Рішення № 31344840, 20.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5289/13 20.05.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопром"

про стягнення 420 345,20 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача: Гренчук Г. В. по довіреності № 5/229 від 27.12.2012р.

від відповідача: не з»явилися

Обставини справи :

Публічне акціонерне товариство «Укргідроенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопром" заборгованості в розмірі 420 345,20 грн. з яких: 406 337,18 грн. - сума основного боргу; 10 991,10 грн. - пені; інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 812,68 грн. та 3% річних в розмірі 2 204,24 грн., відповідно до договору оренди № 116 від 01.09.2009 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2013 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.04.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

В судових засіданнях 15.04.2013р. та 15.05.2013р. оголошувались перерви,

відповідно до ст.. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представником відповідача наданий письмовий відзив на позов в якому відповідач позовні вимоги визнає частково: за актом від 22 лютого 2010 року №15 на суму 22211,51 грн., за актом від 03 березня 2010 року №15 на суму 8537,23 грн., від 21 квітня 2010 року №30 на суму 2496,94 грн., від 03 травня 2010 року №36 на суму 23898,94 грн.; за актом від 30 червня 2010 року №44 на суму 79362,46 ; за актом від 03 серпня 2010 року №65 на суму 106192,86; за актом від 03 серпня 2010 року №66 на суму 37940,69 грн. Загальна сума боргу 280640,63 грн.

Що стосується рахунку на оплату від 19 жовтня 2010 року №17 на суму 85829,68 грн., то відповідач зазначає, що акт на адресу відповідача не направлявся, будівельна техніка оренду не використовувалася за фактично відпрацьований час (пункт 3.1. Договору).

Заборгованість за актами від 30 жовтня 2009 року №38 на суму 5268,79 грн.; від 30 листопада 2009 року №48 на суму 904,52 грн.; від 22 грудня 2009 року №52 на суму 24052,22 грн.; від 31 грудня 2009 року №25 на суму 22732,18 грн. відповідачем не визнається в зв'язку з простроченням терміну позовної давності. До відзиву відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності.

Заборгованість щодо сплати пені не визнається оскільки в договорі така пеня не передбачена, а саме нарахування пенні у позові є порушенням статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань».

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Усне посилання позивача на ч.2 ст.231 Господарського кодексу України безпідставне оскільки така підстава щодо стягнення пені позивачем до початку судового засідання не заявлялося.

Також відповідач частково визнає нараховані індекс інфляції та 3 % річних.

Після оголошеної в судовому засіданні 15.05.2013р. перерви представники відповідача в судове засідання не з»явилися.

У судовому засіданні 20.05.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

01.09.2009 р. між Публічним акціонерним товариством «Укргідроенерго» (далі-орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергопром» (далі - орендар) укладено договір оренди № 116, за умовами якого орендодавець на правах власника, передає в строкове платне користування орендареві майно - кран козловий електричний КК 125+10 У1, заводський №222/1, з метою використання за призначенням на будівництві Дністровської ГАЕС.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 01.09.2010р. (п.5.1. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар приймає на себе такі обов'язки:

2.1.1 прийняти об'єкт оренди у Орендодавця по акту прийому-передачі (додаток №1);

2.1.2 використовувати переданий об'єкт оренди для виробничих потреб, дотримуючись "Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів" ДНАОП № 0-1.03.93 та інших вимог чинного законодавства, у тому числі пов'язаних з відносинами оренди;

2.1.3 утримувати об'єкт оренди у справному технічному стані, проводити технічні огляди і обслуговування, поточні ремонти;

2.1.4 після закінчення строку дії Договору повернути об'єкт оренди у технічно справному стані;

2.1.5 своєчасно проводити всі розрахунки по даному Договору;

2.1.6 допускати відповідальних осіб Орендодавця до об'єкта оренди для здійснення нагляду за його експлуатацією.

Згідно з п 2.2. договору, орендодавець приймає на себе такі обов'язки:

2.2.1 передати Орендареві об'єкт оренди у технічно-справному стані по акту прийому - передачі;

2.2.2 передати Орендареві всю технічну документацію на об'єкт оренди по акту прийому - передачі;

2.2.3 прийняти від Орендаря об'єкт оренди після закінчення строку оренди.

2.2.4 Щомісяця надсилати Орендарю Акт наданих послуг оренди.

Орендна плата визначається згідно розрахунку орендної плати (додаток №2 даного договору) за фактично відпрацьований час. (п. 3.1. договору).

За умовами договору, (п. 3.2.) орендна плата сплачується орендарем на підставі виставленого орендодавцем рахунку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.

Відповідно до додатку до договору № 116 від 01.09.2009р., орендна плата за 1 маш/год крана козлового спеціального п/в 125+10 т становить 665067,16 грн. при середньорічному нормативному наробітку при 3-х змінному робочому дні - 6300 маш/год. Вартість 1 маш/год. (без ПДВ) становить 105,57 грн.

З матеріалів справи вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди, що підтверджується актом прийому - передачі.

Також з матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство «Укргідроенерго» 06.12.2012р. направило Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергопром» лист-вимогу № 5-2/10189, перерахувати борг у сумі 406 337,63 грн. за договором оренди від 01.09.2009р. №116.

Проте, відповідач відповіді на вказаний лист не надав, заборгованість не сплатив.

За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість орендній платі в розмірі 406 337,18 грн. відповідно до договору оренди № 116 від 01.09.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора та позивачів підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При розгляді справи судом встановлено, що по спірному договору між сторонами були підписані акти від 30 жовтня 2009 року №38 на суму 5268,79 грн.; від 30 листопада 2009 року №48 на суму 904,52 грн.; від 22 грудня 2009 року №52 на суму 24052,22 грн.; від 31 грудня 2009 року №25 на суму 22732,18 грн., від 22 лютого 2010 року №15 на суму 22211,51 грн., за актом від 03 березня 2010 року №15 на суму 8537,23 грн., від 21 квітня 2010 року №30 на суму 2496,94 грн., від 03 травня 2010 року №36 на суму 23898,94 грн.; за актом від 30 червня 2010 року №44 на суму 79362,46 ; за актом від 03 серпня 2010 року №65 на суму 106192,86; за актом від 03 серпня 2010 року №66 на суму 37940,69 грн.

Акт виконаних робіт за вересень 2010 року № 79 від 19.10.2010 р. на суму 85829,68 грн. був складений на підставі довідки про використання кранів орендованих у ВАТ "Укргідроенерго" . Зазначена довідка була отримана позивачем від відповідача 19.10.2010 про що свідчить відбиток вхідного штампу Філії "Дирекції будівництва "Дністровської ГАЕС".

Підписаний уповноваженими представниками позивача Акт виконаних робіт № 79 від 19.10.2010 р. у двох примірниках разом з Рахунком на оплату № 17 від 19.10.2010 р. було надано відповідачу, про що свідчить надпис про прийняття документу уповноваженим представником відповідача з зазначеним вхідного номеру на Рахунку на оплату № 17 від 19.10.2010 р.

Другий примірник Акту виконаних робіт № 79 від 19.10.2010 р. підписаний уповноваженим представником відповідача, позивач не отримав.

Судом приймається до уваги те, що умовами договору не визначена необхідність складати та підписувати Акти виконаних робіт.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Оскільки договором не передбачено строки оплати орендних платежів позивач направив на адресу відповідача лист- вимогу від 06.12.2012р. №5-2/10189 з вимогою протягом 7 (семи) днів, з отримання даної заяви перерахувати борг в сум і 406 337, 63 грн. До даного листа позивачем були долучені рахунки - фактури на плату орендних платежів відповідно до умов договору №116 від 01.09.2012р. Даний лист направлений був на адресу відповідача 06.12.2012р. з описом вкладення. Відповідно до пошуку поштових відправлень лист вручений адресату 18.12.2012р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 406 337, 18 грн. обгрунтовані, документально підтвердженні, а тоум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату орендних платежів в сумі 10 991, 10 грн.

Виходячи із змісту Цивільного кодексу України - відповідальність за несвоєчасне виконання і грошових зобов'язань настає лише у випадках, передбачених законом або встановлено договором.

Чинним законодавством України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 Цивільного кодексу України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, визначено, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує і п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів (стаття 22 Господарського кодексу України).

Так, залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на законну, тобто встановлену в нормативному порядку в законі або іншому правовому акті, та договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Тобто ця норма має імперативний характер, бо забороняє змінювати у договірному порядку встановлений законом розмір штрафних санкцій по окремих видах зобов'язань, зокрема, грошових.

Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Названа норма визначає коло господарських правовідносин, які зачіпають інтереси держави, де застосовуються саме уніфіковані штрафні санкції, якщо інше не передбачено законом чи договором. Дані санкції можуть бути застосовані за наявності таких двох умов: у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту; наявності одного з виду правопорушень, а саме: - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг); - за порушення строків виконання зобов'язання.

Разом з тим, спеціальним Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначений інший розмір пені, ніж у ч.2 ст.231 ГК України (0,1 відсотка), а саме розмір пені для такого виду зобов'язання, як грошове, обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.

Оскільки вказаним Законом встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу), то у більшому розмірі вона не може бути стягнута.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з позовних вимог, підставою нарахування позивачем пені є ч.2 ст.231 ГК України, тобто її джерелом є закон, згідно з яким у разі, якщо позивач належить до державного сектора економіки, то пеня нараховується на підставі ч.2 ст.231 ГК України у розмірі, встановленому спеціальним Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Передбачене ч.2 ст.231 ГК України (законом) право сторони нарахувати пеню не може бути обмежене відсутністю встановленого такого права умовами договору.

Відповідно до частини другої ст.22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Судом встановлено, що згідно Статуту позивача Товариство є правонаступником всіх прав та зобов»язань Відкритогго акціонерного товариствам «Укргідроенрего», створеного шляхом:реорганізації та злиття відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України від 31.12.2003р, №831 державної акціонерної компанії гідроенергогенеруючої компанії «Дніпрогідроенерго» на базі яких була створена державна акціонерна компанія «Укргідроенерго», яку відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України від 10.02.2004р. №84 перейменовано на Державне акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Укргідроенрего», яке відповідно до наказу Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України» від 30,06.2004р. №3 перейменовано на Відкрите акціонерне товариство «Укргідроенерго». Відкрите акціонерне товариство «Укргідроенерго» відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», на підставі рішення Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Укргідроенерго» від 09.06.2011р. №3 перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Укргідроенерго».

Отже, оскільки позивач належить до державного сектора економіки, то суд вважає правомірними вимоги заявлені позивачем щодо стягнення з відповідача пені, передбаченої ч.2 ст.231 ГК України, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (пеня), що становить 10 991, 10 грн.

Окрім того, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань зі сплати орендних платежів за договором оренди, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 2204,24 грн. та інфляційні в сумі 812,68 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці правильності обчислення позивачем 3 % річних, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 2204,24 грн. та інфляційні в сумі 812,68 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, відсутність у нього заборгованості станом на день розгляду справи не довів.

Заява представника відповідача про застосування строку позовної давності по стягненню заборгованості по орендним платежам за актами від 30 жовтня 2009 року №38 на суму 5268,79 грн.; від 30 листопада 2009 року №48 на суму 904,52 грн.; від 22 грудня 2009 року №52 на суму 24052,22 грн.; від 31 грудня 2009 року №25 на суму 22732,18 грн. судом не може бути задоволена з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

01.09.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 116, за яким позивач передавав відповідачу в оренду майно - кран козловий електричний КК 125+16У1, заводський номер № 221), з метою використання за призначенням на будівництві Дністровської ГАЕС.

За своєю правовою природою цей договір є договором оренди на який розповсюджуються положення Цивільного кодексу України про найм та Господарського кодексу України про оренду майна.

Об'єкт оренди використовувався Відповідачем для виконання будівельних робіт під час будівництва Дністровської ГАЕС. Враховуючи викладене Сторони встановили у Договорі, що орендна плати визначається згідно розрахунку орендної плати (додаток №2 до договору) за фактично відпрацьований час (п. 3.1. Договору), що не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором

Сторони під час укладання Договору встановили, що орендна плата сплачується Відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача (п. 3.2. Договору).

З огляду викладене, суд приходить до висновку, що сторони фактично встановили інший порядок проведення розрахунків ніж це передбачено в ч. 5 ст. 762 ЦК України, при цьому внесення орендної плати відповідачем за використання об'єкту оренди безпосередньо здійснюється на підставі виставленого позивачем рахунку.

Договір оренди № 116 від 01.09.2009 р. припинив свою дію 01.09.2010 р., відповідач повернув об'єкт оренди позивачу.

Позивачем 06.12.2012 р. було направлено на адресу відповідача лист-вимогу № 5- 2/10189, яким вимагав сплатити орендну плату за використання об'єкту оренди та надав всі рахунки на оплату.

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями строк виконання яких невизначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржнику надається пільговий строк для виконання такої вимоги перебіг, позовної давності починається зі спливом цього строку.

Правило абзацу 2 пункту 5 статті 261 ЦК України застосовується з урахуванням частини 2 статті 530 ЦК України, тобто коли строк чи термін виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом зажадання виконання, кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в будь-який час. При цьому боржникові надається пільговий строк тривалістю сім днів. Зі спливом цього строку починається перебіг строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не пропущено.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову судовий збір покладається на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 49, ст.. ст.. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоатом» (01013, м. Київ, вул.. Будіндустрії, 8Е, код ЄДРПОУ 31195398) на користь Публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (07300, Київська область,

м. Вишгород) 406 337 грн. 18 коп. основного боргу, 10 991 грн. 10 коп. - пені, 812 грн. 68 коп. - інфляційні, 2204 грн. 24 коп. - 3% річних та 8 406 грн. 91 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.05.2013р.

Суддя Трофименко Т.Ю.