Ухвала суду № 31355814, 03.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 р.Справа № 2а-11363/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Курило Л.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Спаскіна О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012р. по справі № 2а-11363/12/2070

за позовом Дочірнього підприємства "Племінний завод "Курганський" Акціонерного товариства "Харімпекс"

до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2012 року позивач - Дочірнє підприємство "Племінний завод "Курганський" Акціонерного товариства "Харімпекс" - звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби №0000472301 від 01.10.2012р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року адміністративний позов Дочірнього підприємства "Племінний завод "Курганський" Акціонерного товариства "Харімпекс" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби №0000472301 від 01.10.2012р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На апеляційну скаргу позивач надав письмові заперечення, в яких просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 03.04.2013 року, сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 09.08.2012р. по 22.08.2012р. ДПІ у Балаклійському районі Харківської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП "Племінний завод "Курганський" Акціонерного товариства "Харімпекс" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати всіх податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період 01.08.2009р. по 31.12.2010р. та з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період 01.01.2011 р.-31.07.2012р.

За результатами перевірки складено акт №596/22-047/33020778 від 06.09.2012р., згідно висновків якого, податковим органом, встановлено порушення платником податків, зокрема, п.8-1.11 ст.8-1 Закону України "Про ПДВ", а саме: безпідставне застосування після 01.08.2010 р. спеціального режиму оподаткування ПДВ господарських операцій з поставки товарів власного виробництва як сільськогосподарським товаровиробником, що зумовило заниження податку в розмірі 5.086.234,00 грн.; про порушення платником податків п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: безпідставне віднесення на збільшення податкового кредиту з ПДВ суми податку в розмірі 25.709,46 грн. по взаємовідносинам з придбання ПММ у АТ "Харімпекс", оскільки вказана господарська операція відбувалась у межах нікчемного правочину, що спричинило заниження податку в розмірі 25.709,46грн. (а.с.9-83 т.1).

На підставі акту перевірки №596/22-047/33020778 від 06.09.2012р. податковим органом 01.10.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000472301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 11.552.605,46грн. (основний платіж - 5.111.943,46 грн.; штраф - 6.440.662,00 грн.) (а.с.85 т.1).

Не погодившись із податковим повідомленням - рішенням відповідача, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. Висновки ДПІ про формування ДП "Племінний завод "Курганський" податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст. 3, 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 198 Податкового кодексу України ґрунтуються на складеному ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова акті перевірки господарської діяльності контрагента позивача -АТ "Харімпекс", у зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

До 31.12.2010 р. правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість були унормовані Законом України "Про податок на додану вартість", нормами якого поряд з загальними правилами обчислення ПДВ, запроваджено спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства.

Відповідно до п.8-1.1 ст.8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

В силу приписів п.8-1.2 ст.8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до п.8-1.6 ст.8-1 вказаного Закону сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Позивач - ДП "Племінний завод "Курганський" в період з 01.01.2009 р. та на час проведення перевірки був суб'єктом спеціального режиму оподаткування з ПДВ.

На момент складення акту перевірки та винесення спірного податкового повідомлення - рішення податковим органом за правилами ст. 8-1 Закону України " Про податок на додану вартість" рішення про анулювання свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування, не приймалось.

Як убачається із матеріалів справи 19.07.2010р. між позивачем - ДП "Племінний завод "Курганський" АТ "Харімпекс" (в якості продавця) та АТФ "Укргазбуд" (в якості покупця) укладено договір №53, предметом якого є поставка товару - кукурудзи загальною вартістю 6.021.120,00 грн. (ПДВ - 1.003.520,02 грн.). Пунктом 4.1 договору передбачено попередню оплату товару, а згідно з п.3.1 поставка товару має бути здійснена у строк 36 місяців від моменту попередньої оплати (а.с.89-91 т.1).

16.08.2010р. між позивачем - ДП "Племінний завод "Курганський" АТ "Харімпекс" (в якості продавця) та АТФ "Укргазбуд" (в якості покупця) укладено договір №59, предметом якого є поставка товару - гранули рослинного походження загальною вартістю 14.084.400,00грн. (ПДВ - 2.347.400,00грн.). Пунктом 4.1 договору передбачено попередню оплату товару, а п.7.1 - строк дії договору - до 31.12.2012р. (а.с.86-88 т.1).

Судом встановлено, що договори №53 від 19.07.2010 року та №59 від 16.08.2010 року не оскаржені в установленому чинним законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори №53 від 19.07.2010р. №59 від 16.08.2010р., за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському оборотах, сторони спірних правочинів мають правоздатність і дієздатність юридичних осіб, наділені правовим статусом платників ПДВ, а тому не має підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207,208 Господарського кодексу України через відсутність фактичних даних, які б беззаперечно та достовірно засвідчували нікчемність спірних правочинів.

За змістом п.8-1.7 ст.8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1 - 24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України "Про Митний тариф України", якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до п. 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1 - 24, 4101, 4102, 4103, 4301 УКТЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Таким чином, предметом поставки за договорами №53 від 19.07.2010р. та №59 від 16.08.2010р. є сільськогосподарські товари.

Станом на момент отримання попередніх оплат ДП "Племінний завод "Курганський" у розумінні Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" та Закону України "Про податок на додану вартість" було сільськогосподарським товаровиробником, мало правовий статус платника ПДВ за спеціальним режимом оподаткування згідно зі ст.8-1 Закону України "Про ПДВ", предметом спірних правочинів є поставка сільськогосподарської продукції, що узгоджується з напрямом господарської діяльності ДП, тому справляння ПДВ по господарським операціям за названими правочинами цілком правомірно здійснено позивачем за правилами ст.8-1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів щодо існування підстав для справляння ПДВ за цими господарськими операціями на загальних підставах.

Сумніви податкового органу щодо відсутності у позивача фактичної можливості виконати зобов'язання за договорами №53 від 19.07.2010 року та №59 від 16.08.2010 року власними силами не спростовують факт виробництва позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

За змістом норм Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України визначені платником податків - сільськогосподарським товаровиробником у скороченій декларації з ПДВ податкові зобов'язання за операціями з поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва можуть бути перенесені до показників загальної декларації з ПДВ лише в разі здійснення фактичної поставки продукції невласного виробництва або закінчення строку виконання зобов'язань за договором.

При цьому, знаходження постачальника - сільськогосподарського товаровиробника в судових процедурах відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не змінює зазначеного правила, оскільки вимоги покупця до постачальника мають речовий, а не грошовий характер.

На момент винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення строк виконання зобов'язань ДП "Племінний завод "Курганський" по договорам №53 від 19.07.2010р. та №59 від 16.08.2010р. не скінчився, фактичної поставки позивачем продукції невласного виробництва податковий орган у спірних правовідносинах не виявив, в акті перевірки №596/22-047/33020778 від 06.09.2012р. такі факти не викладені.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що арифметичне перенесення відповідачем відображених ДП у скороченій декларації з ПДВ показників податкових зобов'язань за період 01.08.2009р.-31.12.2010р. в розмірі - 3.968.577,00грн. та за період 01.01.2011р.-31.07.2012р. в розмірі - 2.214.642,00грн. до складу податкових зобов'язань загальної декларації з ПДВ не узгоджується з законом, оскільки для такого рішення відсутні визначені законом підстави - здійснення поставки товару невласного виробництва.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" за рахунок завищення податкового кредиту з ПДВ в розмірі 25.709,46 грн. по взаємовідносинам з придбання паливо - мастильних матеріалів у АТ "Харімпекс", колегія суддів зазначає наступне.

20.12.2006 р. між ДП "Племінний завод "Курганський" (в якості покупця), та АТ "Харкімпекс" (в якості продавця) укладено договір купівлі-продажу №20/12-КП, предметом якого є поставка товару згідно специфікації, а саме бензину А.-76 та дизпалива.

10.01.2011 р. між ДП "Племінний завод "Курганський" (в якості покупця), та АТ "Харкімпекс" (в якості продавця) укладено договір купівлі-продажу №10/01, предметом якого у поставка товару згідно специфікації, а саме - дизпалива.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано виписані АТ "Харімпекс" податкові накладні №152 від 12.10.2010 р. на суму 31.438,16 грн. (у т.ч. ПДВ - 5.239,69 грн.), №157 від 27.10.2010 р. на суму 31.898,21 грн. (у т.ч. ПДВ - 5.316,37 грн.), №176 від 15.11.2010 р. на суму 20.669,53 грн. (у т.ч. ПДВ - 3.444,92 грн.), №189 від 08.12.2010 р. на суму 16.326,32 грн. (у т.ч. ПДВ - 2.721,05 грн.), №191 від 20.12.2010 р. на суму 35.489,71 грн. (у т.ч. ПДВ - 5.914,95 грн.), №3 від 26.01.2012 р. на суму 18.434,88 грн. (у т.ч. ПДВ - 3.072,46 грн.), видаткові накладні №РН-0000115 від 12.10.2010 р. на суму 31.438,16 грн., №РН-0000108 від 27.10.2010 р. на суму 31.898,21 грн., №РН-0000126 від 15.11.2010 р. на суму 20.669,53грн., №РН-0000135 від 08.12.2010 р. на суму 16.326,32 грн., №РН-0000134 від 35.489,71 грн., №РН-0000003 від 26.01.2011 р. на суму 18.434,88 грн.

Факт перевезення товару підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними №12-10/3 від 12.10.2010 р., №27-10/1 від 27.10.2010 р., №15-11/3 від 15.11.2010 р., №08-12/2 від 08.12.2010 р., №20-12/3 від 20.12.2010 р., №26-02/1 від 26.01.2011 р.

Транспортування товару у спірних правовідносинах здійснювалося ТОВ "Енергія 2010" на виконання умов укладеного з контрагентом позивача - АТ "Харімпекс"- договору поставки нафтопродуктів №НР60 від 12.10.2010 р., поставка товару за яким здійснювалася на умовах EXW (франко-склад) міжнародних правил базисних умов торгівлі Інкотермс в редакції 2010 р.

Вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

З матеріалів справи убачається, що укладені між позивачем та його контрагентами договори є чинними та не визнані в установленому порядку недійсними.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що документи, надані позивачем засвідчують факт виконання останнім зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, а саме: випискою з особового рахунку, відкритого позивачем у ПАТ "КБ "Земельний капітал".

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Виходячи із змісту положень наведеної норми право формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно -суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Положеннями п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В 2011 році правила формування податкового кредиту, обчислення та сплати податку на додану вартість врегульовані розділом V Податкового кодексу України.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до пункту 198.1 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Разом з цим колегія суддів відмічає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

На час укладення договорів та проведення господарських операцій з контрагентами, вказані юридичні особи були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та мали статус зареєстрованого платника податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи.

Податкові накладні, які були виписані контрагентами позивача, не мають недоліків, які згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (із змінами та доповненнями), спричиняють втрату вказаними накладними юридичного статусу податкової накладної.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. У разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків перед податковими органами та бюджетом, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на включення сплачених сум до складу податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має всі документальні підтвердження їх розміру.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що викладене в акті перевірки судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів ґрунтується виключно на висновках ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про нікчемність усіх угод, укладених контрагентом позивача -АТ "Харімпекс"- з покупцями, викладених в акті документальної невиїзної перевірки АТ "Харімпекс" за період з 01.10.2010 р. по 31.01.2011 р. з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість від 22.06.2011 р. №2720/233/23762284.

Вказані висновки суду першої інстанції узгоджуються з практикою Верховного суду України. Зокрема, в постанові від 31 січня 2011 року Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, за заявою податкового органу про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року зазначив наступне: " Рішення касаційного суду узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі " БУЛВЕС" АД проти Болгарії" ( заява №3991/01) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результат сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права вланості."

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в силу закону, отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами та підтверджували висновки акту перевірки № 596/22-047/33020778 від 06.09.2012р.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає правомірним віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам із АТФ "Укргазбуд" .

Зважаючи на те, що відсутні підстави для донарахування суми податкового зобов'язання з ПДВ за основним платежем, тому відсутні підстави для застосування відносно позивача штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби №0000472301 від 01.10.2012р.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012р. по справі № 2а-11363/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В.Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Спаскін О.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.