Ухвала суду № 31339958, 16.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" травня 2013 р. м. Київ К/9991/16019/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011

у справі № 2а-11609/09/2670

за позовом колективного підприємства "Творча архітектурна майстерня "М. Дьомін" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними дій ДПІ щодо визначення та стягнення з позивача податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 175 000,50 грн. (у тому числі 116 667 грн. за основним платежем та 58333,50 грн. за штрафними санкціями), а також про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2009 № 0005312312/0.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2010 у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 назване рішення суду першої скасовано; позов задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення скасовано.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпроф- Будсервіс» (далі - ТОВ «Інтерпром-Будсервіс») за квітень 2008 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 29.07.2009 № 1355/2312/21592536 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2009 № 0005312312/0, згідно з яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 175 000,50 грн. (у тому числі 116 667 грн. за основним платежем та 58333,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про заниження позивачем у перевіреному періоді бази оподаткування ПДВ за рахунок безпідставного включення до податкового кредиту суми цього податку у складі авансового платежу у розмірі 700 000 грн. на оплату проектних робіт за договором від 23.04.2008 № 03/08, укладеним Підприємством (замовник) з ТОВ «Інтерпром-Будсервіс» (виконавець), у зв'язку з фіктивним характером діяльності останнього.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

В основу рішення про відмову в задоволенні даного позову, судом першої інстанції покладено висновок про фіктивний характер зазначеного договору, позаяк він не був спрямований на настання відповідних йому правових наслідків, не опосередковувався реальним виконанням, а відтак перерахування авансового платежу у сумі 700 000 грн. на рахунок ТОВ «Інтерпром-Будсервіс» не можна вважати першою подією, з якою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит.

При цьому відсутність реальної підприємницької діяльності у правовідносинах Товариства з названим контрагентом було встановлено судом першої інстанції на підставі сукупності таких обставин:

ТОВ «Інтерпром-Будсервіс» не має основних засобів, необхідних виробничих та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання проектних робіт за названим договором;

названий контрагент не задекларував та не сплатив до бюджету відповідну суму ПДВ за фактом отримання авансового платежу від підприємства;

особи, що значаться керівником та засновником цього товариства, заперечують свою причетність до його фінансово-господарської діяльності, у зв'язку з чим звернулися до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ТОВ «Інтерпром-Будсервіс»;

передбачені умовами договору проектні роботи у визначений строк названим постачальником виконані не були; станом на 30.04.2009 у позивача обліковувалася дебіторська заборгованість за цим договором; позивач відмовився від виконання спірного договору з тих підстав, що товариство з обмеженою відповідальністю «АБ Інвестиції та розвиток» (яке виступало замовником проектних робіт у позивача) просило тимчасово зупинити виконання цих робіт; при цьому авансовий платіж позивачеві не повертався; коригування податкового кредиту позивачем не здійснювалося.

Встановивши за наслідками дослідження наявних у справі доказів зазначені обставини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про фактичне створення позивачем пакету документів для збільшення податкового кредиту з метою мінімізації сплати ПДВ до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин створює лише видимість руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення реальної економічної діяльності.

У той же час апеляційний суд, скасовуючи рішення окружного адміністративного суду зі спору, не надав правової оцінки викладеним обставинам, пославшись виключно на наявність у Підприємства податкової накладної як підстави для формування податкового кредиту, а також на відсутність судового рішення (яке набрало б законної сили) про скасування реєстрації спірного контрагента платника.

Таким чином, апеляційний суд надав іншу оцінку обставинам без належного спростування висновків суду першої інстанції та без мотивування відхилення тих фактичних даних, які були покладені судом в основу прийняття рішення. Апеляційним судом не досліджено обставин щодо порядку укладення спірного договору та реального виконання спірних операцій; не зазначено, в чому полягають допущені судом першої інстанції порушення правил оцінки доказів під час з'ясування цих обставин.

Надана апеляційним судом юридична оцінка фактичних даних зі спору не може бути визнана такою, що здійснена за наслідками всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів, як того вимагає частина перша статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. У постанові апеляційного суду відсутні посилання на існування підстав для скасування постанови суду першої інстанції відповідно до статті 202 названого Кодексу.

А відтак суд апеляційної інстанції незаконно скасував постанову суду першої інстанції, яка прийнята за наслідками повного та об'єктивного з'ясування усіх обставин, що входять до предмета доказування у справі, з дотриманням судом вимог матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду міста Києва зі спору як скасовану незаконно.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-11609/09/2670 скасувати.

3. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2010 у справі № 2а-11609/09/2670 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко