Постанова № 31329485, 13.05.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2013 рокум. Ужгород№ 807/1247/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Плеханова З.Б.

при секретарі Федоровій Г.Ф.

за участю:

позивача: Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів представник Біровчак А.С.

відповідача: Державне підприємство "Агропромисовий комбінат "Ужгородський", представник Черепаня М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державне підприємство Агропромисловий комплекс "Ужгородський" про стягнення адміністративно-господарської санкції, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 13 травня 2013 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 18 травня 2013року.

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства Агропромисловий комплекс "Ужгородський" про стягнення адміністративно-господарської санкції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем подано до відділення звіт форма №10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2012 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 1 особа, в той же час. згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2012 року середньо облікова кількість інвалідів становила 0 осіб.

Як зазначає позивач, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2012 році становила 28416.67 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 28416,67 х 1 =28416.67 грн.

Однак, відповідач до 15.04.2013 року, у строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та подав заперечення, в яких зазначає, що позовні вимоги вважає необґрунтованими та проти їх задоволення заперечує . У зв'язку з тим, що в провадженні господарського суду Закарпатської області знаходиться справа № 6/138 про банкрутство відповідача, в позивача не було правової підстави нараховувати суми фінансових санкцій.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.11.2006 р. було розірвано мирову угоду від 03.03.2004 р., та провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Агропромисловий комбінат «Ужгородський" поновлено зі стадії санації.

Як зазначає відповідач, станом на сьогоднішній день провадження по справі про банкрутство не припинено, триває дія мораторію, наступне засідання по справі про банкрутство призначено на 12.09.2013 р., тобто впродовж періоду за який відповідачем нараховано адміністративно-господарські санкції тривала дія мораторію.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Виходячи із зазначеної мети введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, нарахування санкцій за незайняті робочі місця для інвалідів суперечить самій суті встановлених законом процедур відновлення платоспроможності, оскільки лише погіршує складне фінансове становище боржника.

Таким чином, вимога позивача щодо сплати йому адміністративно-господарських санкцій з позиції відповідача є неправомірною, і тому, у позові слід відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідачем подано звіт форма N 10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2012 рік, з якого вбачається, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві "відповідно до вимог ст.19 Закону становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2012 року середньо облікова кількість інвалідів становила 0 осіб (а.с.3).

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2012 році становила 28416.67 грн.. то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 28416,67 х 1 =28416.67 грн.

Однак, відповідач до 15.04.2013 року, у строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів з Україні" N 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів з Україні" N 875-ХІІ підприємства, установи, організації фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально- економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів з Україні" встановлює, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж; установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходи щодо їх стягнення у судовому порядку. Таким чином, згідно розрахунку, до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу в сумі 28416,67 грн. (а. с. 6).

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.11.2006 р. було розірвано мирову угоду від 03.03.2004 р., укладену між державним підприємством "Агропромисловий Комбінат "Ужгородський", комітету кредиторів боржника та ТОВ "Агро-Комплекс" та затверджену ухвалою господарського суду Закарпатської області по справі № 6/138 від 30.03.2004 р. та ( провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Агропромисловий комбінат 'Ужгородський" поновлено зі стадії санації (а.с.7-22).

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009 р. «Про судову практику в справах про банкрутство», за змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку ДІЇ мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» цей Закон регулює серед інших питання відновлення платоспроможності боржника. При цьому таке відновлення платоспроможності, виходячи з системного аналізу норм Закону, є першочерговою та пріоритетною метою в процедурі банкрутства.

Згідно ст. 1 означеного Закону санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. Лише за відсутності можливостей для відновлення втраченої платоспроможності юридична особа може бути визнана банкрутом.

Виходячи із зазначеної мети введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, нарахування санкцій за незайняті робочі місця для інвалідів суперечить самій суті встановлених законом процедур відновлення платоспроможності, оскільки лише погіршує складне фінансове становище боржника.

Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

За змістом наведеної норми мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що застосовуються до їх платника за порушення законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Відповідно до ч. 7 ст. 12 зазначеного Закону, дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Наведена позиція відповідача узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України в ухвалах по справі № К/9991/8182/11 від 22.06.2010 р.; № К-27777/06 від 27.09.2006 р; в ухвалі ВАС України від 09.07.2008 р. та інші.

Згідно ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Стаття 230 Господарського кодексу України містись поняття штрафних санкцій, як виду адміністративно-господарських санкцій, під якими слід розуміти господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому, згідно з ч. 3 ст.20 «Про основи соціальної захищеності інвалідів», сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

З огляду на викладені законодавчі норми, суми адміністративно-господарських санкцій, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку, покладеного законом.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, к посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з частиною З статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та прийнятого рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства Агропромислового комплексу "Ужгородський" слід відмовити.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 160-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.В позові Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалщів до Державного підприємства Агропромислового комплексу "Ужгородський" про стягнення адміністративно - господарської санкції в сумі 28416,67 грн. - відмовити.

2. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя З.Б. Плеханова