Ухвала суду № 31349385, 20.05.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-8790/12/0170/22

20.05.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Омельченка В. А. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного акціонерного товариства "УКпостач"- Попова Анжеліка Михайлівна, довіреність № 11/01 від 11.01.13

представник відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - не з'явився сповіщений у встановленому законом порядку,

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А. ) від 05.03.2013 у справі № 2а-8790/12/0170/22

за позовом Приватного акціонерного товариства "УКпостач" (вул. Сєвєрная, 1-а, місто Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим,96000)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2013 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "УКпостач" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000034030 від 30.07.2012 про зменшення Приватному акціонерному товариству "УКпостач" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 55444,27 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 13861,07 грн., вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство "УКпостач" (далі - позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000034030 від 30.07.2012.

Позовні обґрунтовані протиправністю доводів відповідача, стосовно визнання укладених правочинів позивачем із контрагентами ПП «Базіс ТОРГ» та ПП «Кримторг» недійсним, а також безпідставністю застосовування наслідків цього.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав у відповідача приймати спірне повідомлення-рішення.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 30.07.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000034030, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 69305, 34 грн., з яких 55444,27 грн. за основним платежем, 13861,07 грн. штрафні санкції.

Передумовою зменшення позивачу розміру бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 69305, 34 грн. став акт №48/40-10/03348117 від 06.07.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правомірності дотримання норм податкового законодавства при прове денні фінансово-господарських операцій з ПП «Базіс ТОРГ», ПП «Кримторг» за період з 01,01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого сума податкового кредиту зменшена на 55444,27 грн.

Згідно висновків акту перевірки вбачається, що при проведені позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з «Базіс ТОРГ», ПП «Кримторг» за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 було встановлено, що в рамках кримінальної справи №69-0146 згідно із пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, проведено зустрічну звірку ПП «Кримторг» та ПП «Базис-Торг» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012. В рамках досудового слідства встановлено, що зазначеними контрагентами позивача фактично не було використано сумнівний податковий кредит у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Отже податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних «вигодонабувачів».

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивачем безпідставно занижено податкові зобов'язання по взаємовідносинах з «Базіс ТОРГ», ПП «Кримторг» за період з 01.01.2012 по 31.03.2012, що призвело до завищення податкового кредиту сумою 55444,27 грн. через наступне.

Платником податку, з положень пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку на вимогу підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

Податковий кредит, за приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Дата виникнення у платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначається датою події, що відбулася раніше: датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в рахунок оплати товарів (робіт, послуг), датою виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ). При цьому податкова накладна має бути оформлена, видана та зареєстрована платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг) відповідно до вимог пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи відповідно до підпункту 7.2.6 цього пункту). Згідно з приписами абзацу другого зазначеного підпункту у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підставою для відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону. Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі однієї податкової накладної в кількох звітних періодах.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 15.01.2010 між позивачем (замовник) та ПП «Кримторг» (постачальник) укладено договір поставки №01, відповідно до якого постачальник поставив позивачу товар на суму 500 000,00 грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на виконання зазначеного договору позивачем направлялись заява, про що ПП «Кримторг» виписувалась розхідна накладна та за прибуттям товару складалась приходна накладна. Далі позивачем із складу складались вимога-накладна, що відображалось у відомості товару на складі окремо по кожній позиції. Відповідно до наданих документів ПП «Кримторг» на адресу позивача надано товару на суму 187 543,90 грн., податок на додану вартість 37 508,77 грн., а всього на суму 225 052,67грн. В підтвердження здійснення останніх дій ПП «Кримторг» виписувались податкові накладні, які також були оглянуті та їх копії приєднані до матеріалів справи. Матеріалами справи підтверджується використання позивачем даного товару у власній діяльності та реалізації іншим покупцям.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 22.04.2009 між позивачем та ПП «Базис Торг» укладено договір купівлі-продажу №003/20/2-114/31 на придбання товарів. Відповідно витратної накладної №270 від 24.04.2009 ПП «Базис Торг» відпустив на адресу позивача Сталь на суму 107 613 грн., у тому числі податок на додану вартість 17935,50грн. Товар передано на склад позивача, про що сплачено відповідні кошти. Зазначена операція цілком знайшла своє підтвердження у бухгалтерській документації позивача.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Слід зазначити, що висновком проведеної по справі судово-економічної експертизи №64 від 14.02.2013 встановлено, що первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача не підтверджуються висновки, викладені в акті відповідача від 06.07.2012 року №48/40-10/03348117, а також підтверджується використання в господарський діяльності придбаних товарів.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту №64 від 14.02.2013, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі порушеній відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище договорах.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина заснована на факті порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб юридичних осіб, які є постачальниками контрагентів позивача, а також на підставі інформації, отриманої ревізорами з актів про неможливість проведення зустрічної перевірки вищезгаданих контрагентів з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення факту реальності здійснених взаємин. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів, робіт (послуг).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами є нікчемними, тому що діяльність контрагентів позивача спрямована на отримання податкової вигоди та ці відносини мали безтоварний характер, через наступне.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Судова колегія зауважує, що платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 30.07.2012 №0000034030, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 69305, 34 грн., з яких 55444,27 грн. за основним платежем, 13861,07 грн. штрафні санкції., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2013 у справі № 2а-8790/12/0170/22 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 травня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко