Ухвала суду № 31340043, 15.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2013 р. м. Київ К-20405/10-С

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Ритова В.В.,

за участю:

представника позивача - Ігнатьєвої І.В.,

представника відповідача - Алексєєнко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року

у справі № 6/459

за позовом Дочірнього підприємства «Продмережа»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірнє підприємство «Продмережа» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 жовтня 2007 року № 0008182308/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2007 року № 0008182308/0 на загальну суму 734832,00 грн., з яких 489888,00 грн. - основний платіж та 244944,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Судові витрати у розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ДП «Продмережа» за рахунок Державного бюджету України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу ДП «Продмережа», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Шевченківському районі міста Києва провела невиїзну документальну перевірку ДП «Продмережа» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання та поставки на експорт шкіряного напівфабрикату «Вет Блу» в межах договору комісії, укладеного з ТОВ «Галан-Групп», за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої був складений акт № 4059/23-08/30929444 від 11 жовтня 2007 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ДП «Продмережа» було занижено податок на додану вартість за березень 2007 року на суму 489888,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ДП «Продмережа» неправомірно віднесло до складу податкового кредиту у березні 2007 року податок на додану вартість з вартості товару (дубленого хромованого напівфабрикату «Вет Блу» 1 сорту зі шкур великої рогатої худоби), придбаного у ТОВ «Пром Інвест Технології» на підставі договору постачання № ПМ-0307 від 05 березня 2007 року, оскільки ціна на такий товар (64,993 грн. за 1 кг) відрізняється від звичайної ціни на такий товар більше, ніж на 20% згідно даних Державного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України «Держзовнішінформ» (листи від 27 вересня 2007 року № 686/08-07, від 27 липня 2007 року № 679/08-07 стосовно рівня світових цін та цін на внутрішньому ринку України на хромовий напівфабрикат «Вет Блу»).

23 жовтня 2007 року ДПІ у Шевченківському районі міста Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0008182308/0, яким згідно з підпунктом «б» пункту 4.2.2 статті 4 та підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ДП «Продмережа» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 734832,00 грн., в тому числі: 489888,00 грн. - за основним платежем, 244944,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не був проведений повний аналіз цін на товари даного виду, не були використані статистичні дані внутрішнього ринку, не дотримані вимоги щодо пояснення звичайної ціни та не досліджена маркетингова політика щодо продажу даного виду товару, тоді як лист Державного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України «Держзовнішінформ» щодо цін при експорті хромового напівфабрикату «Вет Блу» є єдиним доказом, на який посилається ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, в обґрунтування того, що ціна договору, укладеного позивачем з ТОВ «Пром Інвест Технології», не відповідає рівню звичайної ціни.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, абзацом 2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з абзацом 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, є єдиним доказом, на який посилається ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, в обґрунтування того, що ціна договору, укладеного позивачем з ТОВ «Пром Інвест Технології», не відповідає рівню звичайної ціни є лист Державного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України «Держзовнішінформ» від 27 вересня 2007 року № 686/08-07, який містить інформацію щодо рівня світових цін та цін на внутрішньому ринку України на хромовий напівфабрикат «Вет Блу» при експорті такого товару з України (арк. справи 97).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачу суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 734832,00 грн.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі міста Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна