Ухвала суду № 31340169, 16.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" травня 2013 р. м. Київ К/9991/12153/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Чорного О.В.,

відповідача-1 - не з'явились,

відповідача-2 - не з'явились.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011

у справі № 2а-21128/10/0570

за позовом ДПІ

до відкритого акціонерного товариства "Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева" (далі - Товариство, відповідач-1)

та закритого акціонерного товариства "Візаві" (далі - ЗАТ «Візаві», відповідач-2)

про стягнення в доход держави коштів, отриманих за нікчемним правочином.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року ДПІ звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства на користь ЗАТ «Візаві» суму орендної плати у розмірі 10 400 000 грн. та стягнути з відповідача-2 зазначену суму в доход держави.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на нікчемність правочину з передачі відповідачем-2 Товариству в оренду обладнання, позаяк єдиною метою укладення цього правочину була мінімізація податків шляхом штучного створення у податковому обліку відповідача-1 збитків.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011, у позові відмовлено з мотивів недоведеності податковим органом обставин, з якими чинне законодавство пов'язує нікчемність правочину.

Посилаючись на порушення судами статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статей 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов у повному обсязі.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідачі зазначають про правильність та обґрунтованість висновків судів та просять залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями під час розгляду справи було встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2010, оформлену актом від 09.07.2010 № 1519/23-2-00191187. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено, що за договором фінансового лізингу від 19.06.1998 Товариство (лізингодавець) передало відповачу-2 (лізингоотримувач) у платне користування на умовах фінансового лізингу обладнання (до складу якого увійшла піч № 4 доменного цеху), вартість якого на час укладення цього договору складала 8 449 337,77 грн. Згідно з умовами пунктів 10.1, 10.4 цього договору об'єкт лізингу у період усього строку дії договору (тобто до 2016 року) знаходиться у власності лізингодавця та переходить у власність лізингоодержувача після закінчення строку дії договору у разі сплати ним усіх передбачених договором лізингових платежів.

В подальшому на підставі угоди від 26.12.2007 ЗАТ «Візаві» передало в орендну Товариству піч № 4 доменного цеху; щомісячна орендна плата за використання цього обладнання становила 1 600 000 грн. За період з 01.01.2008 по 01.06.2010 на балансові збитки Товариства було віднесено оренду плату в сумі 219 999 999,10 грн.; при цьому на розрахунковий рахунок ЗАТ «Візаві» відповідачем-1 було перераховано 10 141 935,48 грн. за оренду названого обладнання.

Наведені обставини було розцінені податковим органом як свідчення того, що єдиною метою укладення угоди з передачі лізингоодержувачем (ЗАТ «Візаві») майна в оренду його власникові (Товариству) була податкова економія, зазначена угода не була спрямована на досягнення відповідних їй правових наслідків, а відтак є нікчемною.

Відповідно до частини першої статті 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 ГК передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування. Адже використання податковим органом передбаченого пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, з підстав, які не пов'язані з контролем за сплатою податків, є перевищенням компетенції цього суб'єкта владних повноважень.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 ГК. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності сааме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні данного позову, суди послалися, зокрема, на те, що спірні операції з передачі ЗАТ «Візаві» обладнання в оренду Товариству мали реальний характер, а їх виконання не було викликано протиправним умислом сторін.

При цьому суди не перевірили наявності ділової мети у діях відповідачів при здійсненні операцій з передачі в лізинг майна та з подальшої передачі цього ж майна в оренду лізингодавцю (власнику цього майна) з установленням орендного платежу, який значно перевищував лізинговий платіж за це обладнання.

Слід зазначити, що для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання прибутку, що передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

При цьому визначення способів та методів отримання прибутку внаслідок провадження підприємницької діяльності належить до виключної компетенції платника, який у сфері господарювання володіє самостійністю та широкою дискрецією. Здійснюючи свою підприємницьку діяльність на власний ризик, платник несе усі негативні наслідки можливої економічної неефективності своїх рішень; при цьому такий платник не має обов'язку бути економічно ефективним та раціональним та може приймати нестандартні з економічної точки зору рішення, що є елементом його правосуб'єктності як учасника ринкових правовідносин.

У той же час господарський характер операцій у рамках податкового контролю має визначатися наявністю у платника ділової мети під час здійснення цих операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

Відсутність у правочину самостійної ділової мети, відмінної від податкової економії, є доказом укладення правочину без наміру створити відповідні йому економічні наслідки; такий правочин укладається з метою незаконного отримання коштів з бюджету в або ухилення від конституційного обов'язку зі сплати податків, тобто з ціллю, що суперечить інтересам держави. Правочин, укладений виключно з метою зниження податкового тягаря та без ділової мети, не відповідає основам правопорядку.

А відтак для об'єктивного встановлення характеру спірного правочину судам необхідно було з'ясувати дійсне волевиявлення сторін під час його укладання з урахуванням динаміки спірних правовідносин. При цьому судам слід було проаналізувати усе коло обставин, за яких спірне обладнання було передано лізингоотримувачем в оренду його власникові, включаючи практику, встановлену у взаємовідносинах між відповідачами, звичаї ділового обороту та наступну поведінку сторін. Судам необхідно було також перевірити, у кого в користуванні фактично знаходилося спірне обладнання у період спірних правовідносин (тобто чи відбувалася його фактична передача відповідно до умов зазначених договорів). Судам слід було витребувати у Товариства економічні розрахунки, прогнози за спірним правочином, які б обґрунтовували його економічну користь для відповідача-1.

Усі зазначені обставини підлягають ретельній перевірці ще й з тих причин, що можуть мати преюдиційне значення для суду під час вирішення інших спорів між учасниками даного провадження. Це узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленій у постанові від 09.02.2010 у справі за позовом державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до приватної фірми «Росток» та приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко» про визнання недійсними господарських зобов'язань та стягнення в доход держави всього одержаного за цими зобов'язаннями.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином із застосуванням всіх передбачених нормами процесуального права засобів перевірити доводи ДПІ щодо обставин та мотивації укладення відповідачами спірного правочину, дати правильну юридичну оцінку цим обставинам та вирішити спір відповідно до вимог норм матеріального права.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011 у справі № 2а-21128/10/0570 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко