Постанова № 31332774, 22.04.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2013 р. о 12:21 Справа №801/3732/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кащеєвої Г.Ю., суддів Тоскіной Г. Л. та Яковлева С. В.,

при секретарі - Багдасарян Н.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1, НОМЕР_1,

представник позивача - ОСОБА_2, НОМЕР_2,

представник відповідача - Бабіч Н.О., посвідчення № 272;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної виконавчої служби України відділ примусового виконання рішень

про визнання незаконною та скасування постанови, спонукання до виконання певних дій

Обставини справи: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України відділ примусового виконання рішень про:

- визнання незаконною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Людмили Володимирівни про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.03.2013 року ВП № 35719579"

- зобов'язання відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відновити виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа Севастопольського апеляційного адміністративного суду № 2а-12246/10/2/0170 від 13.04.2011 року, виданого на підставі постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягали на їх задоволенні, посилаючись на те, що постанова державного виконавця від 07.03.2013 року "Про повернення виконавчого документа стягувачеві винесена з порушенням Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року, Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 року та Постанови Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні з мотивів їх невідповідності ст. 25 Бюджетного кодексу України, п. 26 Порядку, який набрав законної сили 06.02.2013 року та ч.1,2 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до яких виконання рішень суду про стягнення коштів боржником за яким є державний орган здійснюється Державною казначейською службою України, а тому, на думку відповідача, наявна встановлена Законом заборона щодо стягнення коштів державним виконавцем з рахунку боржника - органа державної влади через органи Державної казначейської служби України, що тягне повернення виконавчого листа на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України № 606-XIV.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані позивачем, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

За заявою стягувача від 17.12.2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 18.12.2012 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 13.04.2011 року по справі № 2а-12246/10/2/0170 про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача недоплаченої суми посадового окладу та щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 року по 30.06.2010 року у розмірі 169 409,68 гривень (а.с. 10-15).

Проте постановою від 07.03.2013 року ВП № 35719579 "Про повернення виконавчого документа стягувачеві", яка затверджена начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби, позивачеві у справі повернуто виконавчий лист №2а-12246/10/2/0170, виданий 13.04.2011р. Севастопольським апеляційним адміністративним судом без виконання на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 8-9).

Постанова про повернення виконавчого документа мотивована наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України та положень зазначеного Порядку стягнення проводиться на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань тощо).

Головним розпорядником коштів державного бюджету, який відповідає за матеріальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів є Державна судова адміністрація України.

Відповідно до п. 26 Порядку безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках). Безспірне списання коштів здійснюється безпосередньо із загальної суми залишку надходжень на відповідному рахунку з подальшим віднесенням зазначеної суми на видатки в розрізі кодів економічної класифікації видатків бюджету з урахуванням вимог п. 27 цього Порядку.

Крім того, в постанові відповідач зазначив, що відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунку такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010р. №12, Державна судова адміністрація України є органом в системі судової влади, діяльність якого підзвітна з'їзду суддів України, є юридичною особою, яка має самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.

Таким чином, відповідач дійшов висновку що оскільки Державна судова адміністрація України є органом, уповноваженим законом на виконання функцій держави, тобто державним органом, то наявна встановлена Законом заборона щодо стягнення коштів державним виконавцем з рахунків боржника, а, відтак, застосуванню підлягає положення п. 9 ч. 1 ст. 47 та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких передбачено повернення виконавчого документа стягувачу у разі наявності встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (а.с. 8-9).

Постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 07.03.2013р. була направлена позивачеві супровідним листом від 12.03.2013р. вих. №574/5-6 (а.с. 7).

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України відділу примусового виконання рішень, просив визнати незаконною та скасувати постанову від 07.03.2013 року ВП № 35719579, а також зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відновити виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа Севастопольського апеляційного адміністративного суду № 2а-12246/10/2/0170 від 13.04.2011 року, виданого на підставі постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 року.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури та яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації своїх дискреційних функцій.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст.2 Закону № 606).

У ст.17 Закону зазначено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до ч.2, ч.3 статті 2 Закону України № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці), інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Статтею 3 Закону України № 606-XIV визначаються випадки виконання рішень іншими органами, згідно з ч.1 ст. 3 Закону України № 606-XIV у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно з ч.2. ст.3 Закону України № 606-XIV рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій ст. 3 Закону України № 606-XIV, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 606-XI , примусове виконання рішень покладається лише на державну виконавчу службу. Інші органи, установи, організації, в тому числі Державне казначейство, відповідно до ст.3 цього Закону, не є органом примусового виконання.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України № 606-XI, на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної служби Міністерства юстиції України (зараз - відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України) покладається виконання рішень за якими боржником є, зокрема, органи державної влади до яких відноситься Державна судова адміністрація України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, на момент відкриття виконавчого провадження, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2012 року №868 - редакція, що діяла на момент відкриття виконавчого провадження) (далі - Порядок 845).

Цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - державні органи).

Згідно з пунктом другім Порядку 845 вживаються терміни в такому значенні:

безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

боржники - розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства;

виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження";

стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів.

Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Бюджетному кодексі України, Податковому кодексі України, Законах України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту третього Порядку 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Пунктом 4 Порядку 845 вказані органи яким пред'являються виконавчі документи до виконання:

1) органам Казначейства протягом одного року з наступного дня після набрання рішеннями про стягнення коштів законної сили, якщо інше не передбачено законом (у разі виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів).

Строки пред'явлення виконавчих документів перериваються у разі пред'явлення їх до виконання, відстрочки або розстрочки виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів в установленому порядку.

Пропущені строки пред'явлення виконавчих документів суду до виконання поновлюються судом в установленому законом порядку, а рішень про стягнення коштів, прийнятих державними органами, не поновлюються;

2) органам державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (у разі виконання рішень про стягнення коштів з боржників).

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-ХІУ передбачені умови повернення виконавчого листа стягувачу. Зокрема на підставі пункту 9 вказаної статті, виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

На це окремо звернуто увагу органів виконавчої служби в Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 №512/5, що зареєстрована у Мінюсті України 2 квітня 2012 р. за N 489/20802, пунктом 3.15. якої встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону.

При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).

При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника. Якщо заборона випливає із норми закону, наприклад така заборона встановлена судом, який відповідно до закону має право заборонити звернення стягнення на майно боржника, необхідно керуватися пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Таким чином, необхідною передумовою для повернення виконавчого документу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» є саме наявність заборони на звернення стягнення на майно боржника, а , відтак, повертаючи виконавчий лист на підставі цієї норми, відповідач мав довести у встановленому законом порядку наявність такої заборони (мораторія тощо). Встановлення іншого порядку виконання судових рішень зі стягнення коштів з державного або місцевого бюджетів не може бути розцінена судом як наявність заборони стягнення коштів за рахунок майна Державної судової адміністрації України, здебільшого, що за виконавчим листом №2а12246/10/2/0170 від 13.04.2011р. не передбачено стягнення коштів на майно Державної судової адміністрації України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 30.01.2013 р., яка набрала сили з 06.02.2013р., затверджена нова редакція Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011р. ( далі Порядок № 845). Зазначений порядок прийнятий відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

У п.2 Порядку № 845 вказано, що в його розумінні боржниками є визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства; а виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження"

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів ( п. 3 Порядку № 845).

Згідно з п.7 Порядку №845 у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.

Відповідачем не доведена наявність складеного акту на виконання вимог статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Додатково суд звертає увагу на наступне.

У статті 17 Закону від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

На підставі наведеного суд вважає безпідставним повернення стягувачу виконавчого документа, а тому задовольняє адміністративний позов в частині визнання протиправними дій відповідача щодо повернення стягувачу виконавчого документа, визнає протиправною та скасовує постанову про повернення виконавчого документа від 07.03.2013 ВП №35719579.

Щодо решти позовних вимог про зобов'язання відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відновити виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа Севастопольського апеляційного адміністративного суду № 2а-12246/10/2/0170 від 13.04.2011 року, виданого на підставі постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 року, то суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у тримісячний строк з дня надходження відповідної постанови пред'явити його до виконання.

На підставі викладеного суд робить висновок про існування встановлених Законом України "Про виконавче провадження" певних процедур, які повинен провести орган виконавчої служби.

Оскільки рішення суду про визнання протиправним та скасування постанови про повернення виконавчого провадження ще не набуло чинності, вимога про зобов'язання орган виконавчої служби відкрити провадження є передчасною, носить характер превентивного захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, через що задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови оголошені в судовому засіданні 22.04.2013р. Повний текст постанови складений та підписаний 26.04.2013р.

Керуючись статтями 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа від 07.03.2013 ВП №35719579.

3. В іншій частині позовних вимог -відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер за ДРФО України НОМЕР_3)з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 34,41 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.

Суддя Тоскіна Г.Л.

Суддя Яковлєв С.В.