Ухвала суду № 31341070, 25.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1500/13 25.04.2013 25.04.2013 25.04.2013

Провадження №22-ц/784/1474/13

Головуючий у першій інстанції: Батченко О.В.

категорія 21 Доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.

У Х В А Л А

іменем України

25 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання Левківській Н.С.,

за участю: позивача ОСОБА_3, його представників ОСОБА_4 та

ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника позивача - ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2013 року

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позивач зазначав, що 20 липня 2009 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було посвідчено договір купівлі-продажу, за яким відповідачка придбала у нього та його дружини ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 за 33000 грн. При цьому відповідачка не передавала будь-яких коштів за спірну квартиру, надала їм у тимчасове користування іншу свою квартиру та обіцяла доглядати.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла.

Посилаючись на те, що відповідачка своїх зобов'язань не виконувала, а з вересня 2011 року він знову проживає у спірній квартирі, позивач просив суд визнати спірний договір недійсним, як такий, що укладений фіктивно.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача - ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_8 та ОСОБА_3 20 липня 2009 року між ними та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі продажу цієї квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла.

ОСОБА_3 вважає, що договір купівлі-продажу є фіктивним відповідно до положень ст. 234 ЦК України.

Обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_3 зазначав, що грошових коштів за квартиру від ОСОБА_6 він не отримав. При цьому, вона обіцяла надати їм з дружиною житло в м. Херсоні та доглядати їх до смерті. Однак, відповідачка своїх обіцянок не виконала.

Як вбачається із змісту статті 234 ЦК України, правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п. 24 ).

Із матеріалів справи вбачається, що на передодні укладення спірного договору позивач разом з дружиною виписались зі спірної квартири та переїхали в м. Херсон, де були зареєстровані в АДРЕСА_2

Водночас, ОСОБА_6 після укладення спірної угоди почала розпоряджатись квартирою.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що на виконання спірного договору купівлі-продажу відповідачці було передано спірну квартиру, а тому підстави, зазначені ОСОБА_3 для визнання недійсним спірного договору за правилами ст. 234 ЦК України, відсутні.

Таким чином, основний висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, є правильним.

Доводи апелянта про те, що в вересні 2011 року позивач повернувся в спірну квартиру, не може бути достатньою підставою для визнання договору фіктивним, оскільки ОСОБА_3 користується даною квартирою лише з дозволу відповідачки.

Твердження апеляційної скарги про те, що відповідачка не виконала свої зобов'язання про належне утримання позивача, не має правового значення для даної справи з наведених вище підстав.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного законодавства, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Водночас, зазначене не перешкоджає позивачу звернутись з новим позовом, обравши інший спосіб захисту свого права.

Керуючись статями 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача - ОСОБА_4 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: