Ухвала суду № 31340134, 22.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 року м. Київ К/9991/57863/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 року

у справі № 2а-10742/11/1370 (4002/12/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест» (далі - позивач, ТзОВ «Агро-Інвест»)

до Державної податкової інспекції у м. Червонограді (далі - відповідач, ДПІ у м. Червонограді)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТзОВ «Агро-Інвест» звернулось у вересні 2011 року до суду з позовом до ДПІ у м. Червонограді про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000462301 від 14.07.2011 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Червонограді № 0000462301/0 від 14.07.2011 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

В період з 21.06.2011 року по 25.06.2011 року ДПІ у м. Червонограді проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Агро-Інвест», про що складено Акт № 600/2301/31228240 від 01.07.2011 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань дотримання податкового та валютного законодавства при проведенні відносин із ТзОВ «Імексгруп Менеджмент» за період з 01.09.2010 року по 28.02.2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1. ст. 5, п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 152 985,00 гривень.

14.07.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 1438600/2301/31228240 від 01.07.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000462301, яким відповідно до пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1. ст. 5, п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 152 986,00 гривень, у тому числі основний платіж 152 985,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції 1 гривня.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 5.11. ст. 5 цього ж Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно п. 12.1. ст. 12 цього ж Закону платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій: а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна; б) зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством; в) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Судами попередніх інстанцій досліджені надані позивачем первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, якими підтверджена товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів та встановлена відсутність порушень позивачем пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4. п. 5.1. ст. 5, п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним-засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин. якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах. Встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, щ висновки податкового органу про нікчемність правочину між ТзОВ «Агро-Інвест» та контрагентом ТзОВ «Імекс груп Менеджмент» грунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано вимоги ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вважають такий висновок відповідача помилковим, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Агро-Інвест» на укладення договору із ТзОВ «Імексгруп Менеджмент» без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором, що цих доказів не надано і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями ТзОВ «Агро-Інвест» щодо оплати придбаних товарів. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку про те, що протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ «Агро-Інвест», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочин не може вважатися нікчемним як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанці, з огляду на приписи наведених вище норм, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 року у справі № 2а-10742/11/1370 (4002/12/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько