-ПАРЕС», а саме: рахунки на оплату послуг (а.с.42-44), актів прийняття виконаних робіт (а.с. 45-47, 59, 60), податкові накладні (а.с. 54-56) та виконання позивачем умов договору щодо проведення оплати наданих послуг, а саме платіжні доручення (а.с. 48-53).

Вказані суми були включені до складу валових витрат підприємства позивача та до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується апеляційний суд.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року за №283/97-ВР (зі змінами та доповненнями): п. 5.1 ст. 5 «Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності»; п.5.2 до складу валових витрат включаються: п.п. 5.2.1 суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг); п. 1.32 ст. 1 господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи; п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 «…не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку…».

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV з урахуванням змін та доповнень під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємством, а суб'єкти підприємства - підприємцями.

Згідно ст. 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV з урахуванням змін та доповнень підприємство - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п. 2.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення. Відповідно до п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п. 2.13 Положення, керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Відповідно до п. 2.14 Положення, відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообігу, терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документа, несуть особи, які склали і підписали ці документи. Відповідно до п. 2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996/XIV від 16.07.1999 року (зі змінами та доповненнями) «…Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів…». Діюче законодавство України гарантує свободу підприємницької діяльності та вибору постачальників, проте, як передбачено ст. 43 Господарського кодексу України, така діяльність не повинна порушувати закон.

В відповідності до положень Цивільного кодексу України «…Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників…». В відповідності до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Також в відповідності до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» №755-IV від 15.05.2003 року (зі змінами та доповненнями) визначено, що в Єдиний державний реєстр юридичних і фізичних осіб - підприємців вносяться відомості про осіб, обраних (що призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу в правовідносинах з третіми особами, або особах, що мають право скоювати дії від імені юридичної особи без довіреності, зокрема підписувати документи, договори і інше. Відповідно до ст. 19 даного Закону у разі зміни керівника ТОВ зведення про такі зміни підлягають включенню в Єдиний державний реєстр. Повідомлення про внесення таких змін в Єдиний державний реєстр прямують державним реєстратором до відповідних органів державної податкової служби, статистики, Пенсійного фонду і т.п. для однозначної ідентифікації відповідних осіб юридичної особи.

Згідно п. 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону право на нарахування та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 195 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 23.06.1997 року №233/2037 податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована в якості платника податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі заповнення її особою, яка не зазначена у п. 2 Порядку.

Відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засновником та особою, яка має право вчиняти дії від імені Приватного підприємства «ІНТЕР-ПАРЕС» без доручення вказаний ОСОБА_1.

Таким чином, суд правильно виходив з того, що лише ця особа мала права укладати договори, підписувати видаткові та податкові накладні від імені Приватного підприємства «ІНТЕР-ПАРЕС».

Водночас судом першої інстанції було враховано зміст протоколу допиту ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який був проведений 17.08.2011 року в рамках розслідування кримінальної справи №01201000132 (а.с. 87-89), з якого вбачається, що він за гроші погодився стати засновником та директором ПП «ІНТЕР-ПАРЕС». За період перебування на вказаній посаді він ніякі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, довіреності та податкові декларації від імені ПП «ІНТЕР-ПАРЕС» не підписував, підприємства з якими нібито мало господарські взаємовідносини ПП «ІНТЕР-ПАРЕС» та посадові особи цих підприємств йому невідомі та з ними він не зустрічався, жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ПП «ІНТЕР-ПАРЕС» він не має.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що договір постачання, акти прийняття виконаних робіт та податкові накладні (а.с. 39-60), за якими позивач відніс суми до складу валових витрать та до складу податкового кредиту з ПДВ не були підписані уповноваженою посадовою особою, вони не фіксували зміст фактично проведеної господарської операції, а були підроблені, що робить ці податкові накладні недійсними згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 195 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 23.06.1997 року №233/2037, в зв'язку із чим, позивачем безпідставно сформований податковий кредит відповідних податкових періодів.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на безпідставність таких висновків суду першої інстанції, оскільки вони спростовуються вироком Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2012 року, набравши законної сили, яким засновник та керівник Приватного підприємства «ІНТЕР-ПАРЕС» ОСОБА_1 засуджений за вчинення злочинів, передбачених ст. 27 ч. 5, 205 ч. 2 КК України, а саме пособництво у фіктивному підприємництві, а саме пособництво в утворенні фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності ПП «ІНТЕР-ПАРЕС» та інших з метою прикриття незаконної діяльності, що спричинила велику матеріальну шкоду державі.

Також даним вироком встановлено, що ОСОБА_1 даним підприємством не керував, документів по взаємовідносинам з підприємствами - контрагентами не підписував, товарів не поставляв. Після реєстрації підприємства передав статутні та реєстраційні документи з печаткою підприємства невстановленим слідством особам. Незаконна діяльність ПП «ІНТЕР-ПАРЕС» складалася з того, що особа, у відношенні якої кримінальна справа виділена у окреме провадження, документально оформлювало неіснуючі операції з продажу товарів (робіт, послуг), після чого такі документи передавалися замовникам «послуг» (підприємствам - контрагентам) для їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках з метою незаконного формування податкового кредиту та валових витрат, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД»

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію апеляційному суду довів та обґрунтував. В свою чергу позивач, всупереч наведеним приписам, не довів апеляційному суду протиправність прийнятого відповідачем рішення.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД» - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя К.В.Кравченко