Ухвала суду № 31344555, 16.05.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року Справа № 106298/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Макарика В.Я.

суддів Большакової О.О..

Глушка І.В.

за участю секретаря судового засідання - Ливак М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2012р. по справі № 2а-12451/11/1370 за позовом ТзОВ спільного українсько-російського підприємства "Технобуд" до ДПІ у Личаківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю спільного українсько-російського підприємства "Технобуд" звернулось до суду з позовом до ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0003282320 від 20.10.2011р. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та необґрунтованим та прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 20.10.2011р. №0003282320.

Зобов'язано Головне управління Державного казначейська у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби в користь Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-росфійського підприємства "Технобуд" 3 (три) грн.. 40 коп., судових витрат.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби оскаржила її в апеляційному порядку та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційній скарзі, та порушено норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ СП "Технобуд" з питань взаємовідносин з ТзОВ "Ресурсна компанія за період з 01.10.2009р. по 31.12.2009р., за результатами якої складено акт №607/23-2/13815583 від 10.10.2011р.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003282320 від 20.10.2011р., яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 94750 грн., з яких 75800 грн. -основний платіж, 18950 грн. -штрафні санкції.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що ТзОВ СП "Технобуд"порушило, зокрема, п.п. 7.2.8 п.7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в жовтні 2009р. на суму 75800 грн.

Підставою для такого висновку відповідача є те, що в результаті проведеної перевірки встановлено, що підприємством відображено у бухгалтерському обліку господарські операції підряду з ТзОВ "Ресурсна компанія", які фактично не відбувались, а, отже, на думку відповідача, є нікчемними. При цьому, в акті перевірки відповідач покликається на ЦБД ДПА України, відповідно до яких у ТзОВ "Ресурсна компанія" відсутні основні засоби, необхідні трудові ресурси, амортизаційні відрахування не проводяться, розрахунок податку з власників транспортних засобів не подається, збір за забруднення навколишнього природного середовища не нараховується. Крім того, ТзОВ "Ресурсна компанія" веде господарську діяльність з ТзОВ "Союз Плюс Сервіс", щодо якого відповідно до акту перевірки від 22.09.2010р. №2384/23-2/30444793 встановлено відсутність об'єктів оподаткування, а саме господарські операції за період з 01.10.2009р. по 31.12.2009р. щодо продажу товарів ТзОВ "Ресурсна компанія" не підтверджуються, відсутні майно, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення та інше майно, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. Відтак, фінансово-господарські відносини між позивачем та ТзОВ "Ресурсна компанія є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2001р. ТзОВ СП "Технобуд" видано свідоцтво №18073471 про реєстрацію платника ПДВ. Позивач взятий на облік платника податків у ДПІ в Личаківському районі м. Львова 16.07.1992р. за №1039, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 03.06.2010р.

Господарські відносини між ТзОВ СП "Технобуд"(замовник) та ТзОВ "Ресурсна компанія" (підрядник) підтверджені Договором підряду №1/09 від 02.09.2009р. Згідно цього договору, підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати будівельні роботи на туристичному комплексу "Буковель"в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Загальна вартість робіт за Договором становить 454800 грн.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявним в матеріалах справи актом №1 здачі-приймання виконаних робіт за вересень-жовтень 2009р., довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за вересень-жовтень 2009р., податковою накладеною від 13.10.2009р. №19, платіжним дорученням №1092 від 13.10.2009р.

Суму ПДВ в розмірі 75800 грн. за податковою накладною позивачем включено до складу податкового кредиту за жовтень 2009р.

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно 7.4.4 п.7.4 ст.7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту (п. 7.4.5 Закону) суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі N168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи , та встановленого судом першої інстанції, що наявні у Позивача податкові накладні відповідають всім вимогам передбаченим п.п. 7.2.1 п.п. 7.2 п. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а отже, виходячи із норми п.п. 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", наявність у Позивача податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту вказаних сум податку на додану вартість.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ, за визначенням, наведеним в ст.1 зазначеного Закону, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому у висновках акта перевірки зазначено про порушення позивачем ч.5 ст. 203, ч.1.2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Товар, послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662, 655 та 656 ЦК України. Крім того, як вбачається зі змісту згаданого акту також встановлено і факт нікчемності таких правочинів з посиланням на ст.228 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до листа ДПА України "Щодо підстав для визнання договорів нікчемними" від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Згідно висновків Постанови Верховного Суду України від 31.01.2011 року, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний".

Оскільки, відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст. 228 ЦК України, наведені обставини враховані судом першої інстанції при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата Контрагентами до бюджету податків чи наявність інших їхніх порушень не може впливати на результати діяльності Товариства.

Таким чином, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги покликання відповідача на акт перевірки від 18.04.2011р. №473/23-32446237 2 Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ "Ресурсна компанія"за період з 01.10.2009р. по 31.12.2009р. з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ "Союз Плюс Сервіс" та акт перевірки від 22.09.2010р. №2384/23-2/30444793 "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТзОВ "Союз Плюс Сервіс" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.12.2009р.", відповідно до якого встановлено укладення нікчемних правочинів ТзОВ "Союз Плюс Сервіс", оскільки в актах перевірки відсутні покликання на укладення нікчемних правочинів з ТзОВ СП "Технобуд".

Враховуючи вище викладене колегія суддів вважає , що доводи апеляційної скарги не містять доказів на спростування висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2012р. по справі № 2а-12451/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.Я. Макарик

Судді О.О. Большакова

І.В. Глушко