Постанова № 31347500, 13.05.2013, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2013 р. м. Чернівці справа № 2а/2470/2302/12

12:37 год.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Дячука Д.А.,

представників сторін:

позивача - Венгринюка С.В., Софяк В.В.;

відповідача - Івановича М.І., Мойсея В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мамаївський агропромисловий комбінат»

до Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мамаївський агропромисловий комбінат» (далі - позивач) звернулося із адміністративним позовом до Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області (далі - Кіцманська МДПІ, відповідач), в якому просило, з урахуванням змінених позовних вимог, скасувати податкові повідомлення-рішення:

від 07.08.2012 р. № 0000212300 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1708359,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 115851,00 грн.;

від 18.09.2012 р. № 0000312300 за формою «Р» про застосування штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 288605,25 грн.;

від 18.09.2012 р. № 0000302300 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1974351,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 387553,00 грн.;

від 18.09.2012 р. № 0011981700 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 39155,29 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 10288,20 грн.

В обґрунтування позивач вказував, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Зазначав, що неправильне застосування Кіцманською МДПІ норм податкового законодавства під час визначення йому грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємства, податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб є підставою для скасування оскаржуваних податкових рішень.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити. Зазначав, що ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» не мало законних підстав для отримання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2011 р. та 2012 р., та зобов'язане було перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування. Відтак, позивач повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, подавати до органу державної податкової служби окрему податкову декларацію з ПДВ у доповнення до податкової декларації за результатами власної діяльності, виписувати податкові накладні окремо на спільну діяльність та окремо на діяльність, пов'язану з власним виробництвом.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

За клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 25.10.2012 р. в адміністративній справі призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Буряк Тамарі Миколаївні.

За результатами судово-економічної експертизи судовим експертом складено висновок № 06/01-2013 від 28.03.2013 р., яким документально не підтверджено висновки в пунктах 1-5 розділу 4 акту № 1093/30/2200/32898324 від 23.07.2012 р. про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Мамаївський агропромисловий комбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р. Висновки п. 6 розділу 4 акту підтверджено частково (Т. 5 а.с. 21-90).

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мамаївський агропромисловий комбінат» (59343, Чернівецька область, Кіцманський район, с. Мамаївці, вул. Кіцманська, 44, ідентифікаційний код 32898324) зареєстроване Кіцманською районною державною адміністрацією Чернівецької області 26.05.2004 р. як юридична особа та взяте на податковий облік в органах державної податкової інспекції у Кіцманському районі 09.06.2004 р. за № 24 (Т.1 а.с. 152, 154, Т.2. а.с. 25 - 26, 27 - 28).

Відповідно до свідоцтва від 01.01.2009 р. № 100191276, позивач зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р. (Т.2 а.с. 87).

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників; оптова торгівля фруктами та овочами; роздрібна торгівля фруктами та овочами, включаючи картоплю (Т.1 а.с. 143-151, 153).

На підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п. 77.1, п.п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України та відповідно до направлень від 25.06.2012 р. № 000737, № 000738, №000739, №000740, наказу Кіцманської МДПІ № 293 від 15.06.2012 р., спеціалістами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої 23.07.2012 р. складено акт № 1093/30/2200/32898324 (Т.1 а.с. 13-106, Т. 2 а.с. 55, 61, 62, 63, 64).

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат»:

1) п. 301.1 ст. 301, п. 302.1 ст. 302 Податкового кодексу України в результаті чого завищено нарахований фіксований сільськогосподарський податок в періоді, що перевірявся на загальну суму 272,08 грн., в тому числі за 2011 р. в сумі 163,24 грн., за 1-й квартал 2012 р. в сумі 108,84 грн.;

2) п.135.1. п.135.2 ст.135. п.137.1 ст.137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового Кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток підприємств в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1708359,00 грн., у тому числі за ІІ-й квартал 2011 р. у сумі 93258,00 грн., за ІІІ -й квартал 2011 р. у сумі 545506,00 грн. за ІV-й квартал 2011 р. у сумі 606873,00 грн., за 1-й квартал 2012 р. у сумі 462722,00 грн.;

3) п.49.1, п.49.18 ст.49 Податкового Кодексу України та п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» товариством не подавалися до Кіцманської МДПІ податкові декларації з податку на прибуток підприємства у п'яти випадках: за 1-й квартал 2011 р., ІІ-й квартал 2011 р., ІІ-ІІІ-й квартали 2011 р., II-IV-й квартали 2011 р., І-й квартал 2012 р.;

4) п.185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п.198.1, п. 198.2 ст.198 Податкового Кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1974351,00 грн., в тому числі за травень 2011 р. у сумі 347653,00 грн., за червень 2011 р. у сумі 76490,00 грн., за липень 2011 р. у сумі 135026,00 грн., за серпень 2011 р. у сумі 192488,00 грн., за вересень 2011 р. у сумі 242166,00 грн., за жовтень 2011 року у сумі 168545,00 грн., за листопад 2011 р. у сумі 49452,00 грн., за грудень 2011 р. у сумі 179021,00 грн. за січень 2012 р. у сумі 104206,00 грн., за лютий 2012 року у сумі 329811,00 грн., за березень 2012 р. у сумі 149493,00 грн.;

5) п.209.1. п. 209.5, п.209.6. пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового Кодексу України в результаті чого підприємством завищено податок на додану вартість, що залишається в розпорядженні підприємства в періоді, що перевірявся на загальну суму 1974351,00 грн., в тому числі за травень 2011 р. у сумі - 610,00 грн. (від'ємне значення суми податку на додану вартість), за червень 2011 р. у сумі 424753,00 грн. за липень 2011 р. у сумі 135026,00 грн. за серпень 2011 р. у сумі 192488,00 грн. за вересень 2011 р. у сумі 242166,00 грн., за жовтень 2011 р. у сумі 168545,00 грн., за листопад 2011 р. у сумі 47390,00 грн. за грудень 2011 р. сумі 194293,00 грн., за січень 2012 р. у сумі 90694,00 грн., за лютий 2012 р. у сумі 329428,00 грн., за березень 2012 р. у сумі 150178,00 грн.;

6) п.п.17.2.164 п.2.164 ст. 164, п.п.2(а).176 п.2.176 ст.176, п.п. 1.1.168 п.1 168 ст. 168 Податкового Кодексу України в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму податку з доходів фізичних осіб - 41820,15 грн.;

7) п. 1.51 ст. 51 п.п. 2(б).176 п. 2.176 ст. 176 Податкового кодексу України та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» (Т.1 а.с. 71-72).

Вважаючи висновки акту перевірки № 1093/30/2200/32898324 від 23.07.2012 р. необгрунтованими, ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» подало письмові заперечення до Кіцманської МДПІ ( Т.1 а.с.107-114).

07.08.2012 р. за вих. № 4/10/23 Кіцманською МДПІ надано відповідь на заперечення на акт документальної перевірки, в якій позивачу повідомлено про відсутність підстав для задоволення заперечення (Т.1 а.с. 115-117).

На підставі висновків акту перевірки та за результатами розгляду заперечення на акт, відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

від 07.08.2012 р. № 0000202300 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1974351,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 387553,00 грн.;

від 07.08.2012 р. № 0000212300 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1708359,00грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 115851 грн.;

від 07.08.2012 р. № 0010911700 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 41820,15 та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 10965,04 грн. (Т.1 а.с. 118, 120, 122).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивачем оскаржив їх до державної податкової служби у Чернівецькій області (Т.1 а.с. 122-128).

За наслідками розгляду первинної скарги, ДПС в Чернівецькій області 06.09.2012 р. (вих. № 4464/10/10-208) винесло рішення, яким:

- скасовано податкове повідомлення-рішення Кіцманської МДПІ від 07.08.2012 р. № 0000202300 в частині 1 грн. застосованої штрафної санкції з посиланням на п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Прикінцевих положень Податкового кодексу України, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін;

- залишено без змін податкове повідомлення-рішення Кіцманської МДПІ від 07.08.2012 р. № 0000212300;

- збільшено на 288605,25 грн. розмір штрафної санкції (в т.ч.: 288095,25 грн. відповідно до пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, 510,00 грн. відповідно до п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України) визначеної у податковому повідомленні-рішенні Кіцманської МДПІ № 0000212300;

- скасовано податкове повідомлення-рішення Кіцманської МДПІ від 07.08.2012 р. № 0010911700 в частині сплати 2664,86 грн. податку на доходи фізичних осіб та в частині 10455,04 грн. застосованої штрафної санкції з посиланням на п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін;

- збільшено на 9778,20 грн. розмір штрафної санкції (в т.ч.: за І квартал 2011 р. - 1 грн., з посиланням на п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Прикінцевих положень Податкового кодексу України, за ІІІ-VI квартал 2011 р. - 977,20 грн. з посиланням на п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України), визначеної у податковому повідомленні-рішенні Кіцманської МДПІ від 07.08.2012 р. № 0010911700 (Т.1 а.с. 177-183).

На підставі рішення ДПС у Чернівецькій області, 18.09.2013 р. відповідач виніс наступні податкові повідомлення-рішення:

від 18.09.2012 р. № 0000312300 за формою «Р» про застосування штрафних (фінансових) санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 288605,25 грн.;

від 18.09.2012 р. № 0000302300 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1974351,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 387553,00 грн.;

від 18.09.2012 р. № 0011981700 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 39155,29 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 10288,20 грн. (Т.1 а.с. 184-186).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач оскаржив їх до суду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково, з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень став висновок податкового органу викладений в акті перевірки від 23.07.2012 р. № 1093/30/2200/32898324 про те, що позивач не мав законних підстав для отримання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку за 2011-2012 р.р., а тому був зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування.

Такий висновок податкового органу базувався на тому, що позивач:

- не здійснював вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці 5,4280 га, яка орендована у Кіцманської районної державної адміністрації на підставі договору від 17.04.2008 р.

- не зареєстрував в органах держкомзему договір суборенди землі від 05.01.2011 р., укладеного між ПП «Пектораль» та позивачем, а тому не мав права бути платником фіксованого сільськогосподарського податку та платником податку на додану вартість зі спеціальним режимом оподаткування, а повинен нараховувати податок на прибуток та податок на додану вартість на загальних підставах.

Задовольняючи позов частково, суд виходить з того, що вказаний висновок органу державної податкової служби є необґрунтований з огляду на таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755- IV (далі - ПК України).

Главою 2 розділу XIV ПК України регулюються відносини зі справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до п. 301.1 ст. 301 цього Кодексу платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з п. 302.1 ст. 302 ПК України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено ст. 308 ПК України. Зокрема, для набуття або підтвердження статусу платника цього податку особа має подавати щороку, до 20 лютого поточного року:

загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);

звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки;

розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики;

відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

Згідно п. 308.3 ПК України, за результатами розгляду поданих документів, органом державної податкової служби за місцезнаходженням такого платника (місцем перебування на податковому обліку) протягом 10 робочих днів з дати подання сільськогосподарським товаровиробником податкової декларації або заяви видається довідка про набуття або підтвердження статусу платника податку.

Як видно із матеріалів справи, 17.04.2008 р. ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» уклало договір оренди з Кіцманською районною державною адміністрацією на умовах якого прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 7,2366 га (з них забудовані землі - 1,8086 га, під теплицями - 5,4280 га) для обслуговування господарських будівель та споруд, розташованих по вул. Кіцманській, 44 в адміністративних межах Мамаївської сільської ради (за межами населеного пункту), в межах та розмірах, зазначених у кадастровому плані (Т.2 а.с. 69-74).

Вказаний договір зареєстровано у Кіцманському кущовому реєстраційному офісі Чернівецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.06.2008 р. за № 040881500007 (Т.2 а.с. 74).

На підставі акту прийому-передачі земельної ділянки від 17.05.2008 р., позивач прийняв в оренду земельну ділянку площею 7,2366 га для обслуговування господарських будівель та споруд, розташованих по вул. Кіцманській, 44 в адміністративних межах Мамаївської сільської ради, в межах та розмірах зазначених у кадастровому плані (Т.2 а.с. 76, 77-79).

В акті перевірки зафіксовано та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, що ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» відповідно до свідоцтва від 01.01.2009 р. № 100191276, зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р. (Т. 2 а.с. 87).

На підставі поданих документів на підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, ДПІ у Кіцманському районі видала позивачу довідки про те, що він є платником фіксованого сільськогосподарського податку в 2011 р. та 2012 р. (Т.1 а.с. 143, 144).

Також судовим розглядом встановлено, що позивач здійснював декларування нарахованої орендної плати за земельні ділянки відповідно до податкових декларацій орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011-2012 р. р. Так, загальна сума нарахованої орендної плати за земельну ділянку площею 7,2366 га, з них під теплицями - 5,4280 га за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р. становить 34718,59 грн. (Т.5 а.с.37).

Наслідки недотримання особою вимог щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва встановлені ст. 308 ПК України.

Зокрема, підставою для скасування реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до п. 308.6 ст. 308 цього Кодексу є або добровільне рішення такого платника, або рішення органу державної податкової служби, яке може бути постановлено в разі: 1) або ліквідації такого платника, у тому числі шляхом реорганізації, 2) або встановлення за результатами документальної перевірки порушення вимог статті 301 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи слідує та зафіксовано в акті перевірки, що відповідно до розрахунків частки сільськогосподарського виробництва, поданих позивачем до Кіцманської МДПІ, за 2011 р. № 1856 від 31.01.2011 р. частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік склала 100 %, за 2012 р. № 9001456374 від 21.01.2012 р. частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік склала 98,2 % (Т.1 а.с. 17, Т.2 а.с. 82-83, 85-86).

Згідно висновку експерта судово-економічної експертизи № 06/01-2013 від 28.03.2013 р. позивач в 2010-2011 р.р. та за І квартал 2012 р. мав частку реалізації продукції сільськогосподарського виробництва, що перевершує 75 відсотків.

За наведених обставин суд вважає, що позивач дотримувався вимог щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Відповідно до п. 308.4 ст. 308 ПК України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від:

- реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

З приписів п. 308.4 ст. 308 ПК України випливає, що сільськогосподарська продукція для цілей визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва поділяється на чотири види: 1) продукція рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 2) продукція рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 3) продукція тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 4) продукція, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

При цьому віднесення сільськогосподарської продукції до кожного з наведених видів пов'язане як із властивостями цієї продукції (як-от продукція рослинництва чи тваринництва), так і з певними вимогами щодо способу створення такої продукції.

Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

Відповідно до викладеного, для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

При визначенні змісту поняття знаходження сільськогосподарських угідь на праві власності чи користування у платника фіксованого сільськогосподарського податку, суд виходить з того, що згідно з п.п. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Згідно з п.п. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 ПК України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм ПК України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту п. 308.4 ст. 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Судом встановлено, що відповідно до договору суборенди від 05.01.2011 р., укладеного між ПП «Пектораль» (орендар) та ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» (суборендар), останній прийняв в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 3755,51 га, які знаходяться на території Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області терміном до 31.12.2013 р. (Т.3 а.с. 14 - 16).

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ПП «Пектораль» згідно свідоцтва № 100187267, зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2009 р., а згідно довідок виданих Нікопольською об'єднаною ДПІ присвоєно статус платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2011 р. та 2012 р. (Т. 2 а.с. 88, 111, 112).

Також, між ПП «Пектораль» та ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» 05.01.2011 р. укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони домовились здійснювати спільну діяльність із вирощування сільськогосподарської продукції на площах, місцезнаходження яких визначається в додатку № 1 (Т.1 а.с. 130-131, Т.3 а.с. 1).

Згідно з додатком № 1 до договору спільної діяльності від 05.01.2011 р. «Виробнича програма розміщення полів» передбачено наступні посіви: озима пшениця - 1281 га; озимий ячмінь - 200 га; озимий ріпак - 42,51 га; ярий ячмінь - 653 га; кукурудза на зерно - 315 га; соняшник - 1183 га; редиска - 17 га; соргове зерно - 64 га (Т.3 а.с. 1).

Відповідно до договору оренди цілісного майнового комплексу № 3 від 01.04.2011 р., позивач прийняв в тимчасове платне користування до 30.03.2012 р. цілісний майновий комплекс, перелік якого визначено актом приймання-передачі. Згідно акту приймання-передачі майна, передбачалася передача майна на загальну суму 40473910,54 грн. (Т.1 а.с. 132-133, 134-142).

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позивач в 2010-2011 р.р. та в І кварталі 2012 р. мав власні земельні ділянки та земельні ділянки надані в користування ПП «Пектораль», а також виробничі потужності надані в оренду.

При цьому, доводи відповідача про те, що позивач не зареєстрував в органах держкомзему договір суборенди землі від 05.01.2011 р., а тому не мав права бути платником фіксованого сільськогосподарського податку та платником податку на додану вартість зі спеціальним режимом оподаткування, відтак зобовязаний був нараховувати податок на прибуток та податок на додану вартість на загальних підставах, суд не бере до уваги з таких міркувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм ПК України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, ПК України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV ПК України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений ст. 301 ПК України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Як зазначалося вище, згідно п. 308.6 ст. 308 ПК України реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником податку скасовується:

п.п. 308.6.1. у разі подання платником податку письмової заяви щодо добровільного зняття з такої реєстрації;

п.п. 308.6.2. за рішенням органу державної податкової служби:

а) якщо такий платник податку ліквідується, у тому числі шляхом злиття, приєднання або перетворення;

б) у разі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень статті 301 цієї глави. При цьому такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

Отже наведеною нормою ПК України встановлено два випадки скасування реєстрації сільськогосподарського товаровиробника: за заявою платника податку та за рішенням органу державної податкової служби.

Судовим розглядом встановлено, що протягом 2010-2012 р.р. позивач не подавав письмової заяви щодо добровільного зняття з реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку.

Більше того, Кіцманська МДПІ щорічно підтверджувала статус позивача в якості платника фіксованого сільськогосподарського податку шляхом видачі відповідних довідок в 2011 р. та 2012 р. (Т.1 а.с 143, 144).

В судовому засіданні сторони не заперечували та підтверджується матеріалами справи, що протягом 2011 р. та І кварталу 2012 р. Кіцманська МДПІ не приймала рішення про скасування реєстрації ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» як платника сільськогосподарського податку, відтак у позивача в цьому періоді не було обов'язку переходити до сплати податків за загальною системою оподаткування .

За наведених обставин, суд вважає, що висновки податкового органу щодо відсутності у позивача статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку є необґрунтованими.

Стосовно доводів відповідача щодо необхідності оподаткування спільної діяльності суд зазначає наступне.

Основні положення про спільну діяльність встановлено ст.ст. 1130 - 1143 глави 77 Цивільного кодексу України. Зокрема, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

За загальним правилом встановленим п. 64.6 ст. 64 ПК України на обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у підпункті 153.13.10 пункту 153.13 статті 153 або у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.

Згідно абз.2 п. 64.6 цієї статті Кодексу, в органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов'язки платника податків самостійно.

Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи здійснюється відповідно до п. 153.14 ст. 153 ПК України. Вказані положення ст. 153 КАС України містяться в розділі ІІІ ПК України, який визначає порядок обчислення і сплати податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п.п. 153.14.2 п. 153.14 ст. 153 ПК України облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку на прибуток, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Виплата (нарахування) частки прибутку, отриманого учасниками спільної діяльності, оподатковується за ставкою, встановленою п. 151.1 ст. 151 ПК України, особою уповноваженою вести облік результатів спільної діяльності до/або під час такої виплати (п.п. 153.14.3 п. 153.14 ст. 153 ПК України)

Згідно з п.151.1 ст. 151 ПК України основна ставка податку на прибуток становить 16 відсотків. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

Особливості обкладення платників фіксованого сільськогосподарського податку окремими податками і зборами врегульовано ст. 307 ПК України. Так, згідно п.п. «а» п. 307.1 згаданої статті Кодексу платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками податку на прибуток підприємств.

Судовим розглядом встановлено, що позивач не здійснював окремо облік вкладів та результатів спільної діяльності з ПП «Пектораль», оскільки умовами договору про спільну діяльність на нього не було поставлено такого обов'язку. Разом з тим, як вбачається із висновку судово-економічної експертизи № 06/01-2013 від 28.03.2013 р., за даними бухгалтерського обліку ТОВ «Мамаївський агропромисловий комбінат» підтверджується нарахування прибутку від сумісної діяльності у сумі 1275073,22 грн. (Т.5 а.с. 45).

Оскільки позивач та ПП «Пектораль» є платниками фіксованого сільськогосподарського податку та учасниками договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи, суд вважає, що питання оподаткування результатів спільної діяльності цих суб'єктів господарювання не регулюються нормами, які визначають питання оподаткування податком на прибуток, тому позивач не зобов'язаний був реєструвати в податковому органі договір про спільну діяльність, вести облік спільної діяльності окремо від обліку власної господарської та сплачувати податок на прибуток на загальних підставах.

Відтак, на думку суду, висновки Кіцманської МДПІ щодо не включення до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартості реалізованих товарів на суму 15357108,00 грн., та до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, собівартості реалізованих товарів на загальну суму 7737859,00 грн. що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у сумі 1708359,00 грн. є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи.

Як наслідок, є безпідставною вимога відповідача подавати податкові декларації з податку на прибуток підприємств за І-IV квартали 2011 р. та І квартал 2012 р.

З урахуванням встановлених по справі обставин, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.08.2012 р. № 0000212300 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1708359,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 115851,00 грн., а також від 18.09.2012 р. № 0000312300 за формою «Р» про застосування штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 288605,25 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо правомірності визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства врегульовано ст. 209 ПК України.

Так, відповідно до п. 209.1 цієї статті Кодексу резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (п. 209.1 ст. 209 ПК України).

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (п. 209.6 ст. 209 ПК України).

Як зазначалося вище, позивач в 2011 р. та 2012 р. був платником фіксованого сільськогосподарського податку, що підтверджується виданими довідками ДПІ у Кіцманському районі та відповідно до свідоцтва від 01.01.2009 р. № 100191276, зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р.

Судом встановлено, що відповідно до поданих декларацій (спецрежим оподаткування у сфері сільського господарства) позивачем задекларовано у 2011 р. 1404051,00 грн. ПДВ, а в 2012 р. - 570300,00 грн. Загальна сума податку на додану вартість, яка задекларована позивачем за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р. склала 1974351,00 грн. (Т.5 а.с. 57).

Згідно висновку судово-економічної експертизи № 06/01-2013 від 28.03.2013 р., в 2010-2011 р. та 1 кварталі 2012 р. позивач мав частку реалізації продукції сільськогосподарського виробництва, що перевищує 75 відсотків.

Відповідно до п. 209.11 ст. 209 ПК України, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то:

а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Отже, позбавлення суб'єкта спеціального режиму оподаткування здійснюється тільки у випадку, коли такий суб'єкт поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, з переведенням на оподаткування на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Оскільки частка реалізації продукції сільськогосподарського виробництва, перевищує 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених позивачем, суд вважає, що відсутні підстави для переведення позивача на загальну систему оподаткування податком на додану вартість.

Доводи відповідача щодо непоширення на осіб, які уклали угоду про створення спільної діяльності положень ст.209 ПК України, суд не бере до уваги, оскільки з урахуванням положень абз. 2 п. 64.6 ст. 64 ПК України позивач перебував на обліку в органах державної податкової служби та виконував обов'язки платника податків самостійно.

За наведених обставин, суд вважає, що визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальних підставах суперечить вимогам податкового законодавства, відтак оскаржуване податкове - повідомлення від 18.09.2012 р. № 0000302300 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом встановлено порушення зазначених критеріїв відповідачем під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень № 0000212300, № 0000312300 та № 0000302300, а тому вказані рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.

Відмовляючи в частині позовних вимог суд виходить з наступного.

Перевіркою правильності нарахування податку на доходи фізичних осіб, встановлено що на порушення п.п. 168.1.1 п. 168 ст. 168, п. 176.2 «а» ст.176 ПК України при виплаті коштів з каси підприємства на закупку зерна у фізичних осіб в сумі 264995,00 грн., не утримано податок на доходи фізичних осіб в сумі 39749,25 грн. та при виплаті громадянам, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності готівкових коштів в розмірі 1411,00 грн. за придбані у них товари, надані ними послуги не утримано податок на доходи фізичних осіб в сумі 211,65 грн.

На підставі вказаного висновку та за результатами розгляду первинної скарги, ДПІ у Кіцманському районі винесло податкове повідомлення-рішення від 18.09.2012 р. № 0011981700 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 39155,29 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 10288,20 грн. (Т.3 а.с. 31).

Відповідно до п.176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно п. 14.1.180 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (п.168.1.1 ст. 168 ПК України).

Оскільки позивач, будучи податковим агентом, при виплаті коштів з каси підприємства на закупівлю зерна та придбання товарно-матеріальних цінностей у фізичних осіб не нараховував та не перераховував податок на доходи фізичних осіб, суд вважає, що відповідач правомірно нарахував податкове зобов'язання у сумі 39155,29 грн. та застосував штрафну (фінансову) санкцію у сумі 10288,20 грн. Відтак, в цій частині позовна вимога про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.09.2012 р. № 0011981700 не підлягає задоволенню.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19 та 129 Конституції України, ст. ст. 2, 70, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області від 07.08.2012 р. № 0000212300 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1708359,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 115851,00 грн.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області від 18.09.2012 р. № 0000312300 за формою «Р» про застосування штрафних (фінансових) санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 288605,25 грн.;

4. Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області від 18.09.2012 р. № 0000302300 за формою «Р» про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1974351,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 387553,00 грн.;

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 20 травня 2013 р.

Суддя В.К. Левицький