Постанова № 31340539, 25.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/6356/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року у справі за позовом «Катеринопільський елеватор» до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000402301 та № 0000412301 від 29 червня 2011 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Катеринопільською об'єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (код ЄДРПОУ 32580463) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у січні 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 124/23-017/32580463 від 20 червня 2011 року, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит у декларації з податку на додану вартість січень 2011 року на суму 7 603 978 грн. та за лютий 2011р. на суму 251 547 грн., та відповідно завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий 2011 року на 251 547 грн., а також завищено заявлену до бюджетного відшкодування на рахунок платника податку у банку в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року на 7 603 978 грн..

На підставі акта перевірки Катеринопільською ОДПІ Черкаської області ДПС прийняла податкові повідомлення - рішення № 0000412301 та № 0000402301 від 29 червня 2011 року, якими позивачу зменшено розмір від'ємного значення по податку на додану вартість всього на суму 5 580 897 грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 7 603 978 грн. відповідно.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до органів Державної податкової служби спірне рішення було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Самара Агро Плюс», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, ТОВ «Магнолія-Л», ПП «Інтер-Торгснаб», ТОВ «Юні Трейд Компані», ТОВ «Шер К», ТОВ «КПВ «Граніт», ПП «Ріст» та ТОВ «Агротрейд» за наслідками яких сформовано податковий кредит в періоді, що перевірявся, не мали реального характеру, оскільки в силу відсутності у контрагентів позивача виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, а так само здійснення господарських операцій без мети настання реальних наслідків, свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності цими контрагентами.

Перевіряючи правомірність формування апелянтом сум податкового кредиту, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, у контрагентів відсутні основні засоби для здійснення господарської діяльності, матеріально-технічні ресурси.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також відповідність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, вимогам законодавства.

Перевіркою встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані на вартість товарів, отриманих в періоді: за грудень 2010 року: від ТОВ «Магнолія-Л» на суму 187 396, 76 грн.; від ПП «Інтер-Торгснаб» на суму 754 297, 33 грн.; від ТОВ «Юні Трейд Компані» на суму 268 309, 88 грн.; від ТОВ «Шер К» на суму 136 534, 15 грн.; від ТОВ «КПВ «Граніт» на суму 27 694, 42 грн.; від ПП «Ріст» на суму 2 413 859, 80 грн., в т.ч. 139 213, 80 грн. відповідно до податкової накладної № 45 від 08 грудня 2010 року та 2 274 628 грн. згідно акту перевірки від 23 травня 2011 року № 90/23-017/32580463.

Також, ТОВ «Катеринопільський елеватор» включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані на вартість товарів, отриманих від ТОВ «Агротрейд» на загальну суму 2 179 767, 53 грн. по періодах: за жовтень - листопад 2010 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що поставка товарів, придбаних позивачем у контрагентів підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями податкових, видаткових та товарно - транспортних накладних, банківськими виписками, звітами про рух товарно - матеріальних цінностей, копіями накладних на внутрішнє переміщення товару, копіями доручень на прийняття товару.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача щодо за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах та фактичне здійснення господарських операцій, докази чого наявні в матеріалах справи.

Посилання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених позивачем, колегія суддів вважає недоречними у зв'язку з тим, що на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними, в установленому порядку, вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складення, наявних у позивача, податкових накладних.

Одночасно суд звертає увагу, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора - інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, їх оплати та подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є необґрунтованим та протиправним.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, а відтак колегія суддів апеляційної інстанції вбачає підстави для його скасування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 29 червня 2011 року № 0000402301 та № 0000412301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 25.04.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.